Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Б. Боннінґтон. А, сер Коленсо, ну? Приємно бачити вас лицарем.

Ріджон (тисне руку). Дякую вам, Блумфілде Боннінґтоне.

Б. Боннінґтон. Як! Сер Патріку! Як ми себе почуваємо сьогодні? Трохи застудились? Трохи мерзнемо? Але здоровіші й розумніші за всіх нас. (Сер Патрік бурмоче). Що? Валпол? Нерозважливий лиходій, га?

Валпол. Про що ви говорите?

Б. Боннінґтон. А хіба ви забули про вродливу оперну співачку, яку я послав, щоб вирізали їй нарости на голосових зв’язках?

Валпол (схоплюється на ноги). Боже ж мій, невже ви хочете сказати, що ви послали її, щоб я зробив операцію горла?

Б. Боннінґтон (лукаво). Ага! Га-га! Ага! (Сокорить, як жайворонок, погрожуючи Валполові пальцем). Ви вирізали їй червевидий паросток. Ну, ну! Сила звички! Сила звички! Але не турбуйтесь! Не турбуйтесь! Голос їй знову повернувся потому, і вона вважає вас за найбільшого хірурга в світі; і такий ви й є, такий ви й є.

Валпол (трагічним шепотом, дуже серйозно). Кровоотруєння! Я вже бачу. Бачу! (Сідає знову).

Сер Патрік. А як почуває себе висока родина на вашім чи за вашим піклуванням, сер Ралфе?

Б. Боннінґтон. Нашому другові Ріджонові, безперечно, буде приємно чути, що я спробував його опсоніном лікувати маленького принца Генрі і з цілковитим успіхом.

Ріджон (вражений і занепокосний). Але як...

Б. Боннінґтон (далі). Я припускав тиф; син головного садівника якраз хворів на нього; отже, одного дня я вдався до клініки св. Анни й дістав звідти слоїк вашої чудової сироватки. Вас не було там, на нещастя.

Ріджон. Сподіваюсь, вам усе пояснили докладно.

Б. Боннінґтон (відмахується, як від безглуздого натяку). Хай Бог благословить вас, мій милий друже, але я не потребував жодних пояснень. Я лишив свою дружину в екіпажі біля парадних дверей, я не мав часу вислуховувати, як мене повчатимуть ваші юні колеги. Я знаю все. Я вживав антитоксини відтоді, як вони з’явилися.

Ріджон. Але то ж був не антитоксин, до того ж сироватка та небезпечна, коли її вживати невчасно.

Б. Боннінґтон. Так, вичайно. Все небезпечне, коли його вживати несвоєчасно. Яблука перед сніданком дуже корисні; а яблука перед сном можуть звалити вас на цілий тижень. Для антитоксину існує тільки два правила. Перше — не боятися його, друге — впорскувати його за чверть години до їди тричі на день.

Ріджон (злякано). Боже мій, Боннінґтоне, ні, ні, ні!

Б. Боннінґтон (нестримно рветься говорити далі). Так, так, так, Коллі. Ви ж знаєте найкращий довід, що пудинг добрий, коли його можна їсти. Сироватка мала величезний успіх. Вона діяла на маленького принца, як чудо. Температура його підскочила; я поклав його в ліжко, а за тиждень він був знову здоровий, і на все своє життя імунітетний проти тифу. Висока родина була цим дуже зворушена, висловлюючи свою вдячність дуже розчулено; але я сказав, що всім цим вони зобов’язані вам, Ріджоне; і мені дуже приємно думати, що за це ви заслужили лицарство.

Ріджон. Вельми вам зобов’язаний. (Знеможено сідає в крісло поблизу канапки).

Б. Боннінґтон. Зовсім ні, зовсім ні. Ви самі це заробили. Ну, ну, ну! А що з вами?

Ріджон. Та нічого! Трохи голова запаморочилася. Я гадаю, перевтома.

Валпол. Кровоотруєння.

Б. Боннінґтон. Перевтома? Де там вона взялася! Я працюю за десятьох. А хіба в мене болить голова? Ні! ні! Коли вам зле, значить, ви хворі. Може бути хороба й легка, але це хвороба. А що таке хвороба? У вашу кров потрапили зародки хвороби й розмножились незчисленно. Як лікуватись? Дуже просто. Знайти зародки і вбити їх.

Сер Патрік. Припустімо, що тих зародків не знайдеться.

Б. Боннінґтон. Це неможливо, сер Патріку; зародки мусять бути; інакше як би міг бути хворим пацієнт?

Сер Патрік. А ви можете показати зародок перевтоми?

Б. Боннінґтон. Ні. Але чому? Чому? Тому, мій дорогий сер Патріку, що хоч зародок існує, але він невидимий. Природа не дає нам їх як сигнал про небезпеку. Ті зародки, бацили ті — тіла прозорі, мов скло або вода. Щоб зробити видимими, ви мусите їх офарбувати. Ну, мій дорогий Педді, що ви хочете, — деяких із них не можна офарбити. Вони не візьмуться кольором кошеліні, ні кольором синього мешиліну, ні фіалкового генціану, як не візьмуться ніяким кольором. Звідси, хоч ми, як люди науки, й знаємо, що вони існують, але не можемо їх бачити. Можете ви собі уявити, щоб хвороба існувала без них? Можете ви, наприклад, указати такий випадок, щоб дифтерит існував без бацил?

Сер Патрік. Ну, а я покажу вам ті самі бацили, але без хвороби, у вашому власному горлі.

Б. Боннінґтон. Ні, не ті самі, сер Патріку. То цілком відмінні бацили; на нещастя, однак, існують бацили до того схожі, що ви не можете помітити різниці. Ви ж розумієте, мій дорогий сер Патріку, що кожний вид цих цікавих маленьких створінь має собі наслідувача. Як люди, так і зародки наслідують одне одного. Отже, є справжні бацили дифтериту, що їх викрив Лефлер; а є й псевдобацили, цілком подібні до них, яких ви можете знайти, як ви кажете, й у своєму власному горлі.

Сер Патрік. А як же ви розрізняєте одних від одних?

Б. Боннінґтон. Ну, очевидно, коли бацили справжні, лефлерівські, то ви захворієте на дифтерит; коли ж то псевдобацили, ви будете цілком здоровий. Нема нічого простішого. Наука завжди проста й глибока. Небезпечні тільки напівістини. Неосвічені теореки видобувають поверхові відомості про зародки і тоді пишуть до газет, намагаючись дискредитувати науку. Так вони обдурють і пантеличать багатьох чесних і поважних людей. Але наука має досконалу відповідь таким людям.

Неглибоке знання — річ небезпечна.

Глибше його пий, бо не скуштуєш з мудрого джерела.

Я цим не хочу зневажити ваше покоління, сер Патріку; дехто із старих практиків робить дива, покладаючись на щиру професійну інтуїцію та клінічний досвід; коли я згадую за пересічних людей вашої пори, що по-неуцькому пускали кров, різали, напихали проносним, заражали своїх пацієнтів зародками через одяг й інструменти, і порівнюю все це з науковою певністю та простотою свого лікування маленького принца тепер, я не можу не пишатись своїм власним поколінням людей, що виховались на теорії мікроорганізмів цих ветеранів великого змагання за теорію еволюції в сімдесятих роках. Ми можемо помилятись, але ми, принаймні, люди науки. Тим-то я підхопив і ваш спосіб лікування, Ріджоне, й запровадив його для своєї практики. Він бо науковий. (Він сідає в крісло поблизу канапки).

Еммі (на дверях, оповіщаючи). Доктор Бленкінсоп.