Українська література » Дитячі книги » Вільняк - Пол Стюарт

Вільняк - Пол Стюарт

Читаємо онлайн Вільняк - Пол Стюарт
ним… Я добре розумів, що не маю права так чинити. Мій обов’язок був залишатися там і всіляко, мірою своїх сил, чинити опір злу, що його сіяв мій патрон.

Напевне, то була моя спокута.

Я робив усе, що міг, намагаючись допомогти бранцям, що попадали в лабети сторожів. Я всіма правдами й неправдами намагався позбавити офірні сторожівські клітки їхньої здобичі, під час допитів шукав найменших приводів, що дали б урятувати їх від смерті. Та часто Леддікс, екзекутор, просто каменя на камені не залишав від моїх доводів…

О, як ятрить мені душу свідомість того, що я когось не зміг урятувати…

Ласкавка кивнула головою. Вона чула його біль, як свій. Хлопець укляк посеред залитої сонцем галявини і затулив руками обличчя. Тіло його стрясали ридання, вільняки, полишавши свої закути, збиралися навколо нього. Настала довгоочікувана мить Дізнання. Усі присутні прикипіли поглядами до крихітної постаті Ласкавки Тихої — Доглядачки Саду дум.

Друзі, озвався у тисячах голів її тихенький голосок. Я зазирала у надра свідомості багатьох гостей і чула їхній жаль та глибоку скорботу…

Вона обвела поглядом присутніх, що стояли перед нею; Бібліотекарського Лицаря з потворним шрамом на грудях, згорьованого молодшого бібліотекаря, Найвищого Академіка, виснаженого вічними клопотами.

Крім того, відчула я й відданість, відвагу та приязнь, провадила Ласкавка.

Вона помітила, як ствердно закивали головою Рук і живолуп-улан, як знітився присоромлений Фелікс.

Зважуючи добро і зло, вчинені від Ксанта Філатіна, я й гадки не мала, що шальки терезів так довго вагатимуться, перш ніж… Ласкавка глянула на Ксанта, не приховуючи свого співчуття до хлопця. Ксанте, я боюся, що…

Ксант не зводив з Ласкавки очей, і обличчя його, незважаючи на яскраве сонце, було біліше за крейду. І тут почувся чийсь крик:

— Стійте! Зачекайте!

Хтось пропихався крізь натовп вільняків, і Садом дум прокотився гул подиву.

— Але ж тебе підбили! — чулося з одного боку.

— Ми думали, тебе немає серед живих! — долітало з другого.

Із натовпу вийшла Маґда Бурлікс, у драному, брудному літунському костюмі й, накульгуючи, підійшла до Ксанта з Ласкавкою.



— Вибачте, але я маю вам щось сказати, — схвильовано промовила дівчина.

Ласкавка ступила ще крок до молодої Бібліотекарської Лицарки, і її величезні тонкі вуха залопотіли. Скажи мені, що знаєш, подумки промовила вона.

Маґда стала перед Ласкавкою навколішки, і та приклала свої довгі тонкопалі руки до Маґдиної голови.

Ксант порятував тебе з Вежі Ночі, — тихенько залунав у головах присутніх її голосок. Важачи головою, він провів тебе через риштаки, рятуючи від смерті, й доправив до бібліотекарів, напевне знаючи, що ті його ненавидять і матимуть за ізгоя… Він робив те все без вигоди для себе, просто бажав зберегти тобі життя…

Ласкавка підвела очі. Мить Дізнання настала, тихенько мовила вона, і всі присутні в саду дружно закивали головами.

Вона повернулася до Ксанта і піднесла руки долонями вгору. Замайоріла під полуденним сонцем мантія.

— Ласкаво просимо, Філатіне, — промовила вона. — Ласкаво просимо, вільняче.

Частина третя
Війна


Розділ сімнадцятий
Галявожер

— А-а-а! — несамовито заверещав гоблін-пузань і лантухом повалився на брудну долівку ливарні. Він скрутився клубочком, та це мало захищало від ударів.

— Тупак, незграба, недоумок, виродок! — гарчав плескатоголовий наглядач і кожне своє слово супроводжував ударом важкого гарапника.

— Вибачте мені! Вибачте мені! — жалісно скиглив пузань. Нагай заляскав іще гучніше, до крові розтинаючи шкіру на його спині та плечах. — А-а-а! — відчайдушно заволав невільник. — Згляньтеся наді мною нещасним…

Наглядач — м’язистий плескатоголовий гоблін із кривулястим татуюванням, що вкривало добрячу половину його мармизи та плечі, противно рохнув і нарешті дав бідолашному пузаневі спокій.

— Зглянутися, кажеш? — гаркнув наглядач. — Ще одна така халепа — і ти небіжчик. Ось-ось прибуде нова партія робочих — на кий біс мені здалися такі здихлі, як ти? Дійшло?

Пузань досі ще лежав, згорнувшись калачиком, і не ворушився. Він був надто переляканий, аби відповідати. Бовкнеш щось, а наглядач, чого доброго, ще більше розлютиться. Хіба то пузанева провина, що він перечепився і впав? У плавильні було гаряче, як у пеклі, він весь упрів, змучився, до того ж від недоситу охляв так, що ледве міг бачити. Перед очима все пливло, ноги стали як ватяні. І коли плавильні форми наповнилися сяйливим розтопленим металом, земля під ногами кудись попливла…

— Дійшло, питаю? — знову гримнув наглядач-плескатоголовець.

— Так, так, хазяїне, до нього дійшло, — озвався другий гоблін-пузань, поспішаючи до свого брата. Він схопив його за руку і, намагаючись не чіпати страшних басаманів на спині, допоміг зіп’ястися на ноги. — Хазяїне, він більше не буде, слово честі, хазяїне.

Плескатоголовець зневажливо сплюнув.

— Я скорше позбудуся свого шолома та нагая, аніж повірю пузатій потолочі, — процідив він крізь зуби. — Швиденько все прибрати звідси! — гарикнув він, киваючи на долівку, де холов розхлюпаний рідкий метал, перетворюючись на величезну безформну брилу. — І ви теж — додав він, ляскаючи батогом на дрібногоблінів, з’юрмлених біля рудного конвеєра. — Ану допомагайте!

Гобліни підійшли, сторожко озираючись на наглядацький нагай із трьома хвостами, кожен з яких кінчався загнутим гаком. Ухопивши разом із пузанями величезну металеву брилу, вони з гуркотом, сопінням та рохканням посунули її по долівці закіптюженої та задимленої плавильні, сповільна посуваючи до печі.

Відгуки про книгу Вільняк - Пол Стюарт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: