Господиня - Стефані Маєр
Оговтуючись від емоційного вибуху, я не одразу зрозуміла, що вона має на увазі.
— До цілителя? Ви хочете, аби я стала пустоплясом?
— Ніхто не подумає нічого поганого, Вандрівнице. Усі зрозуміють, якщо носителька дефективна…
— Дефективна? Вона не дефективна. Це я не така, як треба. Я заслабка для цього світу! — моя голова упала на долоні, і я відчула пекучий сором і приниження. Очі знову наповнилися сльозами.
Кеті пригорнула мене за плечі. Проте я настільки зосередилася на приборканні нестримних емоцій, що навіть не відсторонилася, хоча така близькість здавалася аж інтимною.
І це турбувало не лише мене, а й Мелані. Їй не подобалося обійматися з ворогами.
У цю мить присутність Мелані була відчутною надзвичайно. І коли я нарешті поступилася перед її силою, задоволенню її не було меж. Її завжди було важче контролювати, коли на мене накочували отакі емоції.
Я спробувала заспокоїтися, аби поставити її на місце.
«На моєму місці ти», — її думка була ледве чутною, але розбірливою. Так, справи погіршуються: тепер уже вона здатна розмовляти зі мною тоді, коли їй заманеться. Так само, як і в найпершу хвилину свідомості.
«Забирайся геть. Тепер це моє місце».
«І не мрій».
— Вандрівнице, люба, ти не слабка, і ми обидві це знаємо.
— Гм.
— Послухай мене. Ти сильна. Неймовірно сильна. Ми, душі, усі більш-менш однакові, але ти перевищуєш норму. Твоя хоробрість просто вражає. І твої минулі життя яскраво про це свідчать.
Минулі життя… Можливо. А оце життя? Куди поділася моя сила?
— Проте в людей усе по-іншому, — провадила Кеті.— Вони істотно відрізняються між собою — одні набагато сильніші за інших. Я твердо переконана, що якби у твою носительку помістили іншу душу, то Мелані розчавила б її за лічені дні. Може, це збіг, а можливо, доля, але здається мені, що в цьому разі найсильніша душа потрапила до найсильнішого тіла.
— І в цьому змаганні ми явно не в лідерах, чи не так?
Розрадниця вловила приховану суть моїх слів.
— Мелані не перемагає, Вандрівнице. Ця чарівна особа поряд зі мною — ти. А вона — лише тінь у закутку твоєї свідомості.
— Вона балакає до мене, Кеті. Думає про своє. І далі зберігає власні таємниці.
— Але ж вона не промовляє замість тебе, правда? Я на твоєму місці навряд чи мала б сили розповісти так багато.
Я нічого не відповіла. Почувалася надто нікчемною.
— Раджу поміркувати про перевтілення.
— Кеті, ви щойно сказали, що Мелані б розчавила будь-яку іншу душу. Не знаю, наскільки це правда, — ви, напевно, просто виконуєте свою роботу і намагаєтеся мене розрадити. Але якщо Мелані дійсно така сильна, як ви говорите, то було б несправедливо передавати її комусь іншому лише через те, що мені не вдається її приборкати. Кого з душ ви б для неї обрали?
— Я сказала це не просто, щоб тебе розрадити, люба.
— Тоді…
— Я не думаю, що твоя носителька придатна для повторного використання.
— О-о!
Мене паралізував жах. І я була не єдина, кого приголомшила ця звістка.
Усе моє єство миттєво повстало. Ні, я не така. Я не звикла пасувати перед труднощами. Хай як довго тривав оберт навколо світил моєї останньої планети — Світу Морських Водоростей, як їх тут називають, — я терпіла. І хоча незмінність мого прикутого до дна існування виснажила мене набагато раніше, ніж я очікувала, і хоча життя морських водоростей вимірювалося б на планеті Земля століттями, я не втекла зі свого носія, а витримала увесь його життєвий термін. Учинити по-іншому було б негідно, неправильно, невдячно. Це б спаплюжило саму сутність того, ким ми, душі, є. Ми перетворюємо планети на кращі світи, і це є невід’ємною часткою нашого існування, бо в іншому разі ми на них не заслуговуємо.
Але ми не негідники. Усе, чого ми торкаємося, справді стає кращим і миролюбнішим. А люди, навпаки, жорстокі й некеровані. Вони вбивали одне одного так часто, що в їхньому світі вбивство стало звичною річчю. А різноманітні тортури, які вони вигадали за тисячоліття свого існування! Навіть сухої статистики для мене було занадто. Майже на кожному континенті лютували війни — замовні нищівні санкціоновані вбивства. А люди, що жили в мирних країнах, просто відверталися, коли такі самі люди помирали від голоду в них на порозі. Багатющі ресурси планети не розподілялися порівну. І що найогидніше, їхні нащадки — нове покоління, надія на майбутнє, на яке душі мало не моляться, — надто часто стають жертвами підступних злочинів. І винні в тому не якісь чужаки, а опікуни, яким вони довірилися. Через людську легковажність і ненажерливість уся величезна планета опинилася в небезпеці. Порівнявши сьогоднішній день з учорашнім, не можна не визнати, що завдяки нам Земля стала кращою.
«Ви нищите цілі види, а потім гладите себе по голівці».
Мої руки стиснулися в кулаки.
«Я можу зробити так, що ти замовкнеш навіки», — нагадала я їй.
«Давай, уперед. Узаконь моє вбивство».
Я блефувала, але Мелані теж.
Проте вона справді думала, що
