Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - Микола Сорока

Француз сьорбнув пива і читав далі:

— “Стаття перша. Особа, зв’язана угодою, зобов’язується нести службу як волонтер. Функції, що виконуватиме Особа, зв’язана угодою, не обов’язково повинні відповідати згаданій вище повинності…”

— Це так, — підтвердив я.

— “Стаття друга. Дана угода укладається терміном на шість місяців і може бути продовженою автоматично, якщо не надійде повідомлення про анулювання її, яке має бути пред’явлено Особі, зв’язаній угодою, за тридцять днів до закінчення даної угоди”.

— Це так.

— “Стаття третя. Щомісячний оклад Особи, зв’язаної угодою, виражається в зазначених нижче сумах (у конголезьких франках): волонтер — 41 148, унтер-офіцер — 49 928, фельдфебель — 66 438, молодший лейтенант — 99 662, лейтенант — 105 642, капітан — 126 236, майор — 148 321, підполковник — 177 321. Виплата окладу приводиться щомісячно і наперед. Щорічне підвищення — 3,5 процента”.

— Все так!

— “До основного окладу додаються надбавки для сімейних (у конголезьких франках): дружина — 9 975, дружина і одна дитина — 15 964, дружина і двоє дітей — 22 343, дружина і троє дітей — 29 518, дружина і четверо дітей — 37 889, з надбавкою понад це по 8 381 конголезький франк за кожну дитину”.

Буассар реготнув:

— Якби я одержував надбавку за кожну свою дружину, то ніколи не був би в накладі!

І читав далі:

— “Якщо Особа, зв’язана угодою, не влаштована в готель чи урядовий будинок для приїжджих, то вона має право на квартирні, відповідні її посаді, а також добові — 938 конголезьких франків на добу, і одержує ресторанну надбавку — 526 конголезьких франків… Якщо Особа, зв’язана угодою, перебуває в небезпечній зоні, вона має право на щоденну надбавку за ризик у сумі 2345 конголезьких франків”.

— В Конго немає безпечних зон…

— “Стаття п’ята. На випадок смерті Особи, зв’язаної угодою, правомочним родичам жертви виплачується 1000 000 бельгійських франків. Ця сума податками не обкладається і ніяким стягненням не підлягає. На випадок поранень з наслідками повної втрати зору, ампутації чи повної втрати функцій обох рук, обох ніг, або ж однієї руки чи однієї ноги, повної інвалідності чи невиліковного психічного захворювання, що робить неможливою всяку роботу, Особі, зв’язаній угодою, виплачується 1 000 000 бельгійських франків. Ця сума податком не обкладається і ніяким стягненням не підлягає… Для постійної часткової інвалідності встановлюються такі відшкодування: на випадок повної втрати, тобто ампутації, правої руки — 75 процентів, лівої руки — 60 процентів, правого передпліччя — 65 процентів, лівого передпліччя — 55 процентів, правої кисті — 60 процентів, лівої кисті — 50 процентів, ступні — 40 процентів, стегна — 60 процентів, ноги — 50 процентів, великого пальця правої руки — 20 процентів…” — Буассар позіхнув і читав далі: — “Для лівші, при умові, що заява була зроблена ним до поранення, оцінки, встановлені для правої руки, автоматично переносяться на ліву. За всі поранення, наслідком яких стала постійна або тимчасова інвалідність усіх інших органів, крім перелічених, належить відшкодування, що визначається аналогічно до установлених вище умов… Від імені Демократичної Республіки Конго — прем’єр-міністр Моїз Чомбе. Особа, зв’язана угодою, — пан Т. Ф. Шлосс, волонтер. Сімейний стан — неодружений. Поточний рахунок у закордонному банку — Солсбері, 15 067 111. Нормально користується правою рукою”.

— Давай угоду, — сказав я. — Передам капралові.

І, вилізаючи з намету, вперше раптом подумав, що кожен із нас, волонтерів Іноземного легіону, по суті, оцінений по частинах.

Чортова уява!

Я зненацька уявив собі тушу легіонера, акуратно оброблену вмілим роботодавцем. На кожному шматку почеплена бирка з ціною — в бельгійських і конголезьких франках… Годі!.. Врешті ми самі прийняли гру, а кожна гра має свої умови…

Кинувши капралові папери Шлосса, я пройшов до польової кухні, біля якої чимось займався схожий на могутнього бородатого чаклуна голландець.

Вода в казані кипіла, і в ній спливало і знову тонуло щось кругле, чорне.

— Долари, — підморгнув Ван-Деєрт. — Американські пілоти з бананів Сікорського дають п’ятдесят доларів за череп негра з кульовим отвором.

— То ось чого ти тягаєш з собою малокаліберку…

— Бельгійський карабін, я не кажу вже про автомат, залишає дуже великий вхідний отвір, — реготнув голландець.

“Недарма нас оцінюють на франки, — подумав я. — Іншого підходу й бути не може…”

Нерви… Не витримують нерви… Інакше чого б це мене почало раптом морозити?.. Я ж бо й раніше знав, що на кожного з нас у якійсь із країн, де ми залишили слід, готовий зашморг або куля. Але раніше мене це менше обходило… Нерви…

Та хай йому чорт! Живуть же такі, як я, в Аргентині, в Парагваї, в Бразилії… І непогано живуть! І совість не примушує їх не спати ночами! Чим же я гірший? Адже я теж хочу померти у власному ліжку, в чистій постелі, на білих простирадлах, а не в джунглях, задихаючись у судомах, як пан волонтер Т. Ф. Шлосс, і не в зашморзі югославів, як деякі з колишніх моїх друзів-усташів, і, звичайно, не від руки божевільного месника, що запам’ятав таких, як я, з днів останньої великої війни…

Я повинен виринути! Виплисти! Все інше — дурниця! Я повинен вхопити своє від конголезьких і бельгійських франків, які падають з рук Чомбе! Вони мені неабияк придадуться, ці франки, у майбутньому моєму спокійному, щасливому житті. Ця робота, мій легіон — останній шанс. Другого вже не буде!

“Ну, а оскільки це останній шанс, — сказав я собі, — використовуй його на всі сто процентів! Інакше навіщо було за нього хапатися?”

Я прокинувся не виспавшись, розбитий, і француз змусив мене показати язик.

— Я так уже втрачав друзів, — сказав він, — в Індокитаї. Ні з того ні з сього у них раптом жовтів язик, розривалася від болю голова, очі починали світитися, як у п’яних орангутангів. Якщо не проковтнеш оце, — він витяг з кишені слоїк з таблетками, — я не поставлю на тебе і конголезького франка!

Лихоманило. Крутило кожну кісточку. Я ніяк не міг щось пригадати. Важливе щось… але що? Думки хаотично роїлися в голові і не бажали пов’язуватися одна з одною.

— Ти нічого такого не відчуваєш? — запитав я.

— Ні! — зареготав Буассар. — Якщо сімбу не спустять з нас шкіру, я і завтра нічого такого не відчую, бо стежу за собою, — і, підморгнувши, він проковтнув жовту таблетку з того