Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

Та й чутки, мовляв, про шкоду, завдану «чорною водою», як потім називали ту повінь, полям і здоров’ю дітей не що інше як зловмисні плітки, що їх розпускають підривні елементи.

На початку травня того ж року вся старшина селища й «висілка» бачила під ранок той самий сон.

Сон сповіщав, що Руйнівник, який покинув долину кількасот років тому і давно вважався мертвим, знову повернувся до «воскової комори».

Прокинувшись, старі відразу заквапилися туди, позамикали двері, що хтозна-скільки стояли без замків, та щільно позачиняли вікна. Дітям заборонили влазити крізь проломи в стінах (хоч підмостки для вистави й поміст для глядачів були улюбленим місцем ігор).

А жінкам звеліли тричі на день приносити їжу на пожертву Руйнівникові.

Після того сільській старшині наснився ще один спільний сон.

«Звелетнілий» Руйнівник, якого кожен упізнав з першого погляду, височів наче пагорб у сутінках, повернувшись до людей спиною та похитуючи головою, що сягала якраз бруса «воскової комори».

Ось що вони почули:

— За півтора місяці префект вимагатиме вирядити військо в каральну експедицію, посилаючись на статтю закону, яка мовить:

«При потребі військової сили або озброєної варти в разі надзвичайних обставин префект пропонує командирові дивізії або командирові бригади вирядити військовий підрозділ».

У разі наступу війська на нашу землю, треба загатити камінням та землею «шийку» долини й затопити долину водою. Греблю зводьте за допомогою бульдозера.

Треба впоратися за двадцять днів, інакше злива зведе всю роботу нанівець!

Наступного ранку всі мешканці селища й «висілка» вийшли на будівельні роботи.

Але звідки ж у такий час, та ще в сільці десь на Сікоку, взявся бульдозер, про який ішлося? Та ще й потужний, зроблений у Франції.

І його, і багато чого іншого, що придалося селищу під час наступної війни проти регулярної армії Великої Японської імперії, було завезено (почасти навіть і з-за кордону) заздалегідь.

За часів занепаду сьогунату і Реставрації Мейдзі селище відчутно збагатилося завдяки торгівлі воском. Низка повстань (викликаних переважно непомірними податками) привела селище до занепаду.

Відродилося воно за нової влади, завдяки поновленню воскового промислу. Було встановлено торговельні відносини навіть з Європою та Америкою.

А поки вичерпалися запаси сировини та виробництво мусило згорнутися, в селищі накопичилися запаси валюти та чималі статки.

Справа в тому, що між відміною ембарго на золото і його поновленням сільська старшина вклала громадські кошти в закупку й продаж доларів.

Спекуляція принесла величезний зиск, бо старому, якого вирядили до Нью-Йорка з повним правом розпоряджатися коштами селища, уві сні Руйнівник передрік точну дату поновлення ембарго й наказав завершити всі справи саме на той день.

Після успіху доларової спекуляції Руйнівник знову з’явився уві сні тому ж таки старикові й наказав повертатися додому через Європу.

І приставити з Франції потужний бульдозер.

З самого початку підготовки до війни дорослі мешканці долини вдень і вночі, зміняючи одне одного, згортали бульдозером землю зі схилів обабіч найвужчого місця при виході з долини, званого «шийкою».

Тут у давнину лежала скелина чи то брили чорної злежалої землі, які висадив у повітря Руйнівник; саме тут було найзручніше загатити долину, замкнути її греблею.

А те, що лише тут можна спорудити греблю за досить короткий час, неважко було зрозуміти, якщо поглянути на долину згори.

Але ж поки гребля не готова, не можна перепиняти потік. Адже вода знесе недобудовану загату.

А коли навіть і не знесе, то в пониззі здогадаються, що у верхів’ї щось негаразд. Забезпечити вільний стік річкової води мала заздалегідь запланована робота.

Жінки й діти рубали бамбук у заростях коло «висілка», проколювали перетинки і з’єднували колінця так, що утворювалися тридцятиметрові рури.

Зібравши по десять таких рур у пучок, бондар скріплював їх обручами, наче діжку. Як саме проколювати перетинки між колінцями, також показав бондар.

Бамбукових рур наробили аж п’ять сотень і вклали на дно річки біля «шийки», де колись знаходилася Руйнівникова «велика загата» для риболовлі. На них бульдозер навалював землю і пісок, отож під час спорудження греблі вода могла спокійно бігти крізь ті бамбукові рури.

Ще малим я чував, ніби залишки бамбукових рур по П’ятдесятиденній війні й досі лежать на дні ріки. То був один із «слідів», про які казали діти. Казали також, що в рурах водяться тлусті вугрі.

Я не раз вибирався вниз по річці шукати ті рури з вуграми. І справді знаходив на глибині в мулі уламки стародавніх бамбучин.

Вганяючи каміння в землю, немов клин, у вузьку улоговину між схилами, де просто на скелі викинула квіти дика азалія, зводили підмурівок греблі. Вода тим часом текла крізь бамбуковий водовід.

Далі всі мешканці селища, старе й мале, тягали солом’яні торби з землею і мурували греблю.

Починаючи від розчистки землі друзями й подругами Руйнівника в легендарні часи заснування селища в долині, спільна праця завжди знаменувала поворотні моменти в його історії.

Отож мені, навіть малому, неважко було уявити, що саме таким чином споруджували оцю греблю.

Поки зводилася загата, будівельники завважили, що долина не знати звідки почала просякати смородом. Земля потроху обсипалася з греблі, забивала бамбукові рури, і вода поступово накопичувалася в долині.

Вода була чорна й смердюча. І здавалася отруйною.