Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
Отак, полтергейст.
Мовби й не забобони, не якась там містика, не міфопоетика народна, а — наука. Адже спеціалісти (їх, щоправда сьогодні ще не багато) пропонують розглядати полтергейст, як явище, яке пов’язане із системою глюконних ланцюгів, з ультразвуковим коливанням, плазменними утвореннями, зміною геомагнітного поля Землі, проявом невідомих нам фізичних законів і ще багатьма іншими причинами. Але всі ці пояснення не виходять за рамки гіпотез, часом оригінальних, парадоксальних чи сміливих, але — гіпотез.
А ось раніше, у все тих же наших пращурів, прадідів і почасти ще й дідів, було простіше: нечиста сила і все тут! Різні там біси, чорти, лукаві, напасті, мара (обмарило), кікімора тощо.
Існувала ця чортівня повсюдно і щомиті була готова пакостити людям, наприклад, забавлялася тим, що збивала з дороги мандрівників, змушуючи їх блукати в трьох соснах, потішалася з п’яних — таке з ними витворяє, таке, що протверезівши, бідолашні жертви нечистої сиди тільки стогнали та й зараз ще ніде гріха діти, стогнуть. Біс попутав, кого застукував, наприклад, та й зараз ще застукує в чужої жінки, тому теж нічого не лишалося робити, як валити все на біса: попутав, сякий-такий!.. Плутає біс і деяких касирок, продавців чи любителів різних приписок, липових звітів чи рапортів про дострокове виконання планів — тут експлуатується дідівський біс. І — досить інтенсивно.
Одне слово й у наші дні представникам патріархальної нечистої сили роботи ще вистачає. Щоправда, як запевняють вже сучасні дослідники народної міфології, біс якоюсь особливою силою не володів і коли б ми не допомагали йому, він був би просто ніщо. Як ми йому допомагали і ще й зараз допомагаємо? Чварами, плітками, нечемністю, аморальністю тощо. Тоді він тут як тут і все це (чвари, плітки, заздрість, брехня, аморальність та інші наші збочення) йому прямо таки додають сили. І — безсмертя.
Що ж до всім відомого домовика, то згадувані спеціалісти запевняють, що його (домовика) «ні в якому разі не можна прирівнювати до нечистої сили. Це сила невідома, могутня і достойна поваги. Домовик не любить чвар, спірок, а тому ночами навалюється на крикунів і «душить». Він в молодості часто пустує: ховає речі, а потім «підкидає». Все перериєш, але поки не скажеш заклинання. «Домовик, домовик, погрався, то й віддай», — нічого не знайдеш. Буває, змушує речі падати, а то й літати. Шарудить, стукає, гасить вогонь у печі, на плиті…»
Запам’ятаймо останню фразу: «змушує речі падати, а то й літати» — вернемося не до народної міфології, а до реальних фактів, що мали місце в Дніпропетровську.
В балці біля прохідної одного із заводів не так давно стояв будинок на два поверхи. Жили в ньому дід і баба. Надійшов час, старі повмирали, як писала міська газету, природною смертю. Оскільки спадкоємців у них не було, то будинок перейшов у відання районної влади. Але всі, кого там не поселяли, зважте, із житлом у нас дуже скрутно, черги на отримання квартири багаторічні, — через місяць-два всі з того будинку втікали, і молоді сім’ї, й не молоді. Селили там і військових, ці вже, мовляв, у містику не вірять, сама професія зобов’язує їх бути не лякливими, але й військові не витримували. Всі ладні бути хоч і на вулиці, але тільки не в тому будинку. А все чому? Там щоночі творилося щось незбагненне: лунали загадкові й від того моторошні стукоти, гуркоти, лунали крики, виття, підстрибували чи літали меблі, посуд. Зверталися мешканці до міліції, тільки ж міліція (як, між іншим і поліція року 1813-го, коли до неї з подібними клопотами зверталася симбірська вдова, теж нічим не могла зарадити. Скінчилося тим, що будинок той зруйнували, балку засипали і звели там багатоповерховий будинок і тільки тоді нічна катавасія зникла. Хто там стукотів— гуркотів, кричав та вив і якої трясці — домовик чи якісь інші представники нечистої сили — піди, розберися.
Або ось ще випадок. Теж достовірний.
В одній з квартир годині о десятій— одинадцятій, як господарі лягали спати, ліжка ні з того, ні з сього, як то кажуть, з доброго дива, починали самі собою трястися і їздити по кімнаті. Згодом таке ж почало творитися й у сусідній кімнаті. Їздили та ліжка по кімнаті — уявляєте тих, котрі у них спали! — щось з місяць, а тоді все й припинилося і ліжка знову поставали ліжками, себто більш не тряслися, не розгулювали по кімнаті. Чому вони їздили й тряслися — піди, розберися. Тим більше, коли це суперечить здоровому глуздові й законам фізики.
Валити ж все на якусь нечисту силу, домовиків та чортів, у наш вік освічений — якось незручно, тож оголосили те полтергейстом. Наука! Але що (чи хто) ховається за тим полтергейстом — нечиста сила все ж таки, інопланетяни, якісь АЯ (аномальні явища) різні там «барабашки» чи нам невідомі фізичні властивості — наука сьогодні розібратися ще не може. Але ми певні, що тепер це називається вже не чортівнею…
Але якраз до чортівні й повернемось. Продовжмо перервану цитату про домовика. «З віком серйознішає, починає «виховувати» домогосподарок, а якщо задоволений порядком у сім’ї — допомагає, на нього можна залишити і малолітню дитину («дідусю, доглянь…»), або неприбрану роботу: шиття,
