Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг

— Чарів? — пошепки перепитав він.

— Саме так, — підтвердив Дамблдор.

— То… то те, що я вмію робити, це чари?

— А що ти вмієш робити?

— Та різне, — ледь чутно сказав Редл. Спочатку шия, а потім і запалі щоки почервоніли від збудження; він був неначе в гарячці. — Можу рухати речі, не торкаючись. Можу примусити тварин робити те, що я хочу, навіть не приборкуючи їх. Можу завдати прикрощів тим людям, які мене дратують. Можу зробити їм боляче, якщо забажаю.

Його ноги затрусилися. Він, спотикаючись, підійшов до ліжка і знову сів, втупившись у свої руки й молитовно похиливши голову.

— Я знав, що я інакший, — прошепотів він нібито до власних тремтячих пальців. — Я знав, що я особливий. Я завжди знав, що тут щось є.

— І ти не помилився, — Дамблдор уже не всміхався, а уважно стежив за Редлом. —Ти чарівник.

Редл підвів голову. Його обличчя змінилося: воно світилося дикою радістю, але чомусь він не став від цього гарнішим — навпаки, його тонкі риси мовби огрубли. і на його лиці з’явився хижацький вищир.

— І ви теж чарівник?

— Так.

— Доведіть, — звелів Редл тим самим командирським тоном, що й тоді, коли наказував: «Скажіть правду».

Дамблдор підняв брови.

— Якщо, як я зрозумів, ти погоджуєшся вступати в Гоґвортс…

— Аякже!

— Тоді ти повинен звертатися до мене «пане професоре» або «пане директоре».

Редлове обличчя на якусь швидкоплинну мить закам’яніло, а тоді він промовив несподівано ввічливо:

— Вибачте, пане директоре. Я мав на увазі… будь ласка, пане професоре, чи не могли б ви показати мені…

Гаррі був переконаний, що Дамблдор відмовиться, пояснивши Редлові, що попереду, в Гоґвортсі, у них буде достатньо часу для практичних занять і що вони зараз у будинку, де повно маґлів, тому треба бути обачним. Одначе, на його превеликий подив, Дамблдор вийняв з внутрішньої кишені піджака чарівну паличку, спрямував її на обдерту шафу в кутку й недбало змахнув.

Шафа спалахнула вогнем. Редл скочив на ноги. Гаррі не міг його винуватити за те, що Редл аж завив від розпачу й люті: там, мабуть, було все його злиденне добро; та не встиг Редл накинутися на Дамблдора, як полум’я зникло, а шафа лишилася ціла й неушкоджена.

Редл перевів погляд з шафи на Дамблдора, а тоді з жадібним виразом обличчя показав на чарівну паличку.

— Де можна таку взяти?

— На все свій час, — відповів Дамблдор. — Там щось хоче вилізти з шафи.

І справді, з шафи чулося слабке торохкотіння. Редл уперше злякався.

— Відкрий дверцята, — звелів Дамблдор.

Редл завагався, тоді перетнув кімнату й розчинив навстіж дверцята шафи. На верхній полиці, над вішаками з пошарпаним одягом, тряслася й торохкотіла картонна коробочка-наче в ній металися зацьковані миші.

— Візьми її, — наказав Дамблдор.

Редл узяв тремтячу коробку. Він був розгублений.

— Чи є в цій коробці щось таке, чого ти не повинен був мати? — запитав Дамблдор.

Редл кинув на Дамблдора довгим пильним поглядом, ніби щось вираховував.

— Мабуть, так, пане директоре, — зізнався він нарешті безбарвним голосом.

— Відкрий, — сказав Дамблдор.

Редл зняв кришку й, не дивлячись, висипав на ліжко вміст коробки — Гаррі, який сподівався чогось незвичайного, побачив купку побутових дрібничок: там була, наприклад, іграшка йо-йо, срібний наперсток і потьмяніла губна гармошка. Випавши з коробки, речі перестали трястися й нерухомо лежали на тоненькій ковдрі.

— Ти повернеш усе це власникам і попросиш у них пробачення, — спокійно звелів Дамблдор, ховаючи чарівну паличку в кишеню. — Я знатиму, якщо ти цього не зробиш. І попереджаю: в Гоґвортсі крадіжок не терпітимуть.

Редл анітрохи не був присоромлений; він дивився на Дамблдора холодним поглядом, оцінюючи ситуацію. Нарешті сказав тим самим безбарвним голосом:

— Так, пане директоре.

— У Гоґвортсі, — вів далі Дамблдор, — ми тебе навчимо не тільки чаклувати, а й володіти своїми почуттями… Я не сумніваюся, що ти… ненавмисне… використав свої можливості у такий спосіб, якого ми не навчаємо і не дозволяємо використовувати в нашій школі. Ти не перший і не останній, хто дає волю власним чарам. Але ти повинен знати, що учнів можуть виключити з Гоґвортсу, а міністерство магії… так, існує таке міністерство… карає порушників закону ще суворіше. Усі нові чарівники повинні розуміти, що, потрапляючи в наш світ, вони мусять дотримуватися наших законів.

— Так, пане директоре, — повторив Редл.

Неможливо було збагнути, що він думає насправді: коли він складав назад у коробку свою колекцію крадених речей, лице його було незворушне. Поскладавши, Редл глянув на Дамблдора й відверто зізнався:

— У мене нема грошей.

— Це легко виправити, — Дамблдор вийняв з кишені шкіряний гаманець. — У Гоґвортсі існує фонд допомоги тим, хто неспроможний за власні кошти придбати книги й мантії. Можливо, тобі доведеться купити ненові підручники заклять і все інше вживане, але…

— А де продаються підручники заклять? — не дослухав Редл. Він схопив пухкенький гаманець з грішми, навіть не подякувавши Дамблдорові, і тепер розглядав великого золотого ґалеона.

— На алеї Діаґон, — пояснив Дамблдор. — Я маю з собою перелік потрібних тобі книжок та шкільного приладдя. Можу допомогти тобі все знайти…

— Ви підете зі мною? — поглянув на нього Редл.

— Піду. Якщо ти хочеш…

— Я впораюся й сам, — урвав його Редл. — Я звик усе робити для себе сам і ходжу по Лондону без супроводу. Як потрапити на цю алею Діаґон… пане директоре? — додав він, перехопивши Дамблдорів погляд.

Гаррі думав, що директор наполягатиме на своєму, але знову був здивований. Дамблдор вручив Редлові конверт з переліком потрібного, а тоді, чітко пояснивши, як дістатися з сиротинця до «Дірявого Казана», сказав:

— Ти його побачиш, хоч навколишні маґли… тобто немагічні люди… нічого не бачать. Знайди там шинкаря Тома… легко запам’ятати, бо він твій тезко…

Редл роздратовано відмахнувся, наче відганяв надокучливу муху.

— Тобі не подобається ім’я Том?

— Тих Томів надто багато, — пробурмотів Редл. А тоді, ніби не в змозі втриматися від запитання, ніби воно вирвалося само собою, поцікавився: — А мій батько теж був чарівник? Мені казали, що його теж звали Том Редл.

— На жаль, я цього не знаю. — лагідно відповів Дамблдор.

— Мати