Колгосп тварин - Джордж Орвелл
Тепер уже Наполеон, а за ним і пси, вилізли на підвищення, де колись Майор виголошував останню промову. Він оголосив, що відтепер недільним Мітингам настав край. Вони зайві, сказав він, і тільки забирають час. Надалі всі питання Колгоспу розглядатиме спеціальний Комітет свиней на чолі з ним. Він засідатиме, а тоді повідомлятиме про свої рішення. Тварини, як і досі, у неділю вранці збиратимуться салютувати прапору і співати гімн «Тварини Англії». А також отримувати завдання на тиждень, а ніяких дебатів більше не буде.
Попри шок через вигнання Сніжка, тварин приголомшило і саме оголошення. Дехто, може, й протестував би, якби знайшлися потрібні докази. Навіть Боксер відчув занепокоєння. Він стриг вухами, тряс чубчиком, силкуючись зібратися з думками, але так і не додумався, що б його сказати. Дехто з-посеред свиней, втім, зреагував певніше. Чотири молоді підсвинки попереду підхопилися й пронизливо закувікали, не погоджуючись із почутим. Та пси довкола Наполеона погрозливо загарчали, і підсвинки відразу посідали і втихомирились. А тоді вівці зайшлися несамовитим беканням: «Чотири ноги добре, дві ноги — погано». Це тривало майже чверть години й унеможливило всяку дискусію.
Після того Пищика послали у хлів розтлумачити нові правила.
— Товариші, — сказав він. — Гадаю, кожна тварина в Колгоспі схвалює жертовність товариша Наполеона, що добровільно взяв на себе цю невдячну місію. Не думайте, товариші, що керувати — аж так приємно. Навпаки, це непомірна й тяжка відповідальність. Ніхто несхитніше за товариша Наполеона не вірить у те, що всі тварини рівні. Він з превеликою радістю надав би вам можливість самим ухвалювати рішення. Але ви можете інколи помилитися. І де ми тоді опинимося, товариші? Припустімо, ви підтримали б Сніжка з його маячнею щодо вітряка. А Сніжок, як ми тепер бачимо, нічим не кращий від злочинця.
— Він показав себе у Битві під Корівником, — заперечив хтось.
— Відвага — ще не все,— відрубав Пищик. — Куди важливіші лояльність і покірність. Що ж до Битви під Корівником, то я певен: настане час і виявиться, що роль Сніжка в ній дуже й дуже перебільшена. Дисципліна, товариші, залізна дисципліна! Ось гасло сьогоднішнього дня. Один хибний крок — і наші вороги накинуться на нас. Ви ж не хочете, товариші, щоб повернувся Джонс?
І знову проти такого аргументу годі було щось заперечити. Певно ж, тварини не хотіли, щоб повернувся Джонс, тож якщо ранкові недільні дебати можуть його повернути, то їх слід скасувати. Боксер, що мав досить часу все обдумати, висловив загальні почуття коротко:
— Якщо товариш Наполеон так каже, то так тому й бути. І відтоді взяв собі афоризм: «Наполеон завжди правий». На додаток до свого власного гасла: «Я працюватиму ще завзятіше».
Тим часом потепліло, й почалася весняна оранка. Хлівець, де Сніжок креслив свого вітряка, замкнули, і всі вирішили, що й креслення постирали з підлоги. Щонеділі о десятій тварини сходилися до великого хліва отримати розпорядження на тиждень. У садку відкопали череп старого Майора й встановили на пеньку під флагштоком, коло рушниці. Після урочистого підняття прапора, перш ніж зайти до хліва, кожна тварина мусила шанобливо пройти повз той череп. Тепер і сиділи вони не так, як раніше. Наполеон, Пищик та ще одна свиня на ім’я Мінімус, яка мала добрий хист складати вірші та пісні, сідали перед помостом, їх півколом оточувало дев’ять молодих псів, інші свині сідали за ними. Решта ж тварин сідали мордами до них, займаючи більшу половину хліва. Наполеон грубувато, по-солдатському читав завдання на тиждень, потім всі співали гімн «Тварини Англії» і розходилися.
Третьої неділі після вигнання Сніжка Наполеон оголосив дещо здивованій аудиторії, що вітряк таки треба будувати. Він не пояснював причини такого свого рішення, просто застеріг усіх, що це додаткове завдання вимагатиме старанної праці. Можливо, навіть доведеться урізати пайки. Проте увесь план опрацьований до найменшої дрібниці. Його розробив спеціальний Комітет свиней за три попередні тижні. Вважалося, що спорудження вітряка та різних допоміжних пристроїв триватиме два роки.
Того вечора Пищик неголосно пояснював тваринам, що Наполеон насправді й не виступав проти вітряка. Навпаки, він із самого початку обстоював цю ідею. А те, що накреслив Сніжок на підлозі інкубатора, по суті, запозичено з паперів Наполеона. Отже, вітряк — власне творіння Наполеона. Чому ж він тоді, спитав хтось, так проти нього виступав? Рильце Пищика набуло лукавого виразу. То, відповів він, товариш Наполеон схитрував. Він лише вдавав, що виступає проти вітряка, аби позбутися Сніжка, цього пройдисвіта, що згубно на всіх впливав. А зараз, коли Сніжок не заважає, задум можна втілювати й без нього. Це, сказав Пищик, і є тим, що зветься тактикою. І кілька разів повторив: «Тактика, товариші, тактика!», аж підстрибуючи й весело помахуючи хвостиком-бубликом. Не всі достеменно знали, що те слово означає, але Пищик говорив так переконано, а троє псів за ним так погрозливо шкірилися, що всі без зайвих запитань прийняли його пояснення.
Розділ VI
Упродовж усього того року тварини працювали, як каторжні. Але почувалися щасливими й не зупинялися перед жодним зусиллям чи жертвою, усвідомлюючи, що все те робиться не для збіговиська ледачих і злодійкуватих людей, а задля їхнього ж блага і блага тих, хто прийде після них.
Весну й літо вони працювали по десять годин на день, а в серпні Наполеон оголосив, що і в неділю пополудні треба попрацювати. Ця робота винятково добровільна, але тому, хто відмовиться, удвічі зменшать пайку. Та навіть і тоді їм не все щастило доробити. Врожай удався менший, аніж попереднього року, але два лани, що на початку літа мали засіяти редькою, так і лишилися незасіяні, бо їх надто пізно зорали. А зима, судячи з усього, мала бути сувора.
З вітряком виникли несподівані труднощі. На фермі була добра каменоломня вапняку, а в одній з господарських будівель виявили достатньо піску й цементу, тож усі будівельні матеріали були під рукою. Але постала проблема, яку тварини не зразу змогли вирішити: розбивати каміння на потрібні шматки. Здавалося, тут вистачить лише кайл та ломів, якими ніхто не вмів користуватися, бо жодна тварина не могла стояти на задніх кінцівках. Лише по тижнях марних потуг комусь сяйнула рятівна ідея — використати силу тяжіння. По всій каменоломні валялися величезні валуни, завеликі для того, щоб з них щось будувати. Тож тварини обв’язували їх мотузками, а тоді гуртом — корови, коні, вівці і кожен, хто міг ухопитися за мотузку, у вирішальну мить долучалися навіть свині