Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Редпенні. Бо ви того заслужили. Якраз із вашою пикою говорити про науку! (Він повертається до столу й знову починає писати).

Еммі. О, я не дуже високої думки про науку; та й ви не дуже за неї турбуватиметесь, як доживете до моїх літ. Мого тільки й пильнування відчиняти двері. Старий сер Патрік Куллен був уже тут і лишив перше привітання... не мав часу, бо поспішав до шпиталю... але намірився бути перший... сказав, що пізніш ізнову зайде. Ну й інші також тут будуть: це вже цілий день тільки те й роби, що грюкай дверима. Чого я боюся, так це того, що доктор захоче мати собі слугу, як і всі інші, коли вже він тепер став сер Коленсо. Послухайте: не збивайте його на цю справу, голубчику, бо ні з ким йому так зручно не буде, як зі мною! Я вже знаю, кого пускати, а кого ні. Ну, дивись ти, знову згадала за ту бідну пані. Я гадаю, він повинен прийняти її. Вона якраз з таких, що він любить. (Вона змітає порох з паперів Редпенні).

Редпенні. Я вам кажу, що він не може прийняти нікого. Ідіть собі, Еммі. Як я можу працювати, коли ви біля мене таку куряву збиваєте?

Еммі. Я вам не заважаю працювати... коли ви вважаєте за працю писати листи. Хтось дзвонить. (Дивиться у вікно). Лікарів екіпаж. Знову привітання. (Виходить, саме коли сер Коленсо Ріджон входить). Яєчка з’їли, голубе мій?

Ріджон. Атож.

Еммі. І надягли чисту жилетку?

Ріджон. Так.

Еммі. Ось він, мій рідний голубчик! Пильнуйте ж тепер бути охайним і не доторкуйтесь руками ні до чого брудного: люди приходять вас вітати. (Вона виходить).

Сер Коленсо Ріджон — людина років п’ятдесяти, що ще не втратила своєї свіжости. Він має вільні манери й деяку сміливість, якої людина, вдачею соромлива й делікатна, набуває через стосунки з різними людьми й у різних умовах. Обличчя його доволі рясно вкрите зморшками; рухи його повільніші, ніж, наприклад, рухи Редпенні, а його біляве волосся втратило вже свій блиск, але постать і манери властиві більшою мірою молодій людині, аніж поважному лікареві. На обличчі помітні сліди перевтоми та неспокійного скептицизму, може, більше від цікавости й пожадливости до життя, аніж од віку. Оповіщення в ранішніх газетах про нагородження лицарством спричинилось до особливої самопевнености, а тому й до особливої вільности з Редпенні.

Ріджон. Читали газети? Треба було б змінити штамп на листах, коли ще не змінили.

Рідпенні. Еммі щойно сказала мені. Я страшенно радий. Я...

Ріджон. Годі, годі, молодий чоловіче. Ви швидко до цього звикнете.

Редпенні. Вони це вже давно повинні були зробити.

Ріджон. І вони це й зробили б, коли б, правду кажучи, мої одвідувачі не змушені були терпіти біля дверей Еммі.

Еммі (в дверях доповідаючи). Доктор Шуцмахер. (Зникає).

Добродій середнього віку, добре одягнений, входить з дружнім, але запобігливим виразом, не зовсім певний у тому, як його приймуть. Його м’які манери й відповідна добродушність з певною невловною обережністю та гостро окреслені, хоч і звичні, риси чужинця виявляють у ньому єврея: наразі, вродливого, благородного єврея, вузькогрудого, недолугого, як то часто буває в молодих вродливих євреїв, але загалом гарного з себе.

Лікарева дилема

195

Добродій. Не впізнаєте мене? Шуцмахер. Університет і вулиця Белсайз. Луні Шуцмахер, пізнаєте?

Ріджон. Що? Луні! (Сердечно тисне руку). Ну, чоловіче, я вже думав, що вас давно й на світі нема. Сідайте! (Шуцмахер сідає на кушетку, Ріджон на стільця між канапою й вікном). Де ж ви були всі ці тридцять літ?

Шуцмахер. Мав практику й лишив її тільки декілька місяців тому. Стомився!

Ріджон. Дуже добре, Луні! Я хотів би мати змогу стомитись, Ви мали практику в Лондоні?

Шуцмахер. Ні.

Ріджон. Мабуть, десь на моднім курорті?

Шуцмахер. Як би я міг дістати модну практику? Мені ніяк було зачепитись. Отже, я оселився в промисловому місті, в центрі Англії, і відкрив маленьку лікарню з комірним по десять шилінгів на тиждень.

Ріджон. І вам пощастило?

Шуцмахер. Дуже добре. Я тепер маю дім в Гертфордширі, опріч приміщення в місті. Коли б вам захотілось спочити з суботи до понеділка, я міг би вас взяти з собою автомобілем, — якась година подорожі.

Ріджон. У грошах купаєтесь. Я хотів би повчитись у вас, багатію, як здобувати собі гроші. В чім тут секрет?

Шуцмахер. О, наразі він був досить простий, хоч я, напевне, був би дуже занепокоєний, якби хто звернув на нього. Я боюсь, щоб ви не знайшли в ньому будь-чого негожого.

Ріджон. О, я на ці справи дивлюся просто. Що ж то за секрет?

Шуцмахер. Ну, секрет той тільки в двох словах.

Ріджон. Не даю даремних порад, правда?

Шуцмахер (злякано). Ні! ні! Ну, що ви!

Ріджон (виправдуючись). Звичайно, ні! Я тільки пожартував.

Шуцмахер. Мої два слова прості — одужання ґарантоване.

Ріджон (захоплено). Одужання ґарантоване!

Шуцмахер. Гарантоване! Кінець кінцем, це те, чого кожен вимагає від лікаря, — хіба не так?

Ріджон. Мій милий Луні, та це ж натхненна думка! Це було у вас написано і на бляшаній дощечці?

Шуцмахер. Ні, дощечки в мене не було. Була просто червона вітрина, а на ній чорними літерами написано: «Доктор Лео Шуцмахер, приймає чоловіків, жінок, дітей. Поради й ліки — шість пенсів. Одужання ґарантоване».

Ріджон. І ґарантія ця з десяти випадків справдилась хоч в одному, га?

Шуцмахер (вражений такою стриманою оцінкою). Ну, далеко більше. Бачите, для більшости значно краще, коли вони уважно ставляться до тої розумної поради, яку ви їм даєте. І ліки їм справді допомагають. Парішів хімічний препарат, як ви знаєте, фосфат. Столова ложка на півлітра води: чудово допомагає проти всіх хвороб.

Ріджон. Редпенні, запишіть. Парішів хімічний препарат.

Шуцмахер. Ви знаєте, я й сам його приймаю, коли мені нездужається. Прощавайте! Сподіваюсь, не будете гніватись за мій візит. Хотілось тільки привітати вас.

Ріджон. Ну й чудесно, мій любий Луні. В ту суботу разом поснідаймо. Приїздіть своїм автом і візьміть мене до Гертфорда.

Шуцмахер. Приїду. З великою охотою. Дякую вам! Прощайте! (Ріджон його проводжає й зразу ж повертається назад).

Редпенні. Старий Педді Куллен уже раз приходив, доки ви ще не вставали, хотів привітати вас перший.

Ріджон. Чудесно! А хто вас навчив називати сера Патріка Куллена старим Педді Кулленом, ви, молодий розбишако?

Редпенні. Ви ж його ніколи інакше