Фауст - Йоганн Вольфганг Гете

дами!

І вам чолом, премудрі сиві гриви!

Гриф

(клекоче)

Не гриви — грифи! Не толкуй нас криво —

Ти кривдиш нас. Так часто етимолог

Пучками слів нагонить просто полох:

Гризь — грижа — грізний — грузний —

грубий — гробний.

Ряд слів подібний — нам же невподобний.

Мефістофель

Та можна ж інший ряд тут навести:

Гриф — граф — грабіж — громадити — гребти.

Гриф

(клекоче й далі)

Спорідненість цих слів ми довели, —

Було ж за те й огуди і хвали!

Грабуй, греби дівчат, вінці, скарби!

Грабіжники — улюбленці судьби.

Мурашки-велетні[74]

Річ про скарби — ми силу їх надбали

І поховали все в печери, в скали,

Та арімаспи вислідили лаз,

Сміються, бач, — усе покрали в нас.

Грифи

Дізнаємось ми, де вони, чекайте.

Арімаспи[75]

Але не в цю святкову ніч.

А вранці вже хоч як шукайте —

Не знайдете, даремна річ.

Мефістофель

(розсівся між сфінксами)

Я враз освоївся з цим краєм

І розумію геть усіх.

Сфінкс

Ми, духи, звуки видихаєм,

А ви утілюєте їх.

Та хто ти є — відкрийся перед нами.

Мефістофель

Я різними зовуся іменами.

Тут брити є? Вони ж мандрують скрізь

В краях цих історичних, екзотичних,

Серед руїн прославлених античних,

І мною зацікавляться, надісь;

Мене у давніх творах драматичних

Вони дражнили Old Iniquity.[76]

Сфінкс

Чому?

Мефістофель

Цього не знаю, як і ти.

Сфінкс

Нехай! Поглянь на зорі угорі —

Що нам вони віщують в цій порі?

Мефістофель

Зоря в зорю, ще й місяць сяє ясно,

І при тобі я чуюся прекрасно,

Левина шкуро, у теплі й добрі.

Чого ж нам попід зорями ширяти?

Загадуй краще загадки, шаради.

Сфінкс

Та загадку не штука б то завдать,

Чи ти ж себе зумієш розгадать?

«У знадобі і доброму й лихому,

Тому — мішень, поборювать лукаве,

Тому — товариш-друг у всьому злому,

I все то те — Зевесу для забави».

Перший гриф

(клекоче)

Женіть його!

Другий гриф

(іще дужче)

Погана бридь!

Обидва

Чого там з ним і говорить!

Мефістофель

(огризається)

Ти думаєш, що, може, в гостя нігті

Так не вдряпнуть, як у самого кігті?

Попробуй лиш!

Сфінкс

(лагідно)

Гаразд, як хоч, сиди,

Та не до речі втрапив ти сюди;

У себе вдома ти завжди утішний,

А тут чогось ніяковий, непишний.

Мефістофель

Ти зверху мов мальована картина,

А знизу глянь — страхітлива тварина.

Сфінкс

Говориш ти собі на безголов'я,

У нас у лапах — сила і здоров'я.

А в тебе — кінське копито,

І ти між нас ніщо й ніхто.

Сирени заспівують прелюдію вгорі.

Мефістофель

Що то за птиці на тополі

Гойдаючись заводять спів?

Сфінкс

Не слухай їх; людей доволі

Той зрадний спів із світу звів.

Сирени

Нащо вам потвори ниці,

Що торочать вам дурниці?

Ми літаєм знадним роєм,

Ми співаєм ладним строєм,

Ми сирени-чарівниці.

Сфінкси

(передражнюють їх на той самий голос)

Поховались там у листі

Ви, хижачки пазуристі, —

І істоту нещасливу,

Що заслухається співу,

Ви розшарпаєте враз!

Сирени

Гетьте, зависть і ненависть!

Голубливість і ласкавість

Хай панує проміж нас…

Чи на полі, чи на морі,

Чи в небесному просторі,

Ми привітні повсякчас.

Мефістофель

Оце іще мені новини!

За звуком звук іллється, лине,

Неначе струни виграють…

Та хай виспівують як хочуть,

Хоч звуки вуха і лоскочуть,

До серця все ж не дістають.

Сфінкс

До серця, кажеш, шарлатане?!

Якесь пуздерко шкуратяне

У тебе в грудях там, мабуть.

Фауст

(надходить)

Приємне це видовище незвичне:

В потворному угадуєш величне…

Усе мені віщує тут удачу;

Кого це я перед собою бачу?

(Указуючи на сфінксів).

Із цими говорив Едіп колись,

(указуючи на сирен)

Між цими в путах корчився Улісс,

(указуючи на мурашок)

Оці скарбів найвищих осягли,

(указуючи на грифів)

А ці їх вірно й щиро берегли…

В душі моїй встають привабно-кличні

І постаті, і спогади величні.

Мефістофель

Раніше їх прокляв би ти,

Тепер зробився менш суворим:

Де милу думаєш найти,

Радієш часом і потворам.

Фауст

(до сфінксів)

Озвіться, левожони, ви до мене:

Чи хтось із вас не бачив тут Гелени?

Сфінкси

Ми не зазнали вже її часів,

Останніх з нас Геракл убив.

Удайся краще до Хірона,

Він десь гасає між духів —

Ото тобі помога й охорона.

Сирени

Тут добудешся ти всього!

Як Улісса ми приймали,

То наслухались од нього

Дивних повістей немало.

Ми тобі те все розкажем,

Будь лиш любим гостем нашим, —

Гарне море в нас зелене.

Сфінкс

Ти не вір їм, то ж сирени!

Так, як Улісса чар зв'язав,

Тебе хай наша рада зв'яже:

Знайди Хірона, він покаже

Тобі усе, як я сказав.

Фауст відходить.

Мефістофель

(незадоволено)

Що то за птиці — крячуть бридко,

Лопочуть крильми швидко-швидко

І так летять, що ледве видко, —

Стрілець не влучить їм і вслід.

Сфінкс

То зграя бистрих стимфалід —

Летять, як вихор, прудкокрилі,

Коли б не Геркулеса стріли,

То їх нічого не взяло б.

В них гусі ноги, орлій дзьоб,

Вони нас крякотом вітають,

Бо всіх за родичів вважають.

Мефістофель

(ніби аж злякався)

А що ж за погань там шипить?

Сфінкс

Та не турбуйся дуже нею,

То голови гадюки із Лернею,

До тулуба вже їх не приліпить.

Та що це сталося з тобою?

Уже нема в тобі спокою…

А, бачу, бачу… Ну, іди,

Коли схотілося туди;

Чого ж вертіти головою?

Красунь там є на всі лади:

То ламії, дівки любливі,

Усміхливі і жартівливі;

Усього діб'ється од них

Сатир, зухвалий козлоніг.

Мефістофель

А як вернусь, я ще вас тут застану?

Сфінкс

Іди собі до того каравану.

З Єгипту ще привикли