Українська література » Фантастика » Знак зодіака - Ігор Маркович Росоховатський

Знак зодіака - Ігор Маркович Росоховатський

Читаємо онлайн Знак зодіака - Ігор Маркович Росоховатський
Центрі. Відомий генетичний курйоз шістдесятих років минулого століття — “псевдоящір Стирлінга”, що проживав досі в спеціальній вольєрі Центру, — став виявляти властивості розумної істоти. Називає своє ім’я з допомогою азбуки Морзе, запитує про Джоан, Шелл і Говарда, йдеться, певно, про дружину Стівена Шейкера, його коханку Шелл Уенслі та небожа Говарда — про них згадується у відомому “щоденнику родини Шейкерів”. Учора ящір робив спробу писати передньою лапою на піску в кутку вольєри. Вчені гадають, що у псевдорептилії почався зворотний процес перетворення…

В. Михановський
УДАЧА

Шеф, крутячи в руках мельхіорову запальничку, досвідченим оком пронизував відвідувача. Дивний суб’єкт! Нагрудний номер, антена — все як треба. Плечі квадратні. Такі атлети тепер у ціні. Можна було б, звичайно, взяти його. Десь ближче до випромінювання. І подалі від інспекції, яка останнім часом втручається куди не слід. Слухаючи одноманітний млявий голос відвідувача, шеф злобливо подумав про своїх споконвічних ворогів з інспекції. їх, бачте, хвилює безпека цих білкових телепнів! Не вистачає солдатів для армії! А хто ж, вибачайте, полізе під нейтронні пучки?

Щоправда, примусити білкового телепня не так уже й важко. Кілька катодних розрядів — бажано в потилицю — і він стає покірний, мов ягня. Хоча це й не зовсім за правилами, проте вигідно.

Але щоб добровільно, як цей?

Шеф знову зиркнув на відвідувача. Страшенно потрібний фокусувальник на нову схему. Автоматика влетить у копійку. Люди? їх до біса, тих, що пропонують свої послуги майже задарма. Та й інспекцію обдурити з ними набагато легше. Але ж занадто це не довговічний матеріал — людина. І навчати новачка — не так уже й просто.

Безумовно, для ділянки “той світ” найліпше взяти білкове дурило. Та куди там! Послухати тільки цих демагогів з інспекції, так треба зняти з себе останню сорочку “нашим молодшим братам”.

А що, як дійсно спробувати?

Шеф зморщив лоба. Цей зайда ніби не схожий на провокатора. Трохи блідий, мабуть, серце зупиняється. Ну, то нічого — зайвий акумулятор для нього знайдеться. В крайньому разі потім відпрацює.

— До речі, як тебе звуть? — запитав шеф.

— Прізвище? — розгублено перепитав відвідувач, хитнувши антеною.

— Ну, як тебе нарекли на біоцентрі, коли зліпили?

— Вибачте, бос… я не дочув… енергія наприкінці… Моє прізвисько — Рижик.

— Дивне прізвисько! Мені такі не траплялися, — кивнув шеф.

— Це мене прозвав вихователь на учбовому полігоні, — сквапно пояснив Рижик, запобігливо усміхаючись, — з того часу прізвисько й пристало.

“На його щоки дали першокласний пластик, — подумав шеф. — Яка тонка міміка! Вона відображає кожен рух думки”. Шеф навіть відчув щось схоже на жалість, згадавши, що цей чудово навчений робот скоро підпаде під смертоносне опромінювання.

— Працювати доведеться в дві зміни, — сказав бос. — Компанія поки що не має другого фокусувальника по нейтрино. Зате жетонів матимеш удвічі більше. А відпочинок тобі ні до чого, так?

— Не зовсім, містер…

— Як це? — очі шефа від здивування полізли на лоба.

— Мені інколи потрібно розслабити м’язи, щоб не втрачати рівноваги.

— І часто?

— Ні, хоча б раз на добу…

— Ну, це ще не біда. Гаразд, беру тебе, робі, — закінчив шеф. — Компанія добре заплатить. Завтра о шостій ранку можеш заступати.

Та Рижик не квапився йти.

— Чи не можна мені зараз одержати аванс? — сказав він. — Хоча б десяток жетонів…

— Гм… аванс, — повторив шеф і підозріло глянув на співрозмовника. — А навіщо він тобі?

— Бачте, бос… Я збирався зайти в радіомайстерню… Блок пам’яті підводить.

— А! Це добре, — погодився шеф. — Робітник завжди повинен дбати про своє здоров’я. “І тебе не доведеться ремонтувати за рахунок компанії”, — додав він у думці. Бос був задоволений.

Рижик дивився на шефа, чекаючи відповіді.

— Гаразд, іди до каси за своїми жетонами, — великодушно дозволив бос. — 3 богом, до завтра! — І він потягнувся до відеофона, щоб дати відповідне розпорядження.

Робот повернувся і вийшов з кімнати.

* * *

На порозі холу адміністративного корпусу з’явилася постать з квадратними плечима. Тримаючись за вищерблені гранітні поручні, вона спустилася вниз і, похитуючи головою-антеною, попрямувала до виходу.

— Диви-но, — підштовхнув Гунмор напарника, — крокує, ніби господар.

— Багато собі дозволяють ці білкові тварюки, — озвався напарник, сплюнувши.

— А людей он викидають за ворота, — додав Гунмор.

— Де вже людині за ними поспіти. Мені розповідав один з четвертого відділу, що білкові телепні втоми не знають.

— Вони працюють, доки не спиниться серце.

— А ти хіба не так само працюєш на Уестерн? — сумно мовив напарник.

— Не базікай казна-що, — урвав розмову Гунмор. — Навкруги шпики компанії… Ач, яка хода!

Останній вигук стосувався постаті, яка, обминаючи клумбу з рудими красолями, прямувала до воріт.

— Ех, моя б воля… — крізь зуби процідив напарник, направляючи лазерник у роботову спину. — Ось його поставлять до конвейєра, а якогось хлопця наладять завтра в три вирви…

— Не дурій, — сказав Гунмор, відводячи вузький, мов соломинка, ствол зброї. — Може, й не вони в усьому винні…

На тротуарі постать чомусь зупинилася й оглянулась.

По приморському шосе нескінченною вервечкою мчали реактивні автомобілі, пузаті лімбуси на повітряних подушках, гоночні мальки та різний механічний мотлох.

Робот кілька хвилин постояв, мабуть, вивчаючи характер руху.

— Чого б йому не перестрибнути дорогу? — здивувався Гунмор. — Якихось двадцять ярдів. Я бачив: у нас на учбовому полігоні вони стрибають, ніби коники.

— Очевидно, стара конструкція, — зауважив напарник.

А робот усе ще стояв край дороги.

— Може, в нього аж занадто цього… Як

Відгуки про книгу Знак зодіака - Ігор Маркович Росоховатський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: