Фауст - Йоганн Вольфганг Гете

клекіт, брязкіт, торох,

Вже подавсь направо ворог,

І безладна ця навала

Й інші лави захитала…

Наше військо невгавуще

Вправо вдарило ще дужче

На фаланги ослабілі,

Як розбурханії хвилі,

Сила з силою другою

Шаленіють у двобою…

Краще й вигадать незмога,

Наша буде перемога.

Цісар

(зліва до Фауста)

Глянь! Чи ж нашому загону

Утримати оборону?

Чи каміння їм не стало?

Вже узято нижні скали,

З верхніх теж одходять наші,

Лізуть, сунуть маси вражі

Вище й вище, далі й далі,

Може, вже на перевалі…

Ваші засоби нечисті,

З них немає нам користі.

Пауза.

Мефістофель

Ось мій один і другий ворон.

Летять похмуро і суворо,

Боюсь, що вісті злі несуть.

Цісар

їх вигляд збуджує неспокій…

Від скель, де бій кипить жорстокий,

Вітрила чорні їх женуть.

Мефістофель

(до воронів)

Сідайте лиш мені над вуха!

Той не загине, хто вас слуха,

Ви справите на вірну путь.

Фауст

(до цісаря)

Ти чув про пошту голубину?

До рідних гнізд, в свою країну

Ті птахи линуть з далини.

І ці нам служать службу щиру;

Лиш голуб — вісник задля миру,

А ворон — вісник для війни.

Мефістофель

Діла у нас, як мідний шеляг…

Глядіть, на тих стрімчастих скелях

Героям трудно припада!

Вже вороги взяли висоти,

А вдасться їм прохід збороти,

То буде нам гірка біда.

Цісар

Отак мене ви підманули,

В сильце лукаво затягнули,

Аж страшно на душі стає.

Мефістофель

Держись, кріпись! Ще вихід є!

Терпіння й хитрощі в притузі!

Кінець завжди бува трудний.

Ще є у мене вірні друзі,

Лиш дай мені свободу дій.

Головнокомандувач

(увіходить)

Ти з дуросвітами зв'язався,

Весь час я сумнівом терзався;

їх поміч лихо принесла.

Від ходу бою я в відчаї;

Хто починав, нехай кінчає,

Я відмовляюсь від жезла.

Цісар

Сховай його до кращих днів,

Іще ж нам доля усміхнеться!

А щодо цих чарівників,

У них зневірився вкінець я.

(До Мефістофеля).

Жезла тобі я не віддам,

Його інакші носять люди,

А зрештою, командуй сам,

Побачимо, що з того буде.

(Іде в шатро з головнокомандувачем).[108]

Мефістофель

Ну що ж! Я не помру з жалю!

Нехай тобі патик хрещатий,

А нам з ним нічого почати.

Фауст

То що ж робить?

Мефістофель

Я все зроблю!

Гей, ворони, не гаючи й хвилини,

До озера, де граються Ундіни, —

Нехай сюди уявні води шлють.

Жіночі штуки трудно нам збагнути:

Так відділяють видимість од суті,

Що видимість покажеться за суть.

Пауза.

Фауст

Озерним дівам наші чорнокрили

Напевне непомалу підлестили;

Вода вже проступає тут і там.

Там, де були сухі і голі скали,

Джерела бистрі буйно бити стали…

Неждане лихо ворогам!

Мефістофель

Така диковина зляка

І боягуза й смільчака.

Фауст

Джерела ті зливаються в потоки,

Що ринуть невтриманно на всі боки;

Вирує шумовиння хвильове.

Вже поняла вода площини скальні

І, пінячись у ярості навальній,

Каскадами лункими в діл реве.

Тут героїчний опір неможливий,

Усіх знесе могутня сила зливи,

Мене самого острах огорта.

Мефістофель

Уже й злякавсь! Ця водяна морока

Не для мого, а для людського ока,

Мені ж дивиться — просто сміхота.

Всі мечуться, як в пеклі грішні душі,

І плавають кумедно так на суші,

Бо думають, що тонуть у воді,

Що їм уже залляло рот і вуші…

Усі в страшному сум'ятті.

Ворони вернулись.

Володарю ви добре послужили,

Та спробуйте тепер і власні сили.

Летіть у таємничі кузні,

Де карли трудяться союзні,

Метал і камінь куючи;

Нехай скують огонь пекучий,

Яркий, блискучий і тріскучий

Ті чарівничі ковачі.

Хоча могучі блискавиці

Й падучі зорі-зоряниці

У літню ніч не дивина,

Та блискавки поміж кущами,

Зірки шипучі під ногами —

То буде ява чарівна.

Добийтеся того відразу,

Уживши просьби чи наказу.

Ворони летять. Усе робиться, як велено.

Мефістофель

Окрила тьма ряди ворожі,

Ідуть немов на бездорожжі.

То тут, то там, в'юни, сліпучі,

Мигочуть вогники летючі.

Та до таких жахливих штук

Потрібний ще несвітський гук.

Фауст

Ті лати, що німіли в склепній тиші,

На вільнім вітрі стали здоровіші;

Забрязкали, завили, загули,

Різноголосий шарварок звели.

Мефістофель

Тепер не буде їм угаву;

Зчепились за лицарську славу,

Як у блаженну давнину.

І рук і ніг блискочуть шини,

Неначе гвельфи й гібеліни

Продовжують свою війну.

В них ворожда спадкова, вічна,

Непримиренна й невідклична —

Зчинили бійку знов страшну.

В чортівських гульбищах до речі

Оті партійні ворожнечі

Та одчайдушная гризня;

І тут той дух ляка панічно,

Регоче дико, сатанічно,

Долину жахом ісповня.

В оркестрі бойовий шум, що врешті переходить у бадьорі маршові мотиви.

У шатрі самозванця[109]

Трон, пишна обстановка. Хапай, Підбирайка.

Підбирайка

Сюди ми першими прийшли.

Хапай

Летіли швидше, ніж орли.

Підбирайка

Які багатства тут лежать!

З чого почать і чим кінчать?

Хапай

Немає ліку тут скарбам.

Що потягнуть, не знаю й сам.

Підбирайка

Ті килими собі візьмім,

Незручно спати на твердім.

Хапай

Ота крицева булава

Мене до себе порива.

Підбирайка

Он позлотистий кармазин,

Мені давно вже снився він.

Хапай

(бере зброю)

Ця штука виручить завжди:

Махнув, убив і далі йди.

А ти вже силу нагребла,

Та все якогось барахла.

Покинь одежу й килими,

Цю скриню краще підніми!

Одне лиш злото щире там

На плату найманим полкам.

Підбирайка

Такої вбивчої ваги

Не підійму, нема снаги.

Хапай

Ось нахилися на хвилину,

То я піддам тобі на спину.

Підбирайка

Ой, ой! Зніми його скоріш!

Важкий тягар ламає криж.

Скринька падає і розчиняється.

Хапай

Ото добро! Ото скарби!

Ну ж налітай, хапай, греби!

Підбирайка

(присідає навпочіпки)

Якби хоч пелену набрать,

То буде на що погулять.

Хапай

Ну годі! Йди, бо час мина.

(Вона встає).

Гай-гай! Дірява пелена…

Іще розгубиш на путі

Усі монети золоті.