Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер
– Чи не хотіли би ви розрахуватися? – запитала Маргарита якнайувічливіше, наслідуючи кельнерську манеру.
Отті і двоє інших хлопців опустили залізні руки. Дівчата спантеличено подивилися на Маргариту.
– Що це за нові порядки? – здивувався Отті. – Це аж ніяк не відповідає тутешнім традиціям і свідчить про злісну недовіру!
Дівчина, котра міряла шнурком м'язи, вказала на Отті:
– Це він нас запросив, він за все заплатить!
– Дуже люб'язно з його боку! – сказала Маргарита дівчині зі шнурком і простягнула руку до Отті. – Три пива – це шістдесят шилінгів, три коли – це ще шістдесят шилінгів. З тебе сто двадцять шилінгів, дорогенький Отті!
– Я розрахуюся завтра, – незворушно сказав Отті.
– Зі мною таке не пройде! – Маргарита не забирала простягнену руку.
– Але я на нулю, я справді не можу, – сказав Отті.
– Ні фіга! – Маргарита похитала головою. – Сьогодні після школи, коли ти купував цигарки, ти розраховувався соткою. І у твоєму гаманці була як мінімум ще одна сотка. Я стояла за тобою і добре бачила!
– У мене їх вже нема, чесно, нема, – вигукнув Отті. – Відразу ж після цього я позичив їх Уші-1! Вона попросила на кіно!
– Не жени! Покажи гаманець! – не здавалася Маргарита. Отті страшенно обурився:
– Ти що, припухла? Куди ми потрапили? Відколи це у «Ваксельберґері» шмонають! Докотилися!
Дівчинка зі шнурком витягнула з торбинки маленький гаманець. Очевидно, хотіла розрахуватися за свою колу. Отті здався. Зітхаючи, він витягнув із кишені штанів сотку і двадцятку та вручив їх Маргариті. Новоспечена офіціантка взяла купюри, сказала: «Щиро дякую», ^ пішла до шинквасу і поклала гроші в абсолютно порожнє портмоне Іксі.
«Наразі, – подумала вона, – для Іксі, певно, нічого більше не можна зробити». Тоді вона знову сіла за свій столик, задумливо втупилась у катастрофічну каву і почала чекати на повернення Іксі з туалету.
Іксі сиділа в туалеті, аж поки до дверей не підійшла одна з дівчат і, голосно гримаючи, почала вимагала пустити її. Тоді Іксі вийшла, налила собі подвійного джину, запалила сигарелу й підсіла до Маргарити.
Молоді люди вже не розважалися, порівнюючи біцепси. Тепер, галасуючи та перебиваючи одне одного, вони сперечалися, які шанси мають гравці в «Пілота». Отті клявся, що при цьому можна шалено швидко розбагатіти. Дівчина зі шнурком намагалася його переконати, що це-малоймовірно. Двоє інших хлопців вважали, що, граючи в «Пілота», можна розбагатіти, тільки якщо вчасно «сісти в літак». Одна з двох дівчат стверджувала: «Далі, ніж до помічника пілота, тобі все одно ніколи в житті не дійти!» А третя дівчина безперервно повторювала: «Я нічого не розумію! А як взагалі грають у цю дурнувату гру? Якщо кожен платить по двадцять тисяч шилінгів, то, відповідно, кожен і отримає, не більше як двадцять!»
– І коли вже ті придурки звалять? – Іксі втупилась у свої нігті, на яких залишилося кілька оаз бузкового лаку. – Вони так верещать, що можна звар'ювати, моя голова і так вже як бубон!
– Слухай, – сказала Маргарита, – моя мама знає людей із консультації для ВІЛ/СНІД-інфікованих. Не хочеш туди піти?
Іксі рішуче похитала головою.
– Я тільки хотіла, щоби ти знала, – провадила далі Маргарита, – якщо надумаєш, вона би могла піти з тобою. І тобі не було би так неприємно.
Іксі знову похитала головою. Ще сильніше.
– Ну, Іксі… ~ почала Маргарита, але замовкла, бо в цей момент двері кав'ярні відчинились і на порозі з'явився Роберт. Він боровся з велетенською чорною парасолею: у відкритому стані вона у двері не пролазила, а закрити її ніяк не вдавалося. Роберт брутально пропхав парасолю через двері, зігнувши при цьому дві спиці.
– Паскудство, – сказав Роберт до парасолі, поставив її біля холодної печі, підійшов до Маргарити й Іксі, сів між ними, взяв із рук в Іксі склянку з джином і одним ковтком випив усе, що було в ній.
– Може, тобі дати ще мій бичок? – жовчно спитала Іксі, простягаючи йому свою сигарелу. Роберт спокійнісінько взяв її.
– Ти говорив з Адріаною? – поцікавилась Іксі. Роберт похитав головою.
– Я без поняття, де вона тусується. В «Какаду» її не було і в барі «Черновіц» – теж.
– А чому ти не зайшов до неї додому? – спитала Іксі.
– Додому? – Роберт вирячив очі. – Я вже давно забув, де вона живе!
– На Гернальзерштрасе, – сказала Іксі. – І ти це прекрасно знаєш!
– Та ж ця вулиця тягнеться на три кілометри! – Роберт постукав себе вказівним пальцем по чолі. – Ти що, здуріла?
Думаєш, я буду ходити і шукати у п'ятистах будинках? Я вже навіть забув, яке в неї прізвище, Майгофер чи Гофмаер! – Роберт затягнувся сигарелою. – Тепер тільки давай без істерик. Не ставай на роги лише тому, що Герберт-Кальоша наплів тобі якісь бздури.
Іксі взяла в Роберта порожню склянку, пішла до шинквасу і налила собі ще джину.
– Нерви в Іксі вже геть ні до чого! – вишкірився Роберт до Маргарити. – Стає на вуха через кожну фігню!
– Нічого собі фігня, ти, ідіоте, – прошипіла Маргарита.
– Ой, я тебе прошу, Маргарито! – Роберт відхилився назад і спробував видмухнути з диму кільце. Йому це не вдалося. – Та ж це все – тільки чутки. Сенсації від Герберта-Кальоші варті не більше, ніж маячня у бульварних газетах.
Маргарита витягнула з гаманця п'ятнадцять шилінгів і поклала їх біля горнятка кави. їй не хотілося сидіти поряд із Ро-бертом. Вона ніколи не мала симпатій до цього типа. Маргарита встала і гукнула до Іксі:
– Бувай, я забіжу завтра після школи! І попрямувала до дверей.
– Маргарито, там дощ! – крикнув їй услід Роберт. Маргарита обернулася:
– Який же ти спостережливий, ти, мудрець! – сказала вона і вийшла з «Ваксельберґера».
Маргарита повільно пленталася додому. Дощ стукав по її голові, футболка прилипла до тіла, джинси стали тверді та важкі. «Я поговорю про Іксі з мамою, – подумала вона. – Мама знає, що робити». Тоді Маргарита згадала, що в мами сьогодні вечірнє чергування. А потім – це мама розповіла сьогодні за сніданком – вона ще хотіла «заскочити» з Марі-Луїзою на якесь «прийняття». У когось із колег був день народження.
«Але чим мама може тут зарадити? – подумала Маргарита. – Вона нічого не зможе зробити, крім як переконати Іксі перевіритися. Та якщо Іксі не хоче, то її справа. Вона ще може розсердитися на мене, що я розповіла про це мамі».
