Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
Ось чому сусіди скіфів, землеробські племена Нижнього Подніпров’я, називали кочівників «зміїним народом».
Часто й зображували їх у вигляді змії та як вони викрадають вродливих дівчат. Для захисту від цього «зміїного народу» землероби у II ст. до н. е. почали зводити оборонні споруди у вигляді великих багатокілометрових валів — на кордоні між землями хліборобів та кочівниками, тому ці вали й називали Змієвими.
Та й давньоруський богатир Добриня Нікітич боровся із змієм Гориничем на річці Почайні, що на околиці тодішнього Києва. Воював він не просто із змієм, а із «Змієм з гір сорочинських («сарацинських»), тобто кримських. Буцімто в Криму тоді були «нори зміїні» (печери), у яких в полоні у гадів тяжко томилося багато «людей руських».
Можна зіслатися й на кримську легенду пізнього Середньовіччя «Чершамбо», що розповідає про «змієве гніздо». Буцімто воно знаходилося неподалік села Отуза (нині Щебетівка) біля річки Отузка, що й неподалік Судака! «Тут в очеретах жила змія, яка згорнувшись кільцями, здавалася копицею сіна, а коли йшла полем, робила десять колін і більше. Хан Акмализький, нарочито запросив із Стамбула яничар щоби ті її вбили. І вони вбили, але залишилися дитинчата…»
В «Універсальному описові Криму» Кондаракі наводить такий факт:
«У 1828 році євпаторійський справник подав донесення, у якому писав про появу в повіті «великої, із заячою головою і подобієм гриви змії, яка нападала на овець і висмоктувала з них кров. Двоє таких монстрів були вбиті місцевими татарами, певними, що змії припливли з теплих країн».
А вже в минулому столітті, у 1921 році у феодосійській газеті було надруковано повідомлення про те, що «в районі гори Кара-Даг з’явився величезний гад і на його уловлення відправлена рота червоноармійців».
Між іншим, цю газетну замітку, поет Максиміліан Волошин, автор збірки поезій «Коктебельська затока» (він з 1917 року постійно мешкав у Коктебелі і там же похований) відправив письменнику Михайлові Булгакову і той на її основі написав у 1924 році фантастичну повість «Фатальні яйця».
А через десяток з чимось років в рибацькі сітки біля кримського узбережжя потрапила «величезна змія з конячою головою» (треба гадати, що з такою ж видовженою). Рибалки розрізали сітку, хутчій випустили на волю того монстра і погребли до берега, трясучись зі страху і остерігаючись аби той гад не напав бува й на них. Вони ще пам’ятали розповідь про те, як у 1930 року місцевий рибалка, татарин з села Кучук-Йамбат (нині Малий Маяк), наткнувся в місцевості Кам’яний Хаос на велику змію «із собачою головою», він уцілів, але шок від зустрічі з чудовиськом був таким сильним, що нещасного паралізувало і він невдовзі помер…
У травці 1952 року в Коктебелі, в тамтешньому Будинку письменників відпочивав один драматург. Якось прогулюючись берегом Сердолікової бухти, звернув увагу «на великий жмут водоростів, метрів 10-12 в об’ємі», що качався приблизно за півста метрів від берега. Раптом той «жмут» несподівано почав «розмотуватися», витягнувся і… І «рушив проти течії» прямуючи у той бік бухти, де плавала зграя дельфін. Як згадує драматург, істота пливла хвилеподібними рухами, була вона велика, 25-30 метрів, дуже товстою і знаходилась вона «над водою на метр— півтора», чудовисько звивалося так же, як змій, що пливе і пливло в бік дельфінів, але вони швидко зникли. Побачивши це, істота «повернула на попереднє місце і раптом підняла голову — розміром з розмах рук, схожу на зміїну…»
Одна з тамтешніх мешканок — історія навіть зберегла її ім’я — Варвара Зозуля, — на мисі збирала хмиз і ледь не наступила на «змію», сприйнявши її «за купу хмизу». Коли ж ця «купа» «почала підніматися і пищати, жінка, охоплена страхом, замахнулась на неї вірьовкою». За її словами, «у змії була невелика голова, тонка шия, а спина товста, як стовб», і буцімто в того чуда— юда були кінцівки — «передні і задні». Хочте вірте, хочте — перевірте!
Бачив велику змію і один геолог — біля «карадагзької Стіни Лагорі.
А ось на початку 1960— х років газетяр із Судака Олександр Овчинников із двадцятиметрової скелі мису Француженка загледів у морі «змієподібну істоту». Як зазначає очевидець, дельфіни «кинулися ж розсип, коли змія, звиваючись, почала до них наближатися».
А ще одна тамтешня мешканка навіть переступила через кримську Нессі осіннім вечором 1967 року. Жінка йшла собі Арматлукською долиною і почула як позад неї щось сплеснуло. Оглянулась, і побачила як «величезна, товщиною з велике дерево змія переповзала із одного водоймища в інше», ідучи (жінка не встигла зупинитися) незчулася, як і переступила через ту колоду». І «лише тоді злякавшись», закричала й кинулась навтьоки не розбираючи дороги…
Ще один журналіст (надруковано в часопису «Новий мир», № 10, 1969 р.) зі слів очевидця описав зустріч чабана з величезною змією, що мирно собі спала на мисі Казантип Керченського півострова. Так ось у неї буцімто була голова завбільшки «з баранячий череп».
Зрозуміло, що в міру заселення Криму, ареал проживання «чорно— морського змія» почав катастрофічно звужуватися. Якщо в ХІІІ столітті величезних змій зустрічали по узбережжю від мису Таракхут до Кара-Дага і східніше, а під час останньої світової війни