Диво-капелюх - Туве Маріка Янссон

— То он звідки з’явилися хмарки і через що ти був зробився почварою, — мовила мама, коли вони стояли й дивились, як відпливає капелюх.

— Хмарки були веселі, — трохи невдоволено сказав Мумі-троль. — Хай би з’явилися ще!

— Або ж калюжа й іноземні слова, — вела далі мама. — На що тепер схожа наша веранда! І не знаю, як я спекаюсь тих слів, що вкрили всі стіни. Хоч не заходь до хати!

— Але хмарки все-таки були веселі, — вперто вів своєї Мумі-троль.

Увечері Мумі-троль ніяк не міг заснути. Він лежав і дивився в ясну червневу ніч. Усюди щось ворушилося, ходило, танцювало, часом скрикувало. Приємно пахли квіти.

Мумрик-Нюхайлик не вернувся додому. Такими ночами він мандрував сам один, тільки з своєю гармонією. Але сьогодні не чути його пісень. Мабуть, десь подався шукати місця. Скоро він поставить намета на березі річки й відмовиться спати в хаті…

Мумі-троль зітхнув. Йому було сумно, а чого — він і сам не знав.

Саме тоді під вікном почувся посвист. Серце в Мумі-троля закалатало з радощів. Він тихенько підійшов до вікна і визирнув надвір. Посвист означав: «Таємниця!»

Під мотузяною драбиною на нього чекав Мумрик-Нюхайлик.

— Ти можеш вберегти таємницю? — прошепотів він, коли Мумі-троль спустився вниз у траву.

Мумі-троль жваво кивнув головою.

Мумрик-Нюхайлик нахилився до нього й прошепотів іще тихіше:

— Капелюх прибило до берега трохи нижче за течією.

Очі в Мумі-троля засяяли.

— Хочеш? — підморгнув йому Мумрик-Нюхайлик.

— Ще б пак! — махнув вухами Мумі-троль.

Вони подалися росяним садком до річки, мов тіні.

— Капелюх лежить за два повороти звідси, — притишеним голосом сказав Мумрик-Нюхайлик. — Насправді, то ми повинні його врятувати, бо вся вода, що попадає в нього, стає червона. Ті, що живуть нижче по річці, перелякаються, як угледять її.

— Як ми про це не подумали! — сказав Мумі-троль.

Він радів і пишався, що пішов уночі до річки разом з Мумриком-Нюхайликом. Раніше Мумрик-Нюхайлик завжди вирушав у нічні мандри сам один.

— Він десь тут, — мовив Мумрик-Нюхайлик, — он, де починаються темні смуги на воді. Бачиш?

— Не зовсім, — сказав Мумі-троль, спотикаючись у пітьмі. — Я вночі бачу гірше за тебе.

— Як ми дістанемо його? — міркував уголос Мумрик-Нюхайлик, дивлячись на воду. — Чого твій тато не заведе собі човна?

Мумі-троль нерішуче мовив:

— Я непогано плаваю, коли вода не дуже холодна.

Мумрик-Нюхайлик похитав головою.

— Краще не ризикуй.

— Мабуть, ризикну, — зважився Мумі-троль і ступив до води. — В який бік плисти?

— Отуди навскоси, — показав Мумрик-Нюхайлик. — Трохи пропливеш і буде дно. Але гляди не засунь лапу в капелюх! Тримай його за верх.

Мумі-троль заліз у теплу літню воду й поплив по-собачому. Течія була прудка, і йому стало трохи боязко. Та ось він помітив піщану обмілину, а на ній щось чорне. Він скерував хвостом туди і відразу відчув під ногами пісок.

— Усе гаразд? — стиха гукнув Мумрик-Нюхайлик з другого боку.

— Гаразд! — відповів Мумі-троль і побрів до берега.

Він побачив, що від капелюха розходяться темні смуги. То була перетворена вода. Мумі-троль вмочив у неї лапу й обережно лизнув її.

— Ото лиха година! — промурмотів він. — Адже це сік! Подумати тільки, відтепер у нас буде скільки завгодно соку, треба лише налити в капелюх води!

— Ну, ти знайшов його? — стривожено гукнув Мумрик-Нюхайлик.

— Я вертаюся! — відповів Мумі-троль і поплив назад, орудуючи хвостом, а в лапах тримаючи диво-капелюха.

Важко було плисти проти течії, та ще й тягти намоклого капелюха, тож поки Мумі-троль вибрався на берег, він геть стомився й засапався. Та все ж гордо сказав:

— Ось він!

— Чудово! — зрадів Мумрик-Нюхайлик. — Але де ми його сховаємо?

— Не в хаті, — сказав Мумі-троль. — І в садку теж навряд. Ще хтось знайде!

— А може, в печері? — запропонував Мумрик-Нюхайлик.

— Тоді треба відкрити таємницю Пхикові, — сказав Мумі-троль. — Це ж його печера.

— Та, мабуть, треба було б, — нерішуче мовив Мумрик-Нюхайлик. — Але ж він ще дуже малий для такої великої таємниці.

— Це правда, — погодився Мумі-троль. — Знаєш, це я вперше роблю таке, чого не можу розповісти татові й мамі.

Мумрик-Нюхайлик узяв капелюх на оберемок і рушив уздовж річки. Біля мосту він раптом спинився.

— Що там? — запитав Мумі-троль.

— Три жовті канарки на поруччі. Дивно, як вони опинились надворі серед ночі?

— Я ніяка не канарка, — запищала найближча пташка. — Я плітка!

— Ми всі троє — чесні рибини! — защебетала друга пташка.

Мумрик похитав головою.

— Бачиш, що наробив капелюх. Ці три рибки напевне запливли в нього й змінилися. Ходімо простісінько до печери й сховаємо капелюх.

Мумі-троль тримався близько біля Мумрика-Нюхайлика, поки вони йшли лісом. Обабіч щось шурхотіло, тупало, і йому було страшнувато. Часом з-за стовбура визирали чиїсь блискучі очі, часом хтось гукав до них із землі або з дерева.

— Чудова ніч! — почув Мумі-троль за собою чийсь голос.

— Гарна! — відважно відповів він.

Якась тінь майнула повз нього в темряву.

На березі було ясніше. Море й небо злилися в суцільну блакитняву мінливу стіну. Десь далі чути було поодинокі крики чайок. Вже починало світати.

Мумрик-Нюхайлик і Мумі-троль занесли диво-капелюх у печеру й поставили крисами донизу в найдальшому кутку, щоб ніхто в нього не впав.

— Це все, що ми можемо зробити, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Уяви собі: ану ж одного чудового дня до нас знову повернуться п’ять хмаринок!

— Так, — сказав Мумі-троль. Він стояв коло входу в печеру й дивився в ніч. — Хоч я не певен, що нам було б приємніше, як тепер…

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,

де розповідається, як Ондатр перебрався у відлюдне місце і пережив там незвичайну подію, як Мумі-тролі добулися на «Шукачі пригод» до самітного острова Гатіфнатів, де Гемуля мало не спалили, і як на них налетіла буря

Другого ранку, коли Ондатр, як звичайно, вийшов з книжкою надвір і влігся в гамак почитати про все непотрібне, мотузка перервалася, і він гепнув на землю.

— Неподобство! — обурився він, виплутуючись із ковдри.

— Ото біда, — сказав Мумі-тато, що саме поливав грядку з тютюном. — Сподіваюсь, ви не забилися?

— Не в тім річ, — понуро відповів Ондатр і смикнув себе за вуса. — Хай хоч земля лопається, це не порушує мого спокою. Та я не люблю опинятися в смішному становищі. Це ображає мою гідність.

— Але ж, крім мене, вас ніхто не бачив, — сказав Мумі-тато.

— На жаль, ви бачили, — відповів йому Ондатр. — Я вже немало натерпівся у вашому домі. Торік, наприклад, на мене впала комета. Нічого страшного не сталося. Але, як