Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

«Що чекає на цю землю?» — подумав Гайдук і відчув, як почалися перебої в серці.

До самого Києва летіли мовчки. І тільки перед заходом на посадку в аеропорту Жуляни Нерубай сказав:

— Пане генерале, я подаю у відставку. Прошу звільнити мене за власним бажанням.

Не повертаючи голови (Нерубай сидів за спиною Координатора), Гайдук кинув:

— Через місяць звільню. Коли закінчимо всі справи. А зараз їдь на роботу і працюй. Завтра великий день.

«Насправді великий день — сьогодні, — подумав Гайдук. — Все вирішується під Святодухівкою, а не в Києві».

Суботній ранок у Києві був чистий, наче свято у дитячому садку. Не хотілося думати ні про зраду, ні про заколот, що визрівав у цьому вічному місті. Гайдук утомлено зітхнув і нагадав Нерубаю, що об одинадцятий годині почнеться засідання кризового штабу — щоб підготував необхідні документи.

У суботу ввечері полковник Стригун дав наказ Шпаку та його хакерам з ІНКОМу запустити вірус «Сарана-3» для враження заздалегідь намічених цілей.

Вночі Стригун, який не міг заснути, ще раз уважно перечитав таємний сценарій проведення недільних урочистостей у Києві. Сценарій був здобутий агентом Палія, що працював у Національному агентстві внутрішньої безпеки і мав допуск до секретних файлів: зі сценарію ясно випливало, що основним центром урочистостей ставав Софійський собор і прилеглий до собору майдан, де на спеціальному подіумі мав бути підписаний Акт Возз’єднання. У сценарії по хвилинах був розписаний хід церемонії — від 10:00 AM до 2:00 РМ: як рухається урочиста процесія, хто і за ким виступає, коли розпочинається спільна молитва. Ще ціннішим був додаток до сценарію, в якому з точністю до одного метра було позначено місця розташування Патріарха і Папи Римського та шістдесяти восьми глав церков і предстоятелів, що мали приїхати на свято. Особливу увагу привертала окрема трибуна для Гайдука і чільних представників військового режиму. Виходячи з цього, Стригун, Шпак та працівники ІНКОМу розробили свою програму: було визначено хронологію бойових дій (початок о 10:15 AM), сектори обстрілу, інтенсивність вогню, перекриття вулиць, фактор паніки, участь окремих груп повстанців, зосередження удару на трибуні Гайдука, розміщення пар снайперів і ефективне використання «ящірок». До 12:00 AM все мало бути скінчено, і тоді починалася друга фаза перевороту: проголошення Палія Верховним Правителем України-Руси.

Під час останньої розмови, що відбулася в Голосієві, у конспіративному будинку Управління охорони МО, Палій наказав Стригуну не звертати уваги на маячню «полковника» Дзагоєва-Черняєва щодо негайного проголошення халіфату «Рутенія» й призначення халіфом Потвори-Крейди: спочатку Палієві треба взяти владу в державі; сконсолідувати її навколо нового військового керівництва — тобто Палія; зрозуміти, куди хилиться геополітична ситуація — а вже потім вирішувати, чи приєднувати державу до імперії шейха Омара і на яких умовах. Чия фінансова допомога буде щедрішою — тому й надаватиметься перевага.

На щастя, «полковник», якого так боявся Стригун, десь зник і не з’явився в домі, з якого починався Рильський провулок; дні, проведені Стригуном на верхньому поверсі, з якого відкривався чудовий вид на Софійський майдан, були, мабуть, найкращими в його житті: час від часу він розгортав цупкий сувій офіційного паперу з гербами, отриманий у Голосієві, на якому Палій як глава держави (авансом) і Верховний головнокомандувач присвоював Стригунові чергове звання бригадного генерала і призначав його заступником міністра оборони: щоправда, було невідомо, хто стане міністром. Подейкували, що це може бути Симоненков або Тумаркін. Але Стригунові було все одно. Він зневажав обох і готовий був із ними співпрацювати, хоч і вважав їх недоумками.

Головним сюрпризом для режиму Гайдука Стригун вважав не свою «програму дій» — тобто військовий план повстання — для цього малоінтелектуального продукту вистачило б убогої фантазії Шпака, — а бойовий комп’ютерний вірус «Сарана-3». Завдяки тримісячній роботі загону хакерів ІНКОМ та інформації, що надійшла від агентів ФНО, вдалося отримати таємні зашифровані адреси, які давали можливість проникнення вірусу на сервери канцелярії Гайдука, розвідки й контррозвідки, поліції та інших силових структур і промислових мереж. Удар по цих серверах — як нищівний удар по сонячному сплетінню людини: виводив із ладу найважливіші органи опору держави, породжуючи хаос і розгубленість.

На відміну від звичайних хакерів, Стригун володів унікальним хистом — бачити водночас складні потоки інформації, її стрибки і зупинки, все розгалужене плетиво мереж в усій їхній об’ємній структурі: так досвідчений археолог по одній напівзруйнованій стінці може уявити складну архітектуру зниклої старовинної фортеці. Створений Стригуном новий різновид вірусів «сарана» поєднував у собі риси «ботнетїв», скриптових, файлових та стелс-вірусів, майстерно запакованих, здатних знаходити щонайменші щілини в захисних програмах противника, проникати в операційні системи, в жорсткі диски і флеш-накопичувачі й знищувати їх, пожирати інформацію подібно до сарани, яка з'їдає все живе на своєму шляху.

Стригун недаремно вивчав медичні підручники з вірусології, особливості патогенезу хронічних нейроінфекцій. Знав, як вірус, долаючи опір клітинних мембран, входить усередину нервової клітини, розмножується шляхом самореплікації й руйнує клітину, набирає сили для нового стрибка, щоб захопити нервову мережу, і, нарешті, викликає параліч цілого організму. На відміну від природних, віруси Стригуна розповсюджувались комп’ютерними мережами. Але, як і всі геніальні й божевільні винахідники, Стригун перебільшував значення свого відкриття, вважаючи вірусну зброю абсолютною, такою, що не піддається розшифровці та знешкодженню.

Він вирішив заразити своєю вірусною сараною не лише державні сховища таємної інформації України-Руси, але й одночасно застосувати комп’ютерну зброю проти глобальних мереж і паралізувати світову банківську систему, системи безпеки ядерних станцій і авіатранспорту — й через кілька днів по тому, як криза охопить увесь світ, виставити свої умови: влада і гроші.

Обрав навіть місце для майбутнього князівства під назвою «Хакерленд»: у Карпатах, на стиках кордону України-Руси, Польщі й Словаччини, на незайманих нічиїх землях, де повітря чисте, насичене запахом лісів і гірських трав, де не буде над ним нікого, крім Бога, якого уявляв у вигляді Суперкомп’ютера, а він, Стригун — його вірний пророк, великий князь Цифр; населення його країни — не більше