Викривлений простір - Олександр Костянтинович Тесленко

— Ти хочеш їх бачити? Серафимчик вже спить. Я його з півгодини тому поклала. І мама відпочиває. Я можу розбудити…

— Не треба. Я просто…

— Ото який ти. Запитуєш просто так. Ти любиш поговорити, — лукаво дивилась на нього, — аби трохи розважитись?.. Але ж у тебе ніби не така вдача.

— Гіато, ти мене запрошувала — і я прийшов. Якщо ти працюєш, я не буду заважати, — хотів піти до виходу.

— Не гарячкуй. Проходь до кабінету.

Лише цього разу Сухов роздивився, що двері були з красивими різьбленими ручками. Багато чого тут було виготовлено під дуб. Безумовно, синтетична плівка, але дуже майстерно зроблена. Помешкання мало ошатний вигляд.

— Заходь. Я дуже хочу, аби тебе зараз ніщо не шокувало, — усміхнулася Гіата. — Але ти лікар. Ти вже стільки бачив у своєму житті. Ми з тобою майже колеги, адже я біолог. Пам’ятаєш, я тобі трохи розповідала про свою роботу… Сідай, будь ласка. Ось в те крісло, де ти сидів минулого разу. Мені видається, що ти з тих людей, які дуже швидко звикають до незвичайних речей і ситуацій… Тож сідай саме в те крісло.

— А де традиційна кава? — бадьорився Антон.

— Зараз я сама принесу. Серафим уже спить. Мама трохи нездужає, мені незручно її просити.

Гіата квапливо вийшла.

Антон залишився сидіти в кріслі, роззирався довкола. Він заплющив очі, подумав: «І навіщо я прийшов?» Десь в глибині душі ловив себе на думці, що завітав тільки тому, що Гіата дуже вродлива жінка…

— Не нудьгуєш? — прочинилися двері, і з’явилася Гіата з невеликою тацею в руці.

— А коньяк?

— Буде. Не хвилюйся. А ти любиш цей трунок? — раптом серйозно запитала Гіата, дивлячись Сухову просто в очі.

— Чи люблю коньяк? — здивовано перепитав Антон і раптом пригадав учорашні слова Гіати. — Безумовно. Я люблю все, що існує в цьому світі. Адже все існує на цьому світі тільки для того, щоб його любити.

— О, ти швидко перейнявся моєю філософією, — розсміялася Гіата.

— Я не стільки перейнявся, як погодився, що набагато краще все на світі любити, ніж усе на світі ненавидіти… Мені видається, що ти також міркуєш саме так. Правда?

— Не зовсім… Але все це дуже близько… Ти мені подобаєшся, Антоне. Пий каву. Ось коньяк, — вона нахилилася, дістала з шухляди столу пляшку, поставила її на стіл. — А відкоркуєш сам. Адже ти мужчина?

— Принаймні вважав себе мужчиною до останнього часу. З кожною хвилиною все більше упевнююсь, Гіато, що ти не божевільна.

Гіата знову розсміялася.

— Але досі я не уявляв собі існування таких… людей.

— Таких жінок?

— Я гадаю, що такими, як ти, можуть бути й чоловіки.

— О-о, звідки це знаєш, Антоне? Ти не помиляєшся. Справді, такими можуть бути й чоловіки. І я дуже б хотіла, щоб ми з тобою добре порозумілися, навіть без слів… І знаєш, Антоне, відверто кажучи, я сумнівалася, що ти прийдеш до мене сьогодні. Чекала, але не вірила. Ти молодець. Я тут затіваю одну роботу. Допоможеш? Адже ти медик. Врешті-решт, ми знайдемо спільну мову.

— Побачимо, Гіато.

— Сідай, будь ласка, ближче до столу. А я займуся своїми справами. Ти придивляйся. Спершу просто дивися, що я роблю… Експеримент, Дуже цікавий експеримент.

— У чому він полягає?

— Це нелегко переповісти кількома словами. Іноді краще взагалі змовчати, ніж говорити про дуже складні речі примітивно. Правда ж? Я тобі з часом усе розповім. — Вона пройшлася по кімнаті. — Науковий експеримент. Я одержала вже досить цікаві результати.

У стіні над письмовим столом були невеликі дверцята. Вона прочинила їх, підставила жолобок, і звідти сторожко вибігла одна нікі — сіренька істота, схожа на велику мишу. Гіата вправно підхопила її за всі чотири лапки, попестила за вушком і піднесла до її мордочки гнучкий ашот від рожевого балона. Сухов зауважив, що під столом стоять три балони, пофарбовані в рожевий, чорний і сірий кольори. Умовність барв була знайома Сухову по операційній: циклопропан, вуглекислий газ, закис, азоту.

Нікі дуже швидко затихла, а Гіата подивилась на Сухова, пояснила.

— Присипляю, щоб не пручалася. Кров розбризкують. — І завважила: — А ти, бачу, нудьгуєш. Міг би й допомогти. Це ж твій фах.

— Не сказав би, — буркнув Сухов.

— Ти чимось незадоволений?

Гіата поклала сонну нікі на препараторську дошку, якусь мить розглядала її. Потім взяла до рук великий ампутаційний ніж.

Сухов навіть не помітив, коли тільце й голова нікі вже лежали окремо. Тулуб Гіата недбало кинула до великого кошика зі сміттям, що стояв поряд з письмовим столом. Кілька зовсім крихітних крапель крові потрапило на ледровий фартух, і Гіата витерла ті краплини зеленою хусткою, але витерла недбало — на фартусі лишилися рожеві розводи. Сухова здивувало, що Гіата все це робить просто за письмовим столом у тій кімнаті, де вона, мабуть; і спить. Прочитавши Антонові думки, жінка сказала:

— Треба буде окрему кімнату для лабораторії… Я чула, що саме в тому будинку, де ти живеш, звільнилося одне помешкання. Це правда?

— Яке… — хотів перепитати Сухов, але всім єством відразу збагнув, що йдеться про помешкання старої Наталі.

— Невелика кімната. Там жила одна жінка…

— І згоріла…

— Так. Але не це важливо. Я відразу подумала, що треба попросити саме ту кімнату для моєї лабораторії.

— А чому ти не працюєш в інституті?

— В якому інституті? — усміхнено перепитала Гіата, прочинила дверцята в стіні і чекала, доки вибіжить ще одна нікі.

— Ти ж десь працюєш?

— Вдома, Антоне.