Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу
Бленкінсоп. О, мені в готелі дадуть сірого паперу; кілька шарів сірого паперу на груди тепліші за всякі хутра.
Валпол. Ну, ходімо. На добраніч, Коллі. Ви йдете з нами, Б. Боннінґтоне?
Б. Боннінґтон. Так. Зараз іду. (Валпол і Бленкінсоп ідуть в готель). На добраніч, мій милий Ріджоне. (Сердечно тиснуть руки). Не випускаймо з уваги вашого цікавого пацієта та його чарівної дружини. Ви знаєте, ми не повинні надто поспішно судити про нього. (Єлейно). На до-оо-о-бра-ніч, Педді. Нехай вас Бог благословить, любий старенький! (Сер Патрік голосно й похмуро мимрить. Б. Боннінґтон сміється й плескає ласкаво його по плечі). На добраніч. На добраніч! На добраніч. На добраніч. (Сам до себе проказує, заходячи в готель).
Усі інші тим часом ідуть просто. Ріджон і сер Патрік відстають і лишаються самі. Ріджон у глибокій задумі підходить до сера Патріка.
Сер Патрік. Ну, добродію, рятівнику людського життя, кого ж із них? Ту чесну, неповинну людину Бленкінсопа чи розпутного негідника артиста, га?
Ріджон. Ну, це не такий легкий випадок, щоб його судити, правда ж? Бленкінсоп — чесна, порядна людина, але яка з нього користь? Дюбеда ж розпутний негідник; але він геніальне джерело прекрасних, виборних і цінних творів.
Сер Патрік. А яким джерелом він буде для тої бідної нічим не винної його дружини, коли вона довідається, хто він такий є?
Ріджон. Це правда. їй життя стане пеклом.
Сер Патрік. А дозвольте вам сказати так. Припустімо, що вам запропонували б такий вибір: обстоювати таке життя, щоб були всі картини погані, а чоловіки й жінки гарні, чи навпаки — так, щоб усі картини були гарні, а чоловіки й жінки погані. Що б ви вибрали?
Ріджон. Це до чорта важке питання, Педді. Картини до того прекрасні й милі, а добрі люди такі з біса неприємні й лихі, що я, справді, не можу відразу сказати, що я волів би.
Сер Патрік. Ну, ну! Ніяких викрутасів мені не треба. Я надто старий для того, Бленкінсоп не з такого ґатунку добрих людей, і ви це знаєте.
Ріджон. Було б простіше, якби Бленкінсоп міг малювати картини Дюбеда.
Сер Патрік. І простіш було б, коли б Дюбеда мав хоч трохи чесности Бленкінсопа. Світ створено не за вашим рецептом, мій друже: ви мусите сприймати його таким, яким він є. Ви повинні вибирати поміж Бленкінсопом та Дюбеда. Вибирайте ж чесно.
Ріджон. Ну, буду чесний, як могтиму. На одну шальку я покладу ті всі фунти, що їх напозичався Дюбеда, а на другу — всі ті півкрони, що їх не хотів позичати Бленкінсоп.
Сер Патрік. А ви зніміть з шальки Дюбеда всю ту віру, яку він зруйнував, а на шальку Бленкінсопа додайте всю ту віру, яку він справдив, і ту честь, яку здобув.
Ріджон. Ну, ну, Педді, прошу вас без такої нісенітниці: я надто скептично настроєний для того. Може, світ покращає, коли всі поводитимуться так, як Дюбеда, а не як Бленкінсоп.
Сер Патрік. Тоді чому ви не поводитесь, як Дюбеда?
Ріджон. О, це вже ви мене б’єте. Це певна спроба. Так, тут дилема. Це є дилема. Бачите, тут є одне ускладнення, за яке ми й не згадували.
Сер Патрік. Що саме?
Ріджон. Ну, коли б я допустився, щоб Бленкінсоп помер, то принаймні ніхто не може сказати, що я це зробив тому, що хотів побратись з його дружиною.
Сер Патрік. Ну, й що з того?
Ріджон. А коли я допущуся, щоб помер Дюбеда, я поберуся з його дружиною.
Сер Патрік. А може, вона ще не захоче вас.
Ріджон (самовпевнено хитає головою). Я маю дуже добрий нюх на такі справи... Я знаю, коли жінка цікавиться мною. А вона саме й цікавиться.
Сер Патрік. Ну, інколи людина вибирає краще, а інколи й гірше. Найліпше було б вилікувати їх обох.
Ріджон. Не можу. Тут я обмежений. Я можу стиснутись для одного хворого, але не для двох. Мушу вибирати.
Сер Патрік. Ну, тоді мусите вибирати так, ніби жінки й зовсім не існує, — так ясніше.
Ріджон. Невже для вас усе ясно? Щодо себе, то цього я не можу сказати. Воно збиває мене з правдивого висновку.
Сер Патрік. А для мене вибір ясний між людиною й долею картини.
Ріджон. Легше відродити мертву людину, ніж створити добру картину.
Сер Патрік. Коллі, коли живеш у такий вік, що ганяєшся за картинами, статуями, п’єсами, духовими оркестрами, бо люди не досить добрі, щоб заспокоїти хворобливу душу своєї доби, то дякуйте провидінню, що належите до такої професії, яка має за найвищий і найбільший обов’язок — лікувати людей і допомагати їм.
Ріджон. Коротко, як член високої й поважної професії, я повинен убити свого пацієнта.
Сер Патрік. Не кажіть таких прикрих дурниць! Ви не повинні його вбивати. Ви можете передати його в інші руки.
Ріджон. Наприклад, у руки Б. Боннінґтона, га? (Значущо дивиться на нього).
Сер Патрік (твердо витримує його погляд). Сер Ралф Блумфілд Бонінґтон дуже видатний лікар.
Ріджон. Це так.
Сер Патрік. Я йду по свого капелюха.
Ріджон дзвонить, тимчасом як сер Патрік іде до готелю. Входить кельнер.
Ріджон (кельнерові). Будь ласка, рахунок.
Кельнер. Так, сер. (Виходить, щоб принести рахунок).
Дія третя
У майстерні Дюбеда. Ліворуч від глядачів видно широке вікно, а далі двері, що ведуть надвір. У протилежній стіні, далі від глядачів, двері ведуть у внутрішні кімнати. В стіні, що просто глядачів, нема ні вікон, ні дверей. Усі стіни голі й нічим не прикрашені, окрім ескізів та різних заміток, написаних вугіллям. Трохи ліворуч проти внутрішніх дверей устатковано трон майстерні (крісло на естраді), а праворуч проти надвірніх дверей мольберт з поламаним кріслом біля нього. Поблизу мольберта й проти стіни голий дерев’яний стіл з пляшками та банками олії, посередині — фарбами вимазане ганчір’я, слоїки з фарбами, пензлі, шматки вугілля, ляльки, чайник, спиртівка та всілякі обрізки й окрайки. Біля столу канапка, вкрита шматками малюнків, альбомами з ескізами, розкиданими аркушами паперу, газетами, книжками й ще більш замазаними фарбою ганчірками. Поруч із надвірними дверима стоїть парасолька й вішалка для капелюхів; на ній висять капелюхи та пальто й плащ Луї,
