Війна світів - Герберт Уеллс

Раптом весь будинок загув від ударів у кухонні двері. Покоївка глянула на двері і відступила до їдальні. Щойно Кемп хотів закінчити фразу, як вони почули, що двері кухні піддались.

— Сюди! — енергійно скрикнув Кемп і штовхнув полісменів в їдальню. — Кочергу! — гукнув він і кинувся до ґрат каміна. Кочергу, яка була у нього в руках, він дав одному полісменові, а кочергу з їдальні — другому і раптом відсахнувся назад.

Один полісмен, щось вигукнувши, націлився і влучив кочергою в сокиру. Револьвер випустив передостанню кулю, що пробила цінну картину Сіднея Купера.[14] Другий полісмен, немов одмахуючись від оси, ударив по револьверу своєю зброєю, і револьвер, брязнувши, упав на підлогу.

При першому ж ударі покоївка верескнула, з хвилину постояла біля каміна, а тоді кинулась одчиняти віконниці, певно, маючи намір утекти крізь розбите вікно.

Сокира відступила в передпокій і зависла на відстані двох футів від підлоги. Чути було важке дихання Невидимця.

— Одійдіть ви обоє! — сказав він. — Мені потрібен Кемп.

— А нам потрібні ви, — відповів перший полісмен, а тоді ступив наперед і кочергою вдарив у напрямі голосу. Невидимець, очевидно, відскочив назад, і кочерга влучила в підставку для парасольок. Наносячи удар, полісмен поточився, а Невидимець стукнув його по касці сокирою, зім’яв каску, наче вона була з паперу, і полісмен покотився на поріг кухні.

Але тим часом другий полісмен, націлившись позад сокири, влучив кочергою у щось м’яке. Розлігся болісний зойк, і сокира впала на підлогу. Полісмен замахнувся ще раз у порожнечу. Та вже нікуди не влучив. Тоді він поставив ногу на сокиру, ударив знову і, тримаючи кочергу напоготові, став пильно дослухатись до найменшого поруху.

Він чув, як хтось одчинив вікно в їдальні й швидко заходив по кімнаті. Товариш його повернувся на бік і сів. Між оком і вухом у нього струменіла кров.

— Де він? — спитав поранений з підлоги.

— Не знаю. Я вдарив його. Стоїть десь у передпокої, якщо не прослизнув повз нас. Докторе Кемпе! Сер!..

— Докторе Кемпе! — гукнув він удруге.

Другий полісмен почав через силу зводитись на ноги. Нарешті таки встав. Раптом на кухонних сходах ледве чутно зашльопали босі ноги.

— Г-ех! — скрикнув перший полісмен і запустив кочергу, яка влучила в маленький газовий ріжок.

Спершу він побіг переслідувати Невидимця, а потім передумав і ввійшов до їдальні.

— Докторе Кемпе! — почав він і враз спинився. — Доктор Кемп — герой, — промовив він до свого колеги і глянув через його плече.

Вікно їдальні стояло широко розчинене, і ні покоївки, ні доктора Кемпа в кімнаті не було.

Думку свою про Кемпа другий полісмен висловив стисло, але промовисто.

Містер Гілас, власник сусідньої вілли, спав у себе в альтанці, коли почалась облога Кемпового будинку. Містер Гілас належав до тієї стійкої меншості, яка відмовлялася вірити в “усі ці безглузді вигадки” про невидиму людину. Дружина ж його, як не раз вона йому пригадувала потім, — вірила. Проте він наполіг на своєму; погуляв у саду — так, немов ніде нічого не сталося, а вдень, за своїм звичаєм, ліг там поспати. Поки Невидимець трощив вікна, він спав і раптом прокинувся з дивною певністю, що десь щось негаразд. Містер Гілас глянув на будинок Кемпа, протер очі і глянув ще раз. Потім він спустив ноги на землю, сів і став дослухатися. Згадав чорта, але дивне видовище не зникало. Будинок виглядав так, ніби його покинули багато тижнів тому… і покинули після запеклого бою. Всі шибки були повибивані. Крім кабінету на мезоніні, геть усі внутрішні віконниці були позачинювані.

— Можу побожитися, що там, — містер Гілас глянув на годинника, — двадцять хвилин тому все було гаразд.

Він міркував над цією загадковою пригодою, а вдалині тим часом бряжчали шибки. Поки містер Гілас сидів, роззявивши рота, сталася ще дивніша річ. Віконниця в їдальні Кемпового будинку раптом відчинилася, і в отворі вікна замаячіла покоївка в капелюшку й пальті, квапливо силкуючись підняти віконну раму. Потім поруч з нею показався чоловік — доктор Кемп — і став допомагати їй. Через секунду вікно відчинилося, покоївка вистрибнула надвір, кинулась уперед і зникла в кущах. Містер Гілас устав, запально вигукуючи якісь безладні слова з приводу цих предивних подій. Він бачив, як Кемп зліз на підвіконня, стрибнув униз і, якось ніби крадькома, пробіг доріжкою, що була обсаджена кущами. Потім він зник за кущем і знову з’явився. Тепер він дерся на паркан, що виходив у відкрите поле, вмить перехопився через нього і щодуху помчав схилом униз до вілли містера Гіласа.

— Боже! — скрикнув вражений страшною думкою містер Гілас. — Та це ж та тварюка, Невидимець! Виходить, все це — правда!

Подумати таке означало для містера Гіласа — діяти, і його куховарка, що стежила