Українська література » Дитячі книги » Шалений Роберт - Діана Вінн Джонс

Шалений Роберт - Діана Вінн Джонс

Читаємо онлайн Шалений Роберт - Діана Вінн Джонс
із сотнею вікон, а може й більше! Як це сталося?

- Франсеї та Толлери потроху його розширювали, — пояснила Хізер. Я думаю, тато казав, що вони зупинились, коли один з них поставив всі гроші на перемогу Наполеона під Ватерлоо. — Вона побачила, що Роберт не розуміє про що мова, і тому втішно додала, — але найстарші частини замку залишились.

- Я бачу обриси будинку мого батька все ще вимальовуються з одного боку, — кивнув Роберт. — І наші старі стайні все ще за кухнею. Але я бачу лише одну вежу з решти, ту, де я, зазвичай, бився із моїми братами.

- Ще дещо залишилося, — сказала Хізер, — але воно, так би мовити, вбудовано всередині, тепер.

- Я повинен це побачити, — сказав Роберт.

Хізер здавалось, що йому подобалося лазити по замку з братами. Вона майже йому заздрила. Вона часто думала, що їй подобалося би більше життя у Кастелмайні, якби у неї був брат чи сестра, чи хтось, хто складав їй компанію. Але потім до неї дійшло що брати Роберта, вже триста років як мертві. І будинок досить змінився з тих часів. Хізер зрозуміла, що більше не заздрить йому.

Поки вона це обмірковувала, Роберт почав швидше й швидше йти до будинку. Хізер помітила його дивно блискучу фігуру десь попереду. Оскільки ближче до будинку натовп був густіше, вона побачила як він натикається на одних людей та відскакує від інших. Вона чула крики:

- Обережно! — та, - За кого ви себе маєте, чого штовхаєтеся?

Це, здається, змусило Роберта помітити, де він. Він зупинився та почекав на Хізер. Коли вона, нарешті, наздогнала його, то побачила, що він виглядає дуже гордовито.

- Ваш батько тримає великий двір, — сказав він. — Хто йому дозволив тримати таку свиту?

- Вони не свита. Вони туристи, — відповіла Хізер. Вона повела Роберта повз паркан з живоплотів, намагаючись якомога зрозуміліше пояснити, що Кастелмайн тепер належить Британському фондові, а це означає, що кожний в країні може заплатити, щоб його оглянути.

Роберт йшов поруч, киваючи, хмурячись та час від часу зіщулюючи очі. Хізер бачила, що він намагається підійти до цього по-діловому, але вона була певна, що він у своєму житті ніколи не робив нічого ділового.

- Я не розумію, як будинок може обходитися без господаря, — сказав він.

Як на зло, в цю мить, серед парканів з живоплоту опинився натовп школярів, що галасували та поїдали морозиво. Хізер подумала, що це був клас зі школи, який ще не розбігся. Всі вони були одягнуті в сині шкільні піджаки, та їх супроводжувала вчителька, яка кричала навіть голосніше за них.

- Ви повинні ходити, а не бігати, 2 Х, — кричала вчителька.

Вона була з тих вчителів, яких ніхто не слухає. Діти продовжували кричати та бігати навколо ставка у середині, змушуючи Хізер та Роберта відступити до високого живоплоту в решті решт.

- Мовчати! — заверещала вчителька. І коли це не справило жодного ефекту, вона завила, — ви всі, йдіть сюди, та покладіть обгортки від вашого морозива в цю маленьку урну, негайно!

Єдиним наслідком було те, що кожна дитина швидко викинула його чи її обгортку у тому ж місці, де стояла. Обгортки покрили стежки, прикрасили живопліт, та розсипалися по клумбах за живоплотом. Ставок у середині був насичений плаваючими папірцями, що мерехтіли салатовим, малиновим або шоколадним, із маркуванням: «Містер Лоллі».

- Негайно підніміть обгортки! — закричала вчителька.

Здавалось, ніхто її не почув.

Роберт вдивився.

- Це школа для глухих? — запитав він у Хізер.

- Ні, це просто безпомічна вчителька, — відповіла Хізер.

- Ви маєте на увазі, що вона недостатньо часто користується батогом щодо них? — сказав Роберт. І перш ніж Хізер змогла пояснити, що, в цілому, вчителі зараз не застосовують батоги, Роберт мовив, — тоді я повинен надати урок їй та її учням. Він простягнув руку. Він її нахилив. Хізер здалося, що край світу шелестить біля її вух, ніби як злущення — вологе злущення, — злущення вологого паперу. Вона ковтнула, оскільки від цього звуку її вуха заклало.

У ставку салатова обгортка почала рости. Вона швидко розросталась, якимось чином поглинаючи всі інші обгортки, все більше і більше, поки не стала наче гігантське листя водяної лілії.

Перш ніж хтось устиг моргнути, вона стала завелика для ставка та лежала поперек нього, закручуючи та розкручуючи кінці. Жахливе салатове обличчя глянуло. Воно відкрило гігантського шоколадного рота, показуючи малинові зуби. Велетенський голос проревів:

- МОВЧАТИ! ПІДІБРАТИ ЦІ ОБГОРТКИ!

Вчителька заверещала та втекла. Діти стояли не ворухнувшись, непевно витріщаючись.

- Це всього на всього телевізійні ефекти, — сказав хтось з них. — Не звертайте уваги.

Роберт усміхнувся. Його мізинець та великий палець ледь нахилилися.

- Ах, так? — проревів салатовий Містер Лоллі. І він виріс більший за ставок, більше ніж був, капаючи водою, та схопив найближчу дитину своїми подертими, вологими, зеленими паперовими руками. Більшість школярів позадкувало. Більшість з них виглядала досить наляканою, але один чи два почали презирливо реготати.

- Вибий йому зуби, — сказав хлопчик. — Це всього лише папір.

Обличчя Роберт підібралося, нижня губа вип’ялась. Його великий палець двічі різко сіпнувся. Решта папірців, що була розкидана по стежках, живоплоті та клумбах злетіла в повітря і зібралася в два великі шелестячи згустки. Наступної секунди малиновий Містер Лоллі та шоколадний Містер Лоллі попрямували повз живопліт до хлопчика. На їх величезних обличчях була надзвичайна ненависть. Хізер не здивувалася, коли хлопчик повернувся та побіг. І як тільки він побіг, всі інші діти в паніці побігли за ним, врізаючись у невисокі паркани живоплоту, топчучи клумби та штовхаючи один одного, аби тільки втекти подалі від трьох гігантських фігур, що переслідували.

Роберт опустив руку та дивився на рожеву, зелену та коричневу фігури, що зникали в поля зору за кущами.

- Ось, — сказав він. — Вони будуть переслідувати їх до кінця моїх володінь.

Відгуки про книгу Шалений Роберт - Діана Вінн Джонс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: