Країна Мумі-тролів. Книга третя - Туве Маріка Янссон

— Та він і є маленьким, — ще більше здивувався Тато. — Ясна річ, що він іще маленький…

Мама засміялася і поворушила дрова у плиті. Сидіти перед вогнем набагато приємніше, ніж при свічках.

Мара сиділа й чекала на піщаному пляжі. Мумі-троль вийшов до неї без ліхтаря, зупинився біля човна. Він нічим не міг їй зарадити.

Налякане серце острова глухо гупало в надрах землі. Ніч повнилася перемінами. Мумі-троль чув, як ворушаться камені та дерева, повзучи островом, чув їхній жалібний шепіт. їм він теж нічим не міг зарадити.

Раптом Мара заспівала. Вона завела радісну пісню, розгойдуючи своїми розхристаними спідницями, притупуючи на піску й усім своїм виглядом показуючи, як вона тішиться зустрічі з Мумі-тролем.

Мумі-троль аж ступив крок уперед, вражений поведінкою Мари. Мара зраділа його появі, в цьому не було жодних сумнівів. Її не цікавив штормовий ліхтар! Вона раділа, що Мумі-троль прийшов на зустріч з нею!

Мумі-троль ані не ворухнувся, доки танцювала Мара. Він дивився їй услід, коли вона, закінчивши танець, побрела геть вздовж берега. А коли Мара зникла з очей, Мумі-троль підійшов до того місця, де вона танцювала, й помацав лапкою пісок. Пісок був такий, як завжди, не скрижанів й не зіщулився від страху. Мумі-троль прислухався, але навколо панувала тиша, яку порушував тільки гуркіт прибою. Острів, здавалося, заснув, раптово поринув у глибокий сон.

Мумі-троль подався додому. Вдома усі вже повкладалися спати, у кухонній плиті жевріла грань. Малий заповз у своє ліжечко, згорнувся клубочком й налаштувався на солодкі сни.

— Що вона сказала? — раптом зашепотіла Маленька Мю.

— Вона зраділа, — прошепотів Мумі-троль у відповідь. — Навіть не помітила, що я без ліхтаря…

У день народження Рибака небо з самого ранку було таке ж чисте, як напередодні, а південно-західний вітер навіть не думав ущухати.

— Прокидайтеся! — гукнув Тато. — Усе знову налагодилося!

Мумі-мама висунула носа з-під ковдри.

— Я це знала!

— Нічого ти не знала! — гордо заперечив Мумі-та— то. — Острів заспокоївся, він більше не боїться! Кущі розійшлися по домівках, а дерева щодуху помчали за ними услід. То що скажеш тепер?

— Чудово! — відповіла Мама, сідаючи в ліжку. — Знаєш, було б дуже незручно святкувати день народження, якби дерева топталися по ногах… А уяви собі, скільки б сміття вона притягнула за собою… — замислившись на якусь мить, вона додала: — Цікаво, дерева повернуться на свої старі місця чи шукатимуть нових? Як тільки вони визначаться, я попідкладаю їм навколо коріння трохи водоростей.

— Які ж бо ви занудні! — обурилася Маленька Мю. Невимовно розчарована, вона дивилася через вікно надвір. — Знову почнеться звичне життя… А я ж була певна, що острів піде на дно моря або зірветься з припони й попливе або навіть полетить світ за очі! Ніколи нічого не трапляється по-справжньому…

Вона докірливо глянула на Мумі-троля, а той приязно засміявся їй у відповідь.

— Еге ж, — сміявся він, не кожному до снаги повернути додому цілий ліс!

— Твоя правда! — захоплено підтримав синочка Мумі-тато. — Не кожному таке під силу. А ще важливіше зуміти втримати усе це в таємниці!

— Усі, бачу, в чудовому гуморі! — буркнула Маленька Мю. — Ліпше би пильнували свою скриню з віскі!

Тато з сином кинулися до вікна. Скриня усе ще стояла на березі мису, однак сам мис добряче зсунувся у море.

— Кави нині не питиму, — заквапився Мумі-тато, натягаючи капелюха. — Мушу подивитися на рівень води…

— І пошукай, будь ласка, Рибака, — попросила Мумі-мама. — Треба запросити його заздалегідь…

— Так-так, пошукайте його неодмінно! — гукнула йому навздогін Маленька Мю. — Ану ж він зайнятий нині увечері…

Але Рибак зник. Можливо, заховався у ялиннику, принишк десь у хащах, поринувши у роздуми про свій день народження.

Мама вже спекла торт, і він красувався на столі з трьома свічками. Попід стелею висіли гірлянди, сплетені з китиць горобини та з ялівцю, а Маленька Мю принесла великий стрепехатий букет шипшини.

— Чого це ти притих? — запитала вона у Мумі-троля.

— А, так собі, думаю… — Мумі-троль викладав маленькі білі камінці навколо торта.

— Як тобі вдалося зігріти її? — зацікавлено запитала Маленька Мю. — Я була на березі тієї ночі, коли ти вже пішов… Пісок анітрохи не замерз!

— Звідки мені знати… — спаленів Мумі-троль. — Ти ж нікому про це не скажеш?

— Ха! — пирхнула Мю. — Хіба я пліткарка! Мене не цікавлять чужі таємниці, не кажучи вже про те, щоб їх розбазікувати по всіх усюдах… Зрештою, рано чи пізно, вони самі по собі виявляться… Цей острів приховує чимало таємниць, можеш мені повірити! І я знаю усі!

Вона зверхньо зареготала і втекла геть.

Мумі-тато, захекавшись від натуги, виніс нагору крученими східцями маяка оберемок дров.

— Твоя мама, — звернувся він до Мумі-троля, — не вміє тримати сокири, але пилкою орудує бездоганно. Я, напевно, зроблю більше місця у дровітні, щоб ми могли заготовляти дрова одночасно.

Тато скинув цурпалки перед кухонною плитою й запитав:

— Як гадаєш, може, подарувати Рибакові мого старого чорного капелюха? Навряд, чи я його ще носитиму…

— Звичайно, подаруй! — підтримав Тата Мумі-троль. — Ти ж маєш капелюха, якого тут полишив Наглядач маяка…

Мумі-тато кивнув і піднявся на маякову вежу, щоб пошукати за подарунковим папером. Він підняв порожню скриню, що лежала на газових бетонах, та так і завмер. Тато побачив на стіні вірша, якого раніше не помічав, вірша, написаного властивим для Наглядача маяка почерком — схожими на павучків закарлючками з великими проміжками між словами.

Третього жовтня,

— прочитав Мумі-тато, —

День моіх уродин,

Та з ким святкуватиму — я ж тут один.

І знову зюйд-вест не стихає й на мить,

І знову дощить.

«Це ж сьогодні, — вражено подумав Мумі-тато. — У Наглядача маяка теж сьогодні день народження… Ото диво!»

Він взяв трохи обгорткового паперу й зійшов залізною драбиною до кімнати.

Решта Татової родини жваво обговорювала варіанти, як би заманити Рибака до маяка.

— Він ніколи на це не погодиться! — рішуче заявила Маленька Мю. — Він боїться маяка… Десятою дорогою обходить його…

— Може, його чимось привабити? — запропонував мумі-троль. — Скажімо, чимось гарним? Може, заспіваємо йому?

— Та чи ви здуріли? — пирхнула Маленька Мю. — Тоді він гарантовано дремене геть!

Мама підвелася й рішуче ступила крок до дверей.

— Знаєте що? — мовила вона. — Я сама піду й запрошу бідолаху, як це робили колись, у старі добрі часи. Хай тільки Маленька Мю виманить його із хащі.

Коли вони прийшли до ялинника, Рибак сидів на узліссі з квіточками у волоссі.