Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
Джонсон зареготав.
— Ви жартуєте, начальнику! Якщо навіть вдасться заманути її в пастку, то як справитися з нею, на чому транспортувати і чим годувати? Ні… Підстрелити — інша річ, але ловити живою я відмовляюсь. Цього і в контракті не було…
— Якщо натрапимо на слід ящера, — спокійно зауважив я, — контракт переробимо. А впіймати спробуємо молодого, якого можна звідси вивезти. Але, насамперед, ми вивчимо звички цих тварюк. Сучасна наука про йих майже нічого не знає. Вважають, що вони вимерли близько шістдесяти мільйонів років тому — наприкінці крейдяного періоду. Однак на такому стародавньому континенті, як Африка, деякі види цих плазунів могли зберегтися. Тут, в центрі континенту, геофізичні умови змінювались, очевидно, поступово, тому динозаври могли пережити свою епоху. Якби ми знайшли їх, це принесло б славу і гроші. Ви, Джонсон, стали б забезпеченою людиною.
— А ви, професоре?
— Я написав би про них товсту книгу з кольоровими ілюстраціями.
Персі Вуфф чи то зітхнув, чи то хрокнув, і я зрозумів: він лише вдає, що спить, а насправді уважно слухає нашу розмову.
«Можливо, він тільки прикидається телепнем», — подумав я.
— А скільки я міг би одержати? — поцікавився Джонсон.
— Зараз про це говорити передчасно. Треба спочатку дізнатись, чи справді тут водяться ящери і які. До речі, звір, про якого вам говорив негр, може виявитись не хижаком, як той, що зображений на фото, а. травоїдним, наприклад, бронтозавром. Розпитайте негра, де й коли його батько бачив ту тварину і який вона мала вигляд.
— Я можу покликати негра. Він трохи розмовляє по-англійськи.
— Покличте.
Переді мною стояв високий молодий негр, задрапований у кусок білої тканини. Довгасте обличчя було спотворене глибоким шрамом.
— Його звуть Квалі, — пояснив Джоисои. — Він прийшов з партією носильників і хоче залишитись у таборі.
— Здрастуй, начальник, — мовив Квалі, торкаючись долонями своїх грудей і трохи схиливши голову. — Моя знає хороший місця для охоти. Багато хороший місця. Моя вміє пух-пух… Дай мені карабін і патрони, і моя покаже хороший місця… Багато лев, слон, білий носорог…
— Мені потрібен крокодил, великий-великий крокодил, — сказав я.
— Такий крокодил тут нема, — рішуче заявив Квалі. Джонсон задоволене кивнув лисою головою.
— А звір, про якого ти вчора розповідав білому мисливцю?
— О, цей не тут. Два, п'ять, десять, п'ятнадцять день іти треба… Дуже поганий місце… Один підеш — пропав… Так… Так… — і він почав щось пояснювати Джонсону місцевою говіркою негрів банту.
Мисливець уважно слухав, з сумнівом похитуючи головою.
— Що він каже?
— Він твердить, що великі звірі живуть за два тижні дороги звідси, але чорні мисливці ніколи не заглиблюються в болота — ті місця охороняють злі духи. Їхні голоси лунають вечорами над болотами. Його батько бачив великих звірів, які перелякано тікали від когось. Він гадає, що їх налякали злі духи. У великих звірів тіло й ноги слона, хвіст крокодила, голова і шия змії. Коли ці звірі тікали, то земля двигтіла і тремтіли дерева…
— Спитайте, скільки таких звірів бачив його батько і коли це сталося?
— Три. Два великий, один маленька. Це було давно: тоді батько був молодий, а Квалі ще не народився.
— А де зараз твій батько?
По обличчю негра перебігла судорога. Він повернувся до Джонсона і щось сказав йому.
— Його батька вбили бельгійці, — переклав Джонсон. — Він був розстріляний разом з іншими чоловіками їхнього Села кілька років тому.
Запанувала напружена мовчанка.
— А ти сам був у тому місці, де твій батько бачив великих звірів? — спитав я, намагаючись не дивитись негру у вічі.
— Ні, але я знає туди дорога. Я приведу туди білий мисливець, якщо даєш карабін і патрони, багато патрони… Я доведу до священний камінь. А там білий піде сам — один день дороги.
— Добре. Ти поведеш нашу експедицію до священного каменя. Завтра ми повертаємось у Бумба. Як тільки закінчиться пора дощів, ти поведеш нас туди, де твій батько бачив великих звірів.
— А карабін? — підозріло запитав Квалі.
— Хоч неграм у Конго і забороняється носити нарізну зброю, — сказав я, — але дам тобі карабін і патрони, якщо ти покажеш нам сліди великих звірів…
— Не обдуриш, начальник?
— Якщо покажеш сліди, не обдурю.
— Так, — урочисто промовив негр, — Квалі проведе експедиція і покаже сліди великих звірів.
Через тиждень ми були в Бумба. Я доручив Вуффу і Джонсону навантажити на пароплав спійманих нами рідкісних тварин, яких ми відправляли в зоологічні сади містера Леслі Бейза, а сам сів у літак і через кілька годин був у Леопольдвілі.
Стурбовані обличчя конголезців, вибите скло у вітринах магазинів, велика кількість патрулів — усе свідчило про недавні заворушення в місті. В порту панувало нервове пожвавлення. Чимало бельгійців відправляли свої сім'ї на батьківщину…
Я зняв номер у Гранд-отелі. Кілька днів пішло на оформлення справ, зв'язаних з експедицією. Потім я засів у центральній науковій бібліотеці, щоб переглянути нові палеонтологічні журнали. В одному з них була надрукована замітка відомого російського палеонтолога, що недавно повернувся з Ефіопії. В горах Сібу він виявив на плиті пісковику верхньотретинного віку загадкові сліди, залишені, на його думку, великим ящером. Спираючись на різні матеріали, в тому числі й на ефіопський фольклор, вчений висловлював припущення, що в недосліджених районах Центральної Африки великі ящери могли зберегтися до наших днів.
Я вийшов з бібліотеки і пішов центральним бульваром, не звертаючи уваги на рясний дощ. Раптом мене зупинив невисокий кремезний чоловік у прозорому плащі з сірого пластикату. На мене здивовано дивилися знайомі сірі очі.
— Турський?.. Збишек!.. Ти звідки тут узявся?
Чоловік відкинув капюшон, і я впізнав його. Це був інженер
