Українська література » Фантастика » Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков

Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков

Читаємо онлайн Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков

Це була лише мрія. Я це гаразд розумів. Та й друг також розумів. І все ж таки накидав щось схоже на дружній шарж і подарував його мені. На рисунку було зображено парубійка з валізкою в руці, який натискав кнопку дзвоника біля дверей моєї квартири. Підпис був досить-таки дошкульним. Там стояло (від того, хто дзвонив): «Я-то прибув, але що робити, якщо професора Шестакова немає дома?»

Це було так давно, що я забув про дружню витівку мого колеги. І ніколи не згадав би, якби не зустрівся з Вами. Річ у тім, що парубок, зображений на рисунку, взагалі схожий на Вас. Може бути, що це мені лише здалося. В усякому разі після Вашого візиту в мою бібліотеку я задумався всерйоз. Скажіть-но, чи може хто-небудь відмовитися від мрії?

Ось чому я записав Вашу розмову з Велтою. Записуюча установка виконапа на межі наших технічних можливостей, і Вам легко зрозуміти труднощі, пов’язані з реєстрацією вторинної іонізації в каналі. Я вів запис не власне звуків, а їх слідів (по зрозумілих причинах радіохвилі не застосовувались). І ось, уявіть, після кількох спроб розшифрував сигнали, користуючись тими закономірностями, які ми хотіли використати в тому разі, якщо вдасться прийняти сигнали з космосу.

Я дедалі більше переконуюсь, що наша з Вами зустріч не випадкова. Адже не виключено, що проблема контактів не має, так би мовити, регулярної структури, і для її розв’язання потрібно немало зустрічей, подібних нашій. Навряд чи хтось згадає всі подробиці, що стосуються експедиції. Я припускаю, що Ви і Ваші колеги можуть залишитися необізнаними щодо того, яке рішепня непомітно підказав мозок Корабля і чому.

І я тішу себе дивною, здавалось би, думкою, що мій лист допоможе Вам. Тим паче, я свідомий того, що прагнення до прямих контактів залежить не лише від нашого і Вашого бажання, а ще й від інших причин, перераховувати які немає сенсу. (В їх числі, безсумнівно, і всезагальна готовність використати контакти лише задля справедливої мети, а проте, на нашій планеті ще надто багато для цього треба зробити!)

Сьогодні, зараз контакт не може бути всеохоплюючим — і тому він може бути лиш епізодом, підготовкою до майбутнього. Щиро зичу Вам успіхів у роботі. Я, мабуть, надовго затримаюсь у Середній Азії.


Олександр Шестаков».


НАПЕРЕДОДНІ

Відкриття планети сталося, з’явилася справжня космічна цілина, забуто перламутрові хвости комет, розчинилися в чорних безоднях крижини туманностей, гіганти-світила засіяли на шляху сюди і привели до зеленіючої планети, яку зігріває жовте сонце. Чим більше думав він про повільність її річок, про нерукотворні килими і білі снігові простори, тим більше зачаровував його незвичайний стан природи — на межі сну і пробудження. Воно м’яко акомпанувало мрії. А чи знав він раніше, що таке мрія? Мабуть, ні. Адже той, інший світ скроєний не так, уява ледве могла вмістити вже звершене, і лиш під кінець життєвої дороги людська думка сягнула горизонтів знання (певна річ, з допомогою кристалічних бібліотек, де зберігались мільярди томів, і електронних бібліографів, що незримо подорожували в цьому хаосі).

Крилаті дні над гаями й морськими затоками, сліпучо-чорні грози, грайливі веселки й сумовитий вигляд осені важко записати за допомогою логічних символів. Він пам’ятав: в перший же день, тільки-но корабель приземлився, бортовий електронний мозок розрахував погоду на п’ять днів наперед. Помилка здавалася неймовірною: крихітні молекули-лічильники працювали декілька годин. На п’ятий день передбачалась негода. Він одягнув плащ, непромокальні ботинки, теплий светр, хоча ранок був погожим. Того дня він зустрів Валентину. Сонце супроводжувало їх до самої її домівки. Багряний захід залишився для нього таємницею, навіть більшою, ніж таємниця гравітаційного колапсу. Адже маневр обходу померлої зірки машина розрахувала бездоганно. У космічних порожнинах, що ніби втілювали саму гармонію фізичних законів, їй можна було довіряти.

Одного разу він викликав Корабель. Йому хотілося поговорити з своїми. На Кораблі лишилось тільки четверо — два пілоти, капітан та інженер, який стежив за маскуванням (статичне поле надало ракеті форму копиці). Велта ось уже тиждень працювала на новому місці. Це було зовсім неподалік, близько сорока кілометрів від міста, на березі Оки. Астроботанік міг хіба що мріяти про таке благородне місце: на приокських терасах вбереглася реліктова флора, і тут, ніби на полігоні, вдавалося перевірити нові прилади для спостереження спектрів того, що росте, цвіте, плодоносить — всього, чим тільки була багата ця земля.

Установивши варіатор, він з нетерпінням спостерігав, як оживало скло, як промінь пробігав по темній гладіні річки, по її піщаних широких берегах. Промінь зупинився проти станційного будиночка — старої забутої дачі, занедбаний вигляд якої не лишав сумнівів у тому, що вона порожня.

— Велта!

Промінь ніби наблизився до дверей, проник всередину. Велта сиділа за столом з лампою-аналізатором.

— Здрастуй. — Вона підвела очі. — Я не перебив?

— Аж ніяк Я рада.

Він затнувся. Перед нею лежали якісь травинки, билинки, квітки. Їх обмацували зелені язички вогню: лампа ледь чутно гула, просвічуючи стеблинки холодним полум’ям. З неї вилітали пучки іскор, що пронизували листя й пелюстки, обмацували кожну молекулу всередині їх і відлітали до овального свічада, ніби бджоли до вулика. Там вони віддавали здобич — зовсім крихітні схеми, за якими природа будувала й будувала зелені човни з вітрилами — листками, що поспішали зірватися з якоря і полинути в повітряний океан із звуками пташиних веснянок. Велта вчилась весняному чаклуванню, вона розгадувала її невимовні мережива, її потаємні чари, її німі повеління. На Велтине обличчя опустилась поволока тонких тіней і сутінків. Воно здавалося строгим і стомленим.

— Хочеш, щоб я вгадала твої думки?

— Я хочу лишитись тут, — просто сказав він. — Назавжди.

— Лишайся. Я допоможу закінчити твою роботу.

Миттєве здивування, що оживило її обличчя, змінилося спокоєм. Вона нахилилась до лампи. Іскри

Відгуки про книгу Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: