Фантастика Всесвіту. Випуск 2 - Вуді Аллен
… У лікарняній палаті Кетрін знову простягла руку до кнопки переговорного пристрою, і в голосі її звучало нетерпіння.
— Є там хто-небудь? — спитала вона.
— Слухаю вас, — озвалася чергова.
— Я просила прислати до мене лікаря.
— На жаль, це неможливо. Він на операції.
На обличчі в Кетрін відбилося роздратування.
— А ви не могли б прийти сюди й допомогти мені?
— Я пришлю кого-небудь.
— Тільки скоріш.
— Постараюся.
Кетрін важко підвелася з ліжка і, похитуючись, рушила до стінної шафи. Там вона одразу знайшла свій одяг. Плаття нагадувало кроєм халат, і надягти його було неважко, а от нічна сорочка, що була на Кетрін, застібалася біля шиї, і, поглянувши у дзеркало, Кетрін подумала, що з рукою в гіпсі їй навряд чи вдасться зняти сорочку самій. Вона була пошита з легкої пурпурової тканини й не дуже пасувала хворій з такими травмами. Дедалі дужче нервуючись, Кетрін шарпнула комір здоровою рукою, але він не подався. І раптом ґудзики розстебнулися самі собою, і вона спробувала стягти сорочку через голову, та тільки заплуталася в пурпурових складках. Вона силкувалася вивільнитись, одначе натомість ще тугіше затягувала збиту жужмом тканину навколо шиї, і її почала охоплювати справжня паніка…
… Тим часом над кладовищем Черветері аж повітря двигтіло від несамовитого собачого виття…
… Раптом двері до палати відчинились, і Кетрін враз зітхнула з полегкістю: нарешті надійшда допомога.
— Хто це? — спитала вона, намагаючись роздивитися крізь зібгану сорочку, хто прийшов.
Відповіді не було.
— Тут є хто-небудь?..
І нараз Кетрін злякано завмерла.
Перед нею стояла місіс Бейлок. Обличчя її було густо напудрене, на губах ясно-червоною помадою намальована страхітлива усмішка. Кетрін мовчки дивилась, як огрядна нянька пройшла повз неї, широко розчинила вікно й визирнула вниз.
— Може б, ви… допомогли мені… — ледь чутно мовила Кетрін. — Я… здається, трохи заплуталась…
Місіс Бейлок тільки гмукнула, і від цього осміху Кетрін уся похолола.
— Гарна нині днина, Кетрін, — сказала нянька. — Приємно буде трохи політати…
Вона ступила вперед і міцно вхопила Кетрін за нічну сорочку.
— Прошу вас… — благально мовила Кетрін.
Їхні очі зустрілись востаннє.
— Ви така красуня, — сказала місіс Бейлок. — Зробіть нам цілунок ручкою!
Вона навалилася на Кетрін, притисла її до підвіконня і, обхопивши дебелими ручиськами, випхнула за вікно.
Машина «швидкої допомоги» з червоною мигавкою та пронизливою сиреною під’їхала до приймального відділення лікарні саме в ту мить, коли з вікна сьомого поверху випала жінка з головою, огорнутою легкою пурпуровою тканиною. Вона летіла довго, але ніхто не помітив її, аж поки вона не впала на дах «швидкої допомоги». Потім тіло її востаннє сіпнулось і заклякло навіки…
Тієї ж таки миті на кладовищі Черветері запала тиша. Могили було закидано, і всі собаки поховалися в кущах.
Торн був такий стомлений, що одразу ж заснув. Збудив його телефонний дзвоник. За вікном стояла темрява. Дженнінгс ще не повернувся.
— Слухаю, — сонним голосом озвався Торн.
То був доктор Беккер; його стривожений голос не віщував нічого доброго.
— Нарешті добився до вас, — сказав він. — Назва готелю була записана в Кетрін на тумбочці, але я насилу розшукав…
— Що сталося?
— Дуже прикро, що доводиться говорити про це по телефону..
— Що сталося?
— Кетрін викинулася з вікна лікарні.
— Що-о?.. — тільки й видушив із себе Торн.
— Вона вмерла, містере Торн… Ми зробили все, що могли…
Горло Торнові так здавило, що він не міг говорити.
— Ми не знаємо достеменно, як це сталося. Вона хотіла виписатися з лікарні, а потім раптом отаке…
— Вмерла?.. — насилу ворушачи язиком, спитав Торн.
— Так, одразу ж. Удар був такий, що розколовся череп.
Торн хрипко застогнав і опустив трубку.
— Містере Торн!.. — покликав лікар. — Містере Торн!..
Але Торн уже поклав трубку. Він лежав у темній кімнаті й голосно плакав, і його ридання чути було в коридорі. Нічний черговий прибіг і постукав у двері, але в номері враз стало тихо, і в подальші кілька годин звідти не долинало й звуку.
Близько півночі повернувся Дженнінгс. Його незграбна постать була зігнута від утоми. Він увійшов і подивився на Торна, що лежав крижем на ліжку.
— Торне…
— Еге, — ледь чутно озвався Торн.
— Я був у бібліотеці, в клубі автоаматорів, потім заходив до географічного наукового товариства.
Торн нічого не сказав, і Дженнінгс знесилено повалився на друге ліжко. Йому знову впала в око страшна пляма в Торна на боці.
— Я дізнався все про те місто Мегіддо. Назва ця походить від слова «Армагеддон», що означає кінець світу.
— Де воно? — байдуже запитав Торн.
— Боюся, що під землею, футів на п’ятдесят завглибшки. Десь у передмісті Єрусалима. Там тепер провадять розкопки. Кажуть, ніби якийсь американський університет.
— Треба їхати туди, — пошепки сказав Торн.
Дженнінгс кивнув головою і протягло зітхнув.
— От якби ви ще пригадали прізвище того старого…
— Бугенгаген.
Дженнінгс марно намагався зустрітися з ним поглядом.
— Бугенгаген?
— Так. І вірші я теж пригадав.
В очах Дженнінгса був подив.
— Прізвище чоловіка, до якого ви маєте звернутися, — Бугенгаген?
— Так.
— Бугенгаген — це відомий екзорсист, фахівець з вигнання диявола з людини. Він жив у сімнадцятому столітті. Про нього згадується в одній з наших книжок.
— Священик назвав саме це прізвище, — промовив Торн рівним, безвиразним тоном. — Я все пригадав. Усе, що він казав.
— Хвалити Бога! — зітхнув Дженнінгс.
— «Як знов єврей Сіон посяде… — майже пошепки почав Торн. — І в небі знак побачать люди… І Рим оновлення урядить… Більш світу білого не буде…»
Дженнінгс напружено слухав у темряві. Попервах здивований тим незвичним — байдужим і відчуженим — тоном, яким говорив тепер Торн, він зрештою збагнув, що в душі посла відбувся якийсь глибокий і необоротний злам.
— «Звірюка зрине із пучини… — Так само тихо й рівно провадив Торн. — На брата брат з мечем повстане… І буде битва до загину… Аж поки упаде останній…» — І замовк.
Дженнінгс одійшов до вікна, перечекав, поки затихне сирена поліційної машини, що проїжджала внизу, а тоді спитав:
— Що сталося, Торне?
— Кетрін загинула, — байдужно відказав Торн. — Тепер треба, щоб і дитина вмерла.
Вони дослухалися до нічних звуків, що линули з вулиці, і жоден не склепив очей до світання. О восьмій ранку Торн зателефонував до авіаагентства й замовив квитки на денний рейс до Ізраїлю.
Торн
