Артеміс Фаул - Йон Колфер

— Я скажу тобі чому. Хочеш?

Холлі ризикнула кивнути.

— Тому що ти дівчина.

У Холлі пальці стиснулися в кулаки. Так вона і знала!

— Але не з тих причин, що тобі здається, — продовжив Рут, — Ти перша дівчина в Реконі. За всю історію. Ти експеримент. Лабораторний пацюк. За кожним твоїм рухом спостерігають мільйони ельфів. На тебе покладено надію. Але існує і багато упереджень проти тебе. Майбутнє сил закону в твоїх руках. І зараз, я би сказав, воно під загрозою.

Холлі заморгала. Такого Рут іще не казав. Як правило, це було щось на кшталт: «Поправ шолом», «Стій струнко» тощо.

— Ти маєш бути бездоганною, Шорт, тобто кращою за всіх інших. — Рут зітхнув і відкинувся на спинку стільця: — Не знаю, Холлі. Після того, що сталося в Гамбургу...

Холлі поморщилася. Гамбурзька справа обернулася на повний провал. Один із тих, кого вона заарештувала, втік на поверхню і спробував знайти притулок у Народа Бруду. Довелося Рутові зупиняти час, викликати допомогу і стирати пам’ять. Поліція згаяла чимало часу. І все через неї.

Командир подивився на анкету, що лежала перед ним на столі.

— Нічого не вийде. Я прийняв рішення. Переводжу тебе до Транспортного підрозділу до капрала Фронд.

— Фронд! — не витримала Холлі. — Та вона ж пустоголова! Ви ж не можете отак просто відправити мене до неї.

Обличчя в Рута стало іще темнішим.

— Можу і відправлю. Чом би й ні? Ти ніколи не викладалася на всі сто... А може, просто така і є. Вибач, Шорт, у тебе була можливість...

І командир повернувся до своїх паперів. Зустріч було закінчено. Холлі заклякла на місці. Вона все втратила. Найкраща кар’єра, про яку можна було тільки мріяти, і вона все зіпсувала. Одна-єдина помилка, і про блискуче майбутнє можна було забути. Так нечесно. Холлі відчула, як її охоплює неймовірна лють, та проковтнула її. Зараз не час утрачати голову.

— Командире Рут, сер. Я думаю, що заслужила на ще один шанс.

Рут підвів голову.

— Чому б це?

Холлі глибоко вдихнула.

— Через мій послужний список, сер. Він говорить сам за себе, якщо не рахувати справи в Гамбурзі. Десять успішних операцій. Жодного стирання пам’яті, якщо не рахувати...

— Справи в Гамбурзі,-— закінчив Рут.

Холлі вирішила не відступати.

— Якби я була хлопцем... одним із ваших улюблених ельфів... цієї розмови навіть і не сталося б.

Рут сердито сіпнув головою.

— Хвилинку, капітане Шорт...

Його перебило дзижчання одного з телефонів на столі. Потім задзеленчав другий, третій. На стіні за спиною увімкнувся величезний екран.

Рут натиснув кнопку і поєднав усі дзвінки в режимі конференції.

— Так?

— У нас утікач.

Рут кивнув.

— Щось у скопі?

Скопом називали таємну систему стеження, підключену до американських супутників.

— Так, — підтвердив другий співрозмовник. — Сигнал з Європи. Південна Італія. Ніякого прикриття.

Рут вилаявся. Міфічну істоту без прикриття можуть побачити люди. Може, не так уже й погано, якщо утікач — гуманоїд.

— Класифікація?

— Погані новини, командире, — вступив третій співрозмовник. — Маємо дикого троля.

Рут потер очі. Чому таке завжди трапляється під час його чергування? Холлі чудово його розуміла. Тролі — найжахливіші створіння з тих, що живуть у глибоких тунелях. Вони блукають лабіринтами і полюють на все, що в лиху годину перетне їм дорогу. В крихітному тролиному мозку немає місця для правил або обмежень. Інколи якомусь тролю вдається знайти шахту підйомника. Як правило, концентрований потік повітря їх лякає, але буває і так, що якомусь небезпечному велетню вдається видряпатися на поверхню. Навіть від слабкого світла вони божеволіють із болю і починають крушити все на своєму шляху.

Рут тряхнув головою, відганяючи лихі думки.

— Добре, капітане Шорт. Схоже, у тебе з’явився шанс. — Чи вистачить сил?

— Так, сер, — збрехала Холлі, чудово розуміючи, що Рут одразу б усунув її від справи, якби дізнався, що вона не виконала Ритуалу.

— Добре. Тоді берися до роботи і вирушай до місця злочину.

Холлі глянула на екран. Скоп показував чіткий малюнок італійського містечка. До людських будинків через поля швидко прямувала червона точка.

— Усе ретельно розвідай і відрапортуй. Навіть не намагайся наближатися до нього сама. Викликай службу вилову. Зрозуміло?

— Так, сер.

— Минулого кварталу через напади тролів ми втратили шістьох. Шістьох чоловіків. І це під землею, на знайомій території.

— Зрозуміло, сер.

Рут скептично скривив губи.

— Ти зрозуміла, Шорт? Справді?

— Гадаю, що так, сер.

— Ти колись бачила, що може зробити троль із кістками і плоттю?

— Ні, сер. Не зблизька.

— Добре. Хай сьогодні таке не трапиться вперше.

— Зрозуміло.

Рут уважно на неї подивився:

— Не знаю, в чому справа, капітане Шорт, але коли ти починаєш зі мною погоджуватися, я починаю неабияк нервуватися.

У Рута були всі підстави так себе відчувати. Якби він знав, до чого призведе це завдання, він би тієї ж миті подав у відставку. Сьогодні вночі зміниться історія. І то будуть зміни, не схожі на відкриття радію або перший крок людини на Місяці. Скоріше, щось на кшталт іспанської інквізиції або загибелі «Гінденбурга». Погані події і для людей, і для ельфів. Погані геть для всіх.

Холлі одразу попрямувала до підйомників. Побалакати вона дуже любила, але зараз дівчина рішуче стиснула губи. Єдиний шанс, ось він. Вона нічому не дозволить вивести її з рівноваги.

Біля платформ вишикувалася звична черга бажаючих отримати візу на відпочинок, та Холлі помахала значком і пройшла без зупинки. Один гном відмовився її пропустити.

— Як сталося, що всі з ЛЕП так і лізуть нагору? Чому ви вважаєте себе такими особливими?

Холлі видихнула через ніс. Увічливість будь-коли.

— Поліцейські обов’язки, сер. Вибачте, будь ласка.

Та гном лише розправив плечі.

— Я чув, що в ЛЕП лише прикриваються виконанням обов’язків, а насправді просто хочуть подивитися на місячне світло. Отаке кажуть.

Холлі спробувала посміхнутися. Вийшло так, ніби вона відкусила лимон.

— Той, хто це каже, дурник... сер. Офіцери Рекону піднімаються на землю лише тоді, коли це необхідно.

Гном спохмурнів. Схоже, він сам вигадав ці плітки і тепер образився, що Холлі назвала його дурником. Та коли він це зрозумів, вона вже пройшла через подвійні двері.

На неї чекав Фоулі. Такий собі кентавр-параноїк, переконаний, що всі людські