Фауст - Йоганн Вольфганг Гете
Таких створінь повабних не явля;
Вони шугають, зграбні і знадні,
На водянім драконі чи коні,
З стихією зливаючись всуціль,
Мов ніжна піна на поверхні хвиль.
В перловій колісниці навзавід
Мчить Галатея, краща між Дорід;
Коли Кіпріда з Пафосу пішла,
Вона богині місце зайняла
І осягла по ній у спадок там
І колісницю, і престол, і храм.
Тож геть! Не хочу я цю світлу мить
Зненавистю і сварами тьмарить.
Йдіть до Протея! Знає той стовид
І створення, і перетворень хід.
(Подався до моря).
Фалес
Мабуть, ізнов порожняком повернем,
Бо той Протей удавсь собі химерним:
Його де стрінеш — він щезає вмить,
А й скаже що, то годі зрозуміть.
Та якщо конче хочеш раду мати,
То мусимо таки його спіймати.
(Віддаляються).
Сирени
(угорі на скелях)
Що здалеку там біло
Над хвилями замріло?
Чи то човнів вітрила,
Мов лебедині крила,
Чи то морські невісти
Чудово-променисті?
Спустімся з кручі нижче,
Почуймо голос ближче.
Нереїди і тритони
Вернулись ми щасливо,
Везем вам дивне диво:
На черепашій броні
Кабіри, як на троні.
Богів усі стрічайте,
Піснями величайте.
Сирени
Малі ви на тілі,
Великі на силі,
Надія корабельникам,
Рятунок потопельникам.
Нереїди і тритони
Із нами вже кабіри;
Святкуймо свято в мирі!
Од сили їх святої
Нептун засне в спокої.
Сирени
Ми проти них малі.
Як тонуть кораблі,
їх сила, всім на подив,
Рятує мореходів.
Нереїди і тритони
Ми трьох взяли; четвертий
Не хтів іти, упертий,
Сказавши, що один
За всіх їх дума він.
Сирени
Глузує бог із бога —
Нічого їм від того,
А ми шануймо всіх,
Щоб не страждать від них.
Нереїди і тритони
їх, власне, цілих сім.
Сирени
А де ж їм бути всім?
Нереїди і тритони
Цього не можем сказати,
Хіба на Олімпі спитати;
І думаєм чогось ми,
Що є вже там і восьмий.
Ті припливуть пізніше,
Розвинувшись повніше.
Вічно пориваються
В далечінь славути,
Неосяжне осягнути
Ревно сподіваються.
Сирени
Молитись нам
Усім богам,
Чи тут, чи там
Стоїть їх храм.
Нереїди і тритони[85]
Перед нам тут вести дано,
Хто б нашу славу змірив?
Сирени
Ви більші, ніж герої
Історії старої;
Вони дістали лиш одно,
Якесь там золоте руно,
А ви — кабірів.[86]
Загальний хор
(підхоплює)
Вони лиш золоте руно,
А ми (ви) кабірів!
Нереїди й тритони пливуть далі.
Гомункул
Немов горшки, потвори ці,
Поглянеш — глина гола,
А розбивають мудреці
Об них твердії чола.
Фалес
Усякий з них того й бажа:
В монеті ціниться іржа.
Протей[87]
(незримо)
І я, старий, скажу радніше,
Що чим чудніше, тим гідніше.
Фалес
Де ти, Протею?
Протей
(як черевомовець, то ніби здалеку, то зблизька)
Тут! і тут!
Фалес
Оддавна був ти баламут!
Та я ж тобі старий товариш,
Мене так просто не обмариш.
Протей
(ніби здалеку)
Прощай!
Фалес
(нишком до Гомункула)
Він близько десь. Світи, світи-бо!
Цікавий він, немов та риба;
Огонь його сюди принадить,
Хоч так, хоч так себе він зрадить.
Гомункул
Заллю я світлом радо все дотла,
Але гляди, щоб не розбити скла.
Протей
(приймає вигляд здоровенної черепахи)
Що це воно так гарно блись та блись?
Фалес
(застує Гомункула)
Як хочеш бачить — ближче підступись
Та обернись гарнесенько в людину,
Ти ж можеш це вчинити в мить єдину;
Бо те, що ми від поглядів ховаєм,
Покажемо, кому самі бажаєм.
Протей
(приймає людську подобу)
Та ти й хитрець, а не лише мудрець.
Фалес
А ти на перетворення митець.
(Відслоняє Гомункула).
Протей
(здивовано)
Світячий карлик! От мені дивниця!
Фалес
Він просить ради, як би дородиться.
Мені він по секрету оповів,
Що створений поки що лиш напів.
У нього є вже якості духовні,
Але тілесні — надто аж умовні.
Його лиш скло од згуби береже,
Утілитись пора б йому уже.
Протей
Це ніби непорочне зачаття:
Не народившись, маєш ти життя!
Фалес
(стиха)
Іще одна є вада в цім дитяті:
Ніякої воно не має статі.
Протей
Та це якраз йому на щастя,
Стать по бажанню нині дасться.
Чого тут довго мудрувать —
Ти мусиш з моря починать!
Там зачинається дрібнота,
Що ще дрібніших знай глита;
Росте, росте — і вироста
Все досконаліша істота.
Гомункул
В повітрі чуть живлющий запах брості,
Я плаваю в якійсь приємній млості.
Протей
Так, правда, приязне маля!
А далі буде ще приємніше.
Ходім на заміль відціля,
Живлом там пахне ще таємніше.
Дивись, он перезва морська,
Ходім поглянемо зблизька,
Ходім!
Фалес
І я піду туди.
Гомункул
Три духи йдуть на три лади.
Тельхіни[88] родоські підпливають на водяних конях і драконах, з Нептуновим тризубцем у руках.
Хор
Нептуну ми гарний тризубець скували,
Щоб владно спиняв ним він хвилі зухвалі.
Як Зевс-громовержець гримає в перуни,
Нептун їм назустріч здіймає буруни,
Як блискавки в небі блискочуть між туч,
То й хвилі у морі клекочуть у ключ.
Що б'ється між ними в одчайнім змаганні,
Те згине, потоне в безодні, у хлані.
Тому-то сьогодні бог берло нам дав,
Щоб кожен на святі безпечно гуляв.
Сирени
Ви жерці ясного Феба,
Любленці денного неба,
Артеміду ми чтимо,
А привіт і вам шлемо.
Тельхіни
Прекрасна богиня нічного склепіння
Зичливо приймає і брату хваління,
На щасний Родос поглядає щомить,
Де вічний пеан Аполлону гримить.
Як тільки задніє — блищить його промінь,
Нас пестить і гріє живий його пломінь,
І гори, й оселі, і берег і хвилі
У світлі веселім Огнистому милі.
Туман на наш острів закрався б дарма —
Сяйне лиш, війне лиш — туману й нема.
Згори Феб
