Lux perpetua - Анджей Сапковський
— Польське військо не ввійде у Шльонськ, поки король Владислав не дасть наказу.
— Ото ще мені гарантія. Ягелло — старий гриб. Слухає те, що йому націдять у вуха.
— Факт, — погодився Збігнев Олесницький. — А цідять усякі. У тому числі — покровителі єресі, руські схизматики та ще ті, хто радий був би бачити Литву відірваною від Польщі. А ваш король, Сигізмунд Люксембурзький, допомагає їм, дратуючи Ягелла обіцянками корони для Вітольда.
— Король Сигізмунд, — гордовито підняв голову Конрад, — може роздавати корони, кому захоче.
— Зможе, якщо стане імператором, а щодо цього немає жодних гарантій. Наразі король Сигізмунд заради своїх партикулярних і недалекоглядних інтересів наражає Вселенську Церкву. І місію, яку Церква має виконати на Сході. Місію християнську, цивілізаційну та євангелічну.
— Місію, яку має виконати Польща? Месія і вибраний народ, оплот християнства? Ти грішиш пихою, Збишеку, польською пихою. Місію, про яку ти говориш, з таким самим успіхом втілить у життя король Вітольд.
Краківський єпископ встромив руки в рукави шуби.
— Коронований король Вітольд нічого не втілить, — відповів він. — Його не обходить ні місія, ні Рим. Його обходить тільки і виключно влада. Апостольська столиця про це знає, а тому не дасть санкції на коронацію Вітольда. Апостольська столиця знає, що на Сході вона може опиратися тільки на Польщу, тільки на Польщу може покладати надії — у боротьбі як зі схизмою, так і з єрессю. І хто ослаблює Польщу, руйнуючи її унію з Литвою, той є ворогом не тільки Польщі, а й Церкви.
— Теперішньому папі ворожбити дають неповний рік життя. А його наступник може менше любити поляків. А надто якщо переконається, хто є істинним християнином. Хто таємно підтримує єретиків і постачає їм зброю, а хто бореться з ними зі зброєю в руках, нищить їх вогнем і залізом, аби остаточно покласти край єретичній мерзоті.
— Ага! — негайно здогадався Олесницький. — Ви готуєте хрестовий похід. Знову? Ви так спішите дістати по шиї? Адже чехи знову видублять вам шкуру. Знову будете втікати звідти — переполошені, зганьблені й осоромлені, скомпрометовані перед усім християнським світом. Та почніть же ви врешті-решт думати. Тим, що так дозволяєте єретикам узяти над собою гору, ви їх тільки посилюєте.
— Це ви їх посилюєте. Ви, поляки. Вашою підтримкою. Якби ви разом з нами вступили…
— Якби це від мене залежало, — перебив краківський єпископ, — польське військо вступило б у Чехію вже завтра. Я ненавиджу єресь і був би радий бачити її приборканою. Але доводиться рахуватися з громадською думкою. На думку громадськості, чехи — це слов'яни, вони — брати, а в братню країну не входять з військами. Vox populi, vox Dei[197], польська інтервенція в Чехії була би політичною помилкою, наслідки якої важко передбачити. Отож польської інтервенції в Чехії не буде.
— Зате буде у Шльонську, так?
— Не буде, поки Ягелло не дасть наказу. Я, episcopus cracoviensis, роблю все, щоби не дав. Роблю все, щоби стримати і приборкати прогуситську партію. Допоможи мені в цьому, єпископе Вроцлава. Вплинувши на Люксембуржця, щоби він перестав під'юджувати. Стосовно справи Вітольда та корони для нього.
— Чого ви хочете? — розвів руками вроцлавський єпископ. — Адже з Вітольдом ви вже дали собі раду. Хитро переловили послів, які везли для нього корону, обвели короля Сигізмунда навколо пальця. Вітольд задовольнився орденом Дракона і змирився з фактом, що magnus dux[198] — це вершина його кар'єри.
— Вітольд не змирився і не змириться. Люксембуржець знав, що робить, коли відкривав у Луцьку оту переповнену амбіціями скриньку Пандори. Тепер Вітольд не зупиниться, поки не відірве Литву. Він — загроза для Польщі.
— Найбільшою загрозою для Польщі, - фиркнув вроцлавський єпископ, — є самі поляки. Завжди так було, і завжди так буде. Але я готовий до переговорів. Однак переговори — це do ut des, дам, щоб і ти дав. А ти нічого не хочеш дати, ні в чому не бажаєш поступитися. То як же нам бути?
— А в чому я мав би поступитися? І що отримав би взамін?
— Ти щось даси, я щось дам. Clara pacta, boni amici[199]. Послухай. краківський єпископе, майбутній кардинале, пастирю вибраного народу. Якщо ти залишиш у спокої Шльонськ, я залишу тобі Схід, євангелічну місію і навертання схизматиків. Дам тобі бути оплотом. Вітольд і справді вам шкодить, він поре те, що ви так довго і працьовито ткали. Тобто він і справді є загрозою. І залишатиметься нею, поки живий. Поки живий. А якби так… він перестав жити? Раптово і несподівано?
Олесницький якийсь час мовчав.
— Мені про таке слухати негоже, — врешті-решт відповів він. — Аж ніяк негоже. Крім того, суто теоретично я вважаю, що старання були би даремними. Вітольда занадто добре оберігають, щоби замах міг виявитися успішним. Отруїти його теж не вдасться. До його послуг — численні литовські чорнокнижники, він постійно п'є живу воду з таємних жмудських джерел. Він нечутливий до отрут.
— До відомих отрут, — виправив його Конрад. — Тільки до відомих. Бо існують і невідомі, такі, про які не чули навіть у Венеції, не те що в якійсь там гіперборейській Жмуді. А як кажуть: Ignoti nulla curatio morbi[200]. На місці князя Вітольда я був би дуже обережним. Бо якщо ми домовимося, він може не прожити і року.
— А ми домовимося?
— А ви не дасте польському війську увійти у Шльонськ? Не підтримаєте гуситів, Волошека і Корибутовича?
— Ці речі — у віданні короля Польщі. Я — не він.
— Справді? Бо балакають різне. Кажуть, що ви, не вагаючись, можете вилаяти Ягелла, можете навіть накричати на нього. Нічого нового, польська Церква завжди смикала за політичні нитки, і ти мене не переконаєш, що перестала. А ще ж у Польщі є шляхта, землевласники, стани, народ, і з ними король теж мусить рахуватися. Так що не викручуйся, єпископе Збігневе. Clara pacta, boni amici! Чи взамін за дружню послугу, яку я вам надам у справі Вітольда, ви зробите так, щоби Польща перестала підтримувати гуситів? Мало того: щоби вони стали в Польщі викликати огиду? Щоби стали зненавидженими? Усіма, від короля — і до найубогішого смерда?
— А не підкажеш, яким способом? Ти ж такий мудрий.
— Тепер, — розреготався Конрад, — уже мені слухати негоже. Змови, провокації? Таке не личить
