Оповідання - Володимир Опанасович Обручев
Природно, що уздовж такого великого і довгого торгівельного шляху повинні були існувати численні міста і селища, де каравани могли відпочивати, купувати провіант для людей, корм для тварин, міняти утомлених верблюдів, коней і мулів на свіжих, замінювати загиблих, отримувати провідників, у деяких випадках конвой, продавати частину товарів тощо. Але, починаючи з XVII століття, цим шовковим шляхом поступово перестали користуватися, і він занепадав. Розвиток мореплавства зробив зручнішим обмін товарами з Китаєм морськими шляхами замість довгого і важкого сухопутного, пролягаючого через ряд держав з різним політичним устроєм і різними умовами торгівлі та пропуску чужих караванів.
Стейн вибрав цю смугу Внутрішньої Азії для своїх досліджень саме тому, що сподівався знайти на шовковому шляху багато археологічних пам’яток у руїнах міст і поселень, цікавих і самих по собі, і для з’ясування питання про культурні і торгівельні зв’язки південної Європи з Китаєм, а також Китаю та Європи з Індією. Адже на той самий шовковий шлях виходили дороги з Індії через Гімалаї і Каракорум.
Експедиції Стейна були добре підготовані. Його супроводжували завжди два-три індійці, фахівці з топографічної зйомки, визначення висот, викреслювання карт. Вони й вели зйомку маршрутів експедицій, і звіти Стейна супроводжувалися хорошими картами. Стейн проводив також розкопки в руїнах населених пунктів на шовковому шляху. Ці розкопки дали великі і цінні колекції, що прикрасили музеї. У руїнах Стейн фотографував фрески на стінах, статуї божеств і героїв, архітектурні деталі. Свої подорожі він описував спочатку в коротких звітах, що друкувалися в журналі Географічного товариства в Лондоні, а після обробки всіх зборів і спостережень виклав результати у трьох багатотомних працях «Руїни пустельного Китаю», «Серіндія» та «Найвнутрішніша Азія», багато ілюстрованих краєвидами місцевостей і руїн, картами, світлинами фресок, статуй, картин, посуду, монет, рукописів, одягу, здобутих під час розкопок і при вивченні руїн.
Одна зі знахідок Стейна привернула велику увагу знавців, які визнали її загадковою.
У невеликих руїнах на березі річки Керії, на південній околиці піщаної пустелі Такла-Макан у китайському Туркестані, Стейн знайшов біля залишків стін буддійського монастиря дивний предмет, напівзасипаний піском бархана, що насунувся на руїни. Цим предметом була півкуля, що переходила в притуплений конус. Діаметр півкулі досягав 40 сантиметрів. Забарвлення було зелене, як у темно-зеленого скла, поверхня матова, очевидно, від ударів піщинок, які протягом десятиліть чи навіть століть приносилися вітром і ударялися об поверхню півкулі і конуса. На поверхні конуса були, крім того, неправильні плоскі заглибини, схожі на відбитки пальців, зроблені, поки тіло було м’яке. За кольором і вагою можна було припустити, що цей предмет складався з речовини, близької за складом до скла, і не містив важких включень.
Ця знахідка була єдиною у своєму роді і залишилася непоясненою. Знаходження її біля руїн буддійського храму наводило на думку, що це річ релігійного культу. Стейн висловив припущення, що конус, можливо, зображає Будду, закутаного в плащ, яким він покрив цілу півкулю Землі, і що цей предмет увінчував верхівку даху буддійського храму або стовп біля входу.
Дослідник Гімалаїв геолог Гейдн добре знав Стейна і дуже цікавився його працями. Прочитавши опис цієї знахідки і побачивши її зображення, він подумав, чи не є вона якоюсь невідомою викопною твариною чи рослиною, а якщо ні, чи не новий вона вид виверженої гірської породи. Будучи в Лондоні, він побував у Стейна і разом з ним пішов до Британського музею, де великі колекції Стейна займали декілька залів. Півкуля-конус стояла серед статуй різних буддійських божеств і героїв на стовпчику з етикеткою «Загадковий предмет буддійського культу». Її зняли з постаменту, поклали на стіл. Гейдн оглянув її з усіх боків, обмацав, простукав, зважив на руці, під лупою обдивився її поверхню і сказав:
— Мені спала на гадку дивна думка, сер! Я починаю думати, що ця фігура не має нічого спільного не лише з якимось культом, але взагалі з нашою Землею!
— Тобто як це, дорогий колего? — здивувався Стейн.
— Це кам’яний метеорит, прибулець зі Всесвіту! Ви погляньте на форму конуса, на ці вм’ятини. Вони дуже нагадують передню частину метеоритів, яка розжарюється і оплавлюється від опору повітря при польоті перед падінням на землю. Цей конус дуже схожий на метеорит, що впав у середині XIX ст. поблизу озера Іссик-Куль і містечка Каракол у Тянь-Шані. Півкулі у того метеорита немає, а конус менший за розмірами. Якщо метеорит у світовому просторі мав форму кулі, то, потрапивши в атмосферу нашої Землі, він при польоті повинен був нагрітися, частково розплавитися, і передня півкуля перетворилася на конус.
— Чому ж він не розбився, не луснув при падінні?
— Він-бо лежав, як ви пишете, в пухкому, сипучому піску, який сильно пом’якшив удар падіння.
— Але хіба бувають такі напівпрозорі метеорити?
— Так, бувають. Вони за складом дуже схожі на вулканічні скельця Землі, зелені, буро-зелені, сіро-зелені. Їх називають молдавіти, балатоніти, австраліти — за назвою тієї країни, в якій їх знаходили. Таких метеоритів знайдено вже досить багато, зазвичай по декілька в одному місці. Можна думати, що це оплавлені шматки крупних метеоритів, які луснули в повітрі при падінні. Біля цього ви не бачили ще інших?
— Ні. Він лежав цілком окремо, зарившись наполовину в пісок.
— Аналіз покаже вам, чи метеорит це. Ви дозволите відрізати від нього шматочки для аналізу і для шліфу, який ми вивчимо під мікроскопом?
— Звичайно, це слід зробити. Але якщо аналізи покажуть, що це метеорит, — його доведеться прибрати з цієї колекції: як випадковий гість з неба він втратить будь-яке значення для археології. Але де ви хочете відрізати шматочок?
— Краще і найлегше зрізати частину закраїни в основі конуса. Це менше зіпсує загальну форму тіла. Я влаштую це, його потрібно перевезти до майстерні, щоб зрізати шматочок машиною акуратно і без ушкодження.
Стейн погодився, і Гейдн
