Соляріс. Едем. - Станіслав Лем
— Та ні, — відповів Координатор. — Зараз заходимося перевіряти всі системи Захисника.
Вони хвилину помовчали, дивлячись на заграву, яка кілька разів яскраво спалахнула.
— Хочеш спустити воду? — понуро запитав Інженер.
— Поки в цьому немає нагальної потреби, то ні. Я вже думав про це. Спробуємо відкрити люк. Якщо контрольна покажуть, що механізм замка діє, закриємо його знову і будемо просто чекати. Кришка відійде на якихсь пару міліметрів, у гіршому разі вниз виллється кілька десятків літрів води. Така маленька радіоактивна пляма — не проблема, ми дамо собі з нею ради. Зате знатимемо, що в будь-яку хвилину можемо виїхати в Захиснику назовні й матимемо свободу маневру.
— В найгіршому разі пляма залишиться, але вже від нас, — зауважив Хімік. — Цікаво, що тобі дадуть ці експерименти, якщо атака буде атомна?
— Кераміт витримує до трьохсот метрів від епіцентра.
— А якщо вибух станеться за сто метрів?
— Захисник витримає його й за сто метрів, — відповів Координатор.
— Укопаний у грунт, — уточнив Фізик.
— Ну то й що? Якщо треба буде, то вкопаємо.
— Якщо вибух станеться навіть за чотириста метрів, люк заплавиться від високої температури і назовні нам не вийти! Ми зваримося там, як раки!
— Все це пусті балачки. Поки що бомби не падають. А втім, признаймося нарешті самі собі, хай йому біс: ракету ми не покинемо. Цікаво, з чого ти збудуєш іншу, якщо її знищать?
Після цих Інженерових слів усі замовкли.
— Стривайте, — зметикував раптом Фізик, — адже Захисник не комплектний! Кібернетик вийняв з нього Діоди.
— Тільки з автомата наводки. Але можна цілитись без автомата. А втім, ти й сам це знаєш: якщо стріляти антипротонами, то не біда, якщо й схибиш — наслідок буде той самий…
— Послухайте… я хотів запитати вас про одну річ… — озвався раптом Лікар.
Усі обернулися до нього.
— Про що саме?
— Нічого особливого, я хотів тільки запитати, що робить дуплекс…
Після секунди мовчанки вибухнув гучний регіт.
— Та ти просто молодець! — вигукнув Інженер.
Настрій у всіх відразу ж змінився, немовби небезпека раптом минула.
— Спить, — відповів Координатор. — Принаймні спав перед восьмою, коли я до нього зазирав…
— Він взагалі може майже весь час спати, — сказав Лікар і поцікавився: — А він щось їв?
— У нас він нічого не хоче їсти. Я не знаю, що він їсть. До того, що я йому підсовував, він навіть не доторкнувся.
— Так, у кожного свої клопоти, — зітхнув Інженер. І всміхнувся в темряві.
— Увага! — пролунав із тунелю голос. — Увага! Увага!!!
Усі різко обернулися. З тунелю вилазила велика темна постать, м’яко дзенькнула й зупинилася. За ним з’явився Кібернетик із засвіченим ліхтариком на грудях.
— Наш перший універсальний! — відрекомендував він тріумфальним голосом. — У чому річ?.. — запитав він, по черзі оглядаючи освітлені обличчя товаришів. — Що сталося?
— Поки що нічого, — відповів Хімік. — Але може статися — навіть таке, що важко собі уявити.
— Тобто як?.. У нас же є автомат… — безпорадно промимрив Кібернетик.
— Так? Ну, то скажи йому, що він уже може починати.
— Що?
— Копати могили!!!
Викрикнувши ці слова, Хімік розштовхав усіх і швидко зник у темряві. Координатор хвилину постояв, дивлячись йому вслід, а потім рушив за ним.
— Що з ним сталося? — запитав приголомшений Кібернетик, який нічого не міг зрозуміти.
— Шок, — коротко пояснив Інженер. — Там, у тих долинах на сході, проти нас щось готують. Ми виявили це під час вилазки. Імовірно, на нас нападуть, але невідомо як.
— Нападуть?
Кібернетик усе ще перебував під враженням свого успіху, і те, що говорив Інженер, здавалося, зовсім не доходило до його свідомості. Він розширеними очима дивився на тих, що стояли довкола, потім обернувся до рівнини. На тлі блідо-сріблястої заграви виднілися дві постаті, які повільно поверталися. Кібернетик обернувся — підносячись над людьми, поруч стояв автомат, непорушний, наче висічений із скелі.
— Треба щось робити… — прошепотів він, ніби сам до себе.
— Ми хочемо привести в рух Захисника, — сказав Фізик. — Чи це щось дасть, чи ні, невідомо, в усякому разі, треба братися до роботи. Скажи Координаторові, нехай пришле до нас Хіміка — ми йдемо вниз. Будемо ремонтувати фільтри. Автомат під’єднає кабель. Ходімо, — кивнув він Кібернетикові. — Нема нічого гіршого, як чекати склавши руки.
Вони спустилися до тунелю. Автомат кілька секунд постояв, а тоді раптом повернувся на місці й рушив слідом за ними.
— Дивись, Кібернетик уже налагодив з ним зворотний зв’язок, — не без здивування в голосі сказав Інженер Лікареві. — Це нам зараз дуже до речі, — додав він, — пошлемо Чорного під воду. Коли він зануриться, йому не можна буде подавати команди голосом.
— А як? По радіо? — запитав Лікар неуважно, мовби тільки для того, щоб не припиняти розмови.
Він стежив за темними постатями на тлі заграви — вони знову повернули в бік рівнини. Це схоже було на нічну прогулянку під зорями.
— Мікропередавачем, адже ти знаєш… — почав Інженер, простежив за Лікаревим поглядом і провадив далі тим самим тоном: — Він уже був певен, що нам удасться…
— Так, — кивнув головою Лікар. — Через те так заперечував проти того, щоб надто рано покинути Едем…
— Нічого страшного… — Інженер уже обернувся обличчям до лазу в тунель. — Я його знаю. У нього все пройде, якщо почнеться…
— Так, тоді все пройде, — погодився Лікар, ідучи слідом за ним.
Інженер сповільнив ходу й намагався зазирнути Лікареві у вічі, щоб пересвідчитись, чи той не глузує, але не побачив нічого — в тунелі було надто темно.
Хвилин через п’ятнадцять Координатор і Хімік спустилися в ракету. Перед початком робіт нагору вислали Чорного, який насипав довкола виходу з тунелю двометровий вал, утрамбував його й укріпив, а потім зніс униз залишені на поверхні речі. Крім окопаного випромінювача, там залишився тільки всюдихід. Шкода було гаяти час на його розбирання, а для автомата знайшлася інша робота.
Опівночі всі енергійно взялися до праці. Кібернетик перевірив усе внутрішнє устаткування Захисника, Фізик й Інженер регулювали радіаційнофільтрувальну установку, а Координатор у захисному костюмі стояв над колодязем нижнього ярусу машинного відділення, на дно якого пірнув автомат і працював під двометровою товщею води біля розгалуження кабелів.
Виявилося, що навіть після ремонту пропускна спроможність фільтрів зменшилася внаслідок того, що вийшли з ладу кілька секцій; становище сяк-так вирівнялося після прискорення циркуляції води. Її очищення відбувалося за досить-таки примітивних умов. Хімік вимірював ступінь радіоактивного зараження, беручи що десять хвилин проби для аналізу, бо автоматичний індикатор не працював, а його ремонт забрав би багато часу, якого в них і так було обмаль.
О третій годині над ранок усю воду практично було очищено.