Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

Розділ 4,

у якому Маргарита не сприймає серйозно татову скорботу і випадково розбиває серце Меді

Додому Маргарита прийшла тільки близько опівночі. У неї ламало спину і стугоніло в голові. Після кількох годин наклеювання пір'їн у Маргарити завжди боліла спина. А клей, із яким працював Гінцель, був справжнім хімічним монстром. Від нього наморочилось у голові, навіть якщо постійно перевітрювати кімнату.

Маргарита сподівалася застати вдома маму. Та мама, на жаль, була ще на «прийнятті». Вона щоразу планувала прийти додому раніше, та завжди затримувалася допізна.

Тато сидів у вітальні й дивився телевізор. Те, що це був вестерн, Маргарита почула ще в коридорі. З вітальні долинали гучні постріли.

Двері до кімнати Меді були зачинені. Мабуть, вона вже спала.

Гансик у піжамі був у кухні. З незадоволеним виразом обличчя він стояв перед креденсом. Напевно, шукав їжу. Гансик жер цілісінькими днями. Мама вже давно перестала мучити його дієтами. Це не мало жодного сенсу. Якщо хлопця недогодовували вдома, він витрачав усі кишенькові гроші на дешеві харчі.

Маргарита приєдналася до брата. Вона відчинила холодильник. Лампочка холодильника освітила пачку масла, пакет молока та банку маринованих огірків. Маргарита зазирнула в ящик для овочів. Половинка цитрини та рештки зів'ялої петрушки лежали на купці скоцюрблених морквин.

~ Мама знову нічого не купила! – поскаржився Гансик.

– Тато знову нічого не купив! – поправила брата Маргарита. – Сьогодні ж була його черга!

– Тато до шостої працював! – сказав Гансик.

– Так буває постійно саме в ті дні, коли його черга йти за продуктами, – пробурмотіла Маргарита. – В інші дні він звільняється вже о четвертій.

~ Так нечесно! – вигукнув Гансик. – Ти завжди проти тата!

Маргарита взяла суху булочку і подумала: «Спокійно! Тільки не сперечатися, це нічого не дасть! Хлопець просто хоче тебе спровокувати!»

– Тато заробляє в чотири рази більше, ніж мама, – сказав Гансик. – Він же не може, як простий слюсар, працювати від дзвінка до дзвінка.

– По-перше, що ти можеш знати про те, коли і як працює простий слюсар, – сказала Маргарита. – А по-друге, якщо ти вже аж так шкодуєш тата, то чому би тобі хоч раз не підняти свою дорогоцінну дупу і не піти за продуктами самому?

– Не будь вульгарна! – вигукнув Гансик.

– Хто вульгарний? – Маргарита не почувала за собою жодної провини.

– Ти сказала «дупа»!

Похитавши головою, Маргарита вийшла з кухні. Гансик стає все дивніший! Тепер він уже обурюється з приводу безневинної «дупи». Це вже ненормально!

Жуючи суху булочку, Маргарита почимчикувала до вітальні й підсіла до тата, котрий сидів на канапі і тримав на колінах миску з арахісом. Лущачи горіхи та напихаючи ними рота, він дивився на екран. Там голомозий бандит погрожував юнакові з білявими кучерями.

Не відводячи погляду від бандита, тато підсунув Маргариті миску з горіхами. Маргарита відсунула її назад. Вона не дуже любила арахіс.

За спиною в бандита з'явився другий білявий юнак, котрого бандит не помітив. Юнак витягнув кольт і зажадав від бандита, щоби той кинув зброю. Бандит із незворушною посмішкою виконав це прохання. Тато вимкнув звук і сказав:

О пів на четверту я подзвонив Гансикові, щоби він купив гир, ковбасу, хліб і пиво. Приходжу о сьомій додому, а він лежить у ліжку і хропе, а коли я його розтермосив, каже, що вже (Ідо. І ще дивується, що магазині зачинені!

Маргарита, утримуючись від коментаря, поклала суху булочку на столик і вдала, ніби дивиться беззвучний вестерн.

– І до всього цього він ще заявляє, – провадив далі тато, – іцо Меді вже досить велика, щоби ходити за продуктами, і обурюється, що я посмів дати йому таке доручення!

– А чого ви не пішли до ресторану? – спитала Маргарита.

– Бо спочатку ми чекали на тебе! – в татовому голосі ледь-ледь вчувався докір, – а потім було вже запізно для Меді. Я ж не можу вести таку маленьку дитину в ресторан о дев'ятій годині.

Докір у татовому голосі розлютив Маргариту. її розсердило звинувачення, що через неї родина залишилася голодна. А найбільше її розлютило, що в їхній родині з їжі вічно робили якісь смішні проблеми! Це ж просто анекдот! У понеділок і вівторок, коли за придбання продуктів відповідала Маргарита, все було гаразд. У п'ятницю та суботу, коли ходити за продуктами повинна була мама – а в ці дні, перед вихідними, всього треба було купити набагато більше, ніж завжди, – теж не виникало проблем. І тільки по середах і четвергах, коли обов'язок забезпечити родину харчами мав тато, завжди щось траплялось! А Гансик, хоч і жер більше за всіх, ніколи не ходив до магазину! Це взагалі неприпустимо! Він уже не дитина! Та Маргарита не бачила сенсу доводити це татові посеред ночі. Вона вказала на пульт дистанційного управління і попросила: «Тату, зроби так, аби ті чуваки знову заговорили!»

Тато поклацав пультом, зображення зникло, екран почорнів. Маргарита подумала, що тато помилково натиснув не на ту кнопку, але він сказав:

– На біса тобі звук, ти ж усе одно вЖе нічого не зрозумієш, це дрантя йде вже майже годину!

Маргарита тихенько зітхнула. Не те, щоби вона конче хотіла дивитися вестерн, але тепер їй стало остаточно зрозуміло, що назрівала чергова розмова «батько – донька». А для цього Маргарита була надто змучена. Тато постійно шукав приводу вилити їй душу і поскаржитися на життя. Він хотів, аби Маргарита його пошкодувала і потішила. От тільки проблема полягала в тому, що Маргариті було важко його пошкодувати і потішити, бо татова доля зовсім не видавалася їй аж такою нещасною.

– Маргарито, – сказав тато, – чи не могла би ти якось донести до маминої свідомості, що було би краще, якби вона облишила ці свої вечірні чергування. Гї ж ніхто не може до цього змусити, бо ж у неї сім'я!

– Вечірні чергування конче потрібні, – сказала Маргарита. – Люди, котрі вдень працюють, можуть прийти до неї на прийом тільки ввечері. Робітник не може просто так відпроситися з роботи,тату.

– А тобі не здається дивним, – сказав тато, – коли жінка більше піклується про волоцюг, вар'ятів, бомжів, жебраків і покидьків, аніж про свою власну…

– Тату, прошу тебе! – перервала його Маргарита. Цю татову стару пісню вона знала напам'ять.

– Але ж це правда! – вигукнув тато.

– Це неправда, – сказала Маргарита. – Мені