Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг
Поринувши в такі чудові мрії, він занадто жваво махнув чарівною паличкою і, замість створити фонтанчик з чистенькою водичкою, як того вимагала тема уроку заклинань, з палички, наче з брандспойта, ударив потужний струмінь, рикошетом одбився від стелі і вмазав професорові Флитвіку просто в лице.
— А Гаррі вже являвся, — сказав Рон збентеженому Шеймусові після того, як професор Флитвік висушився помахом чарівної палички й наказав Шеймусові за кару переписувати речення «Я чарівник, а не бабуїн, що розмахує довбнею». — Дамб… е-е… хтось брав його з собою. Явлення пліч-о-пліч, знаєш.
— Ого! — прошепотів Шеймус, і вони з Діном і Невілом присунулися ближче, щоб почути, як це воно-являтися. Аж до вечора всі інші шестикласники набридали Гаррі проханнями описати свої відчуття під час явлення. Його запевнення в тому, що цей засіб пересування дуже незручний, їх чомусь не знеохотили, а викликали благоговіння. Він ще відповідав на детальні розпитування, коли побачив, що до восьмої вечора лишається всього десять хвилин. Щоб вчасно піти й не запізнитися на урок з Дамблдором, довелося брехати, що треба повернути в бібліотеку книжку.
Лампи в Дамблдоровім кабінеті світилися, портрети колишніх директорів тихенько похропували в рамах, а сито спогадів уже стояло на письмовому столі. Дамблдорові руки лежали по обидва боки сита; права й досі була почорніла й обгоріла. Чогось вона ніяк не гоїлася і Гаррі вже, мабуть, всоте, подумав, що ж це її так страшно покалічило, але спитати не посмів; Дамблдор казав, що з часом про все розповість, до того ж треба було обговорити ще й іншу тему. Та не встиг Гаррі нічого сказати про Снейпа й Мелфоя, як заговорив сам Дамблдор.
— Я чув, ти на Різдво зустрічався з міністром магії?
— Так, — підтвердив Гаррі. — Він не був мною задоволений.
— Не був, — зітхнув Дамблдор. — Мною він теж не дуже задоволений. Але спробуємо, Гаррі, не впадати у відчай, а й далі робити своє.
Гаррі засміявся.
— Він хотів, щоб я переконав чаклунську спільноту, що міністерство працює чудово.
Дамблдор усміхнувся.
— Це взагалі-то була ще Фаджева ідея. В останні дні на посаді, відчайдушно чіпляючись за неї руками й ногами, він домагався зустрічі з тобою, в надії, що ти його підтримаєш…
— Після всього, що Фадж зробив торік? — сердито перепитав Гаррі. — Після Амбридж?
— Я казав Корнеліусу, що це безнадійно, але ідея не зникла, коли він пішов. У перші ж години після призначення Скрімджера ми з ним зустрічалися й він вимагав, щоб я влаштував йому зустріч з тобою…
— То он чого ви сперечалися! — вигукнув Гаррі. — Про це було в «Щоденному віщуні».
— Буває, що й «Вішун» пише правду, — погодився Дамблдор, — навіть якщо це випадково. Так, саме тому ми й сперечалися. Але, бачу, Руфус таки зумів на тебе вийти.
— Він мене звинуватив, що я «душею й тілом відданий Дамблдору».
— Як грубо з його боку.
— Я сказав, що він має рацію.
Дамблдор відкрив було рота, проте нічого так і не сказав. Фенікс Фоукс у Гаррі за спиною тихенько, м’яко й мелодійно скрикнув. Гаррі страшенно зніяковів, бо помітив, що яскраво-сині Дамблдорові очі зволожились, і Гаррі поспіхом почав розглядати свої коліна.
Та коли Дамблдор заговорив, голос у нього був доволі рівний.
— Гаррі, я дуже зворушений.
— Скрімджер хотів довідатися, де ви буваєте, коли покидаєте Гоґвортс, — сказав Гаррі, не відводячи очей з колін.
— Він постійно намагається це рознюхати, — Дамблдорів голос звучав цілком бадьоро і Гаррі вирішив, що вже можна безпечно піднімати голову. — Він навіть спробував за мною шпигувати. Дуже кумедно. Призначав для стеження Доліша. Негарно з його боку. Мені навіть один раз довелося Доліша зачаклувати; зробив я це з превеликим жалем.
— То вони все ще не знають, де ви буваєте? — Гаррі сподівався довідатись більше про цю інтригуючу таємницю, але Дамблдор лише всміхнувся, дивлячись на нього поверх схожих на два півмісяці окулярів.
— Не знають, і тобі теж не пора ще знати. А зараз, якщо в тебе більше немає запитань, пропоную рухатися далі.
— Є запитання, пане директоре. — сказав Гаррі. — Про Мелфоя і Снейпа.
— Про професора Снейпа, Гаррі.
— Так, пане директоре. Я їх підслухав під час вечірки в професора Слизорога… чесно кажучи, я просто за ними пішов…
Дамблдор вислухав розповідь Гаррі з незворушним обличчям. Коли Гаррі закінчив, директор помовчав, а тоді сказав:
— Дякую, Гаррі, що ти все мені розповів, але раджу тобі викинути це з голови. Не думаю, що це щось важливе.
— Не важливе? — не повірив своїм вухам Гаррі. — Пане професоре, чи ви зрозуміли?…
— Так, Гаррі, слава Богу, я наділений надзвичайними розумовими здібностями, тому второпав усе, що ти мені сказав, — трохи різкувато відповів Дамблдор. — На твоєму місці я припустив би навіть таку можливість, що я зрозумів більше за тебе. Я радий, що ти ділишся зі мною своїми сумнівами, але мушу тебе запевнити: ти не повідомив нічого такого, що викликало б моє занепокоєння.
Гаррі сердито мовчав і лише зиркав на Дамблдора. Що це означає? Невже Дамблдор і справді наказав Снейпові вивідати, що робить Мелфой, і тоді все, що йому розповів Гаррі, він уже чув від самого Снейпа? А може, насправді його ця новина стривожила, просто він не подавав знаку?
— То ви, пане директоре, — запитав Гаррі, як він сподівався, ввічливо і спокійно, — і далі йому довіряєте?…
— Я вже відповів тобі, і досить терпляче, на це запитання, — урвав Дамблдор; судячи з голосу, цього разу він терплячий не був. — Моя відповідь незмінна.
— А як же інакше, — пролунав в’їдливий голос. Фінеас Ніґелус, очевидно, лише вдавав, що спить. Дамблдор не звернув на нього уваги.
— А зараз, Гаррі, я вже наполягаю, щоб ми почали урок. Сьогодні нам треба обговорити значно важливіші речі.
Гаррі відчував, як його охоплює бунтівний настрій. А що було б, якби він відмовився змінити тему розмови, якби вимагав поговорити про Мелфоя? Ніби прочитавши думки Гаррі, Дамблдор похитав головою.
— Ой, Гаррі, як часто таке трапляється, навіть між найкращими друзями! Кожен з нас вважає, що його судження набагато важливіші за те, чим
