Вільняк - Пол Стюарт

Коли Велике озеро помітно поближчало, Маґда попустила горішнє вітрило і стишила хід. Усе гаразд! — просигналила вона. Якщо Варіс бачить наші перегони, то буде в захваті!

Ксантів «Щуроптах» виписав коло і м’яко полинув униз. Вони рівночасно приземлилися на залюдненій платформі Озерного приплаву.

— Боязкий лемурчик, — прошепотів Ксант Магді на вушко, коли вони поприв’язували човни.

— Хвалько! — показала йому дівчина язика.

Десятки повітряних човнів, прив’язаних до консольних швартових брусів, стрибали під чимраз дужчими подувами тепловію, а галереї та надземні переходи були повні бібліотекарів — і тих, що тільки-но прилетіли, і тих, що тільки-но збиралися злинути в небо. Ксант і Маґда рушили приплавом у гущу Бібліотекарських Лицарів, що, як звичайно, галасливо ділилися враженнями. Щойно вони до них приєдналися, як у галереї, що вела до вежі-харчевні, з’явилася Варіс Лодд. Яро сяяв під сонцем її літунський костюм.

— Бібліотекарське лицарство! — звернулася вона до всіх присутніх, і голос її звучав твердо і владно. — Перестаньте гелґотіти, як зграя лісових гусей, і рапортуйте!

Юрма враз принишкла, всі повернулися обличчями до свого капітана і розбилися на літунські пари. Бібліотекарі по черзі підносили руки і виразно жестикулюючи, розповідали про те, що бачили.

Зауважено пересування на південь. Десь-найпевніш загін плескатоголовців.

Варіс кивнула головою і прищулила очі.

Помічено лісові вогнища біля Ливарних галявин. Вони чимраз ближчають.

Варіс кивнула головою знову, зберігаючи кам’яний вираз обличчя і не виказуючи ані найменших емоцій.

Потрапили під обстріл над південними узліссями. Зазублені наконечники стріл, як у сірих гоблінів. Обійшлося без жертв.

Варіс рухалася вздовж шереги, сухо киваючи головою на донесення кожної бібліотекарської пари. Доповідали про ознаки присутності гоблінів, про свіжі поруби та вогні на всіх кордонах Вільних галявин.

— А ви що скажете? — розітнув тишу голос Варіс — твердий і різкий.

Маґда і Ксант, які весь час штурхали одне одного і кривили смішні гримаси, провинно підвели очі. Маґда піднесла лівицю і окреслила нею широку дугу Сріблястих пасовищ, а Ксант покрутив великим і вказівним пальцями і кивнув головою.

— На Сріблястих пасовищах спокійно, так? — усміхнулася Варіс тонкогубою усмішкою. — Нарешті хоч якась утішна новина. А втім, не дивно, що такі вітрогони та охотники швидкої їзди, як ви, нічого не помітили. Дякувати Небові, є ще живолупи-пастухи. Принаймні їхні донесення заслуговують на довіру!

Усі разом повернулися до Ксанта й Магди, і ті густо зашарілися.

— Бібліотекарські Лицарі всі вільні! — скомандувала Варіс, пари порозпадалися, і всі подалися до вежі-харчівні.

— Ксанте!

Хлопець здригнувся, коли на його плече лягла рука Варіс Лодд. Вона відвела його вбік і тихо, щоб ніхто не чув, сказала:

— Якщо я вже згадала донесення живолупів, то один із них запевнив мене, що такого польоту, як нині, він ще зроду не бачив.

Ксант зашарівся вдруге, цього разу вже від заласся.

— І якщо мої підозри справдяться, не сьогодні-завтра ваше вміння літати може стати в неабиякій пригоді.

— Справді? — запитав Ксант.

— Так, — відповіла Варіс і всміхнулася хлопцеві. — Під час вильоту моєї ланки.

— Спокійно, хлопче, — прошепотів Рук, зачувши, як Чинквікс затремтів під ним усім тілом.

Гілка, де сидів зубощир, видавалася надто тонкою і ненадійною, та Рук уже звик цілком довірятися чуттю свого плигуна. Скільки вони вже гасали стрімголов верховіттям Темнолісу, а міцний рябий зубощир жодного разу не схибив. Крім того, на відміну від помаранчевих та гнідих тварин, Чинквікс був як ніхто швидкий і кмітливий. Досить було Рукові легенько напнути повід чи ледь стиснути ногами боки, як зубощир прожогом виконував команду.

Утім, їх пов’язували стосунки, набагато глибші за ті, що виникають між вершником та плигуном. Щоразу, коли Рук з’являвся біля зубощира, голубі Чинквіксові очі спалахували, а тонкий хвиський хвіст починав збуджено розтинати повітря. Тоді Рук лоскотав його під ніздрями, і тварина блаженно заплющувала очі, глухо вуркочучи з розкоші.

— Що таке, хлопче? — прошепотів Рук, нахиляючись вперед у сідлі. Чинквікс тремтячими ніздрями втягував у себе повітря. — Ти щось зачув?

Рук уважно оглядав виднокіл. Праворуч хвилясто слався нескінченний океан лісового верховіття; попереду — та сама картина, лише в кількох місцях зелений килим цяцькували залізнодеревні пущі, чиї сосни високо підносилися над рештою лісу; а ліворуч…

Рук мало не зойкнув. Роззявивши рота, він дивився в далечінь — і не вірив своїм очам.

— О Небо, що це? — промурмотів юнак.

Ось уже два дні уланські загони Вільних галявин з ранку до ночі прочісували Темноліс. Вони обнишпорювали дозором північні околиці Вільних галявин і поступово просувалися на схід, обстежуючи суміжні узлісся Темнолісу та час від часу заглиблюючись у лісову хащу. Досі не виявлено нічого надзвичайного. Темноліс видавався навіть ще спокійнішим, ніж зазвичай, і першу ніч Рук проспав на підвісному гамаку так міцно, як не спав уже кілька років.

А рано-вранці його розбудили утробні розкотисті рики велетенських повзунів, що долинали від далеких залізнодеревних пущ. Загін вирушив з’ясувати, що ж потривожило тварин. Вимахуючи списами з прапорцями, вершники цибали верховіттям, а назустріч їм, тікаючи від невидимого переслідувача, мчала всіляка звірина Темнолісу.

Нарешті Рук побачив, що потривожило тварин. Загарцював і товсто загарчав під ним Чинквікс. Ось уже й інші вершники, женучи лісовим верховіттям, наздогнали Рука: дрібногобліни Круподер, Повзун та Ловчик, живолуп Лежень та сам капітан Мантачка.

— Побий мене Небо! — вражено вигукнув капітан. — А це що таке?

Рук знизав плечима.