Українська література » Дитячі книги » Домбі і син - Чарльз Діккенс

Домбі і син - Чарльз Діккенс

Читаємо онлайн Домбі і син - Чарльз Діккенс
тринадцятий

ПРО ТОРГОВО-ЕКСПЕДИТОРСЬКІ І КОНТОРСЬКІ СПРАВИ

Контора містера Домбі містилася на майдані, де на розі віддавна була овочева ятка і де мандрівні крамарі обох статей від десятої до п’ятої вечора продавали хатні капці, записні книжки, губки, собачі нашийники й віндзорське мило, а деколи і пойнтера або картину, олійними фарбами мальовану.

Пойнтери потрапляли сюди через близькість біржі, де азарт (починаючи від закладів на власні капелюхи) завжди у великій моді. Решту речей продавали широкому загалові, але ніколи не пропонували нічого містерові Домбі. Коли він з’являвся, крамарі шанобливо зникали. Головний продавець хатніх капців і собачих нашийників, що вважав себе за відому людину, бо портрет його висів коло дверей одного художника в Чіпсайді, прикладав вказівного пальця до капелюха, коли містер Домбі проходив мимо. Носильник, якщо був вільний, завжди біг наперед відчинити містерові Домбі двері до контори якомога ширше і, скинувши кашкета, чекав, поки містер Домбі увійде.

Конторські клерки у вияві своєї поваги теж не пасли задніх. Урочиста тиша панувала в конторі вже від хвилини, як містер Домбі вступав до приймальні. Дотепник бухгалтер раптом ставав німий, як шкіряні пожежні відра в нього за плечима. Невиразне, тьмяне світло, що цідилося крізь матове скло вікон і скляних дашків, здавалося, лишало чорний осад на шибках, і залиті цим світлом книги, папери й похилені над ними обличчя видавались зосереджено похмурими і настільки далекими від зовнішнього світу, наче вони перебували на дні моря, а запліснявіла загратована скарбниця в найдальшому кутку, де завжди чаділа лампа, скидалася на печеру морського страховища, що назирало червоним оком за таємничим життям цих глибин.

Коли Перч-посильний (що мав постійне місце на полиці, як у годинника) бачив, або, вірніш, інстинктивно відчував, що містер Домбі вже йде, він зараз же поспішав до його кабінету, перегрібав у каміні, підсипав туди свіжого вугілля, розвішував на камінній решітці газету, аби провітрилася, підсував крісло до столу, ставив на місце ширму й повертався на закаблуках саме тоді, як містер Домбі вступав до кабінету, щоб зняти з нього пальто та капелюх і повішати їх. Після чого Перч брав газету, двічі вимахував нею перед огнем і поштиво клав її під руку містерові Домбі. Перч був охочий ще й не так виявити свою поштивість, — якби він міг упасти до ніг містера Домбі або іменувати його титулами, якими осипають каліфа Гарун-ар-Рашіда, то мав би це за велику втіху для себе.

Але що такий вияв шаноби був би ділом новим і ризикованим, то Перч задовольняв себе, як умів, примовляючи: «Ви — світло очей моїх. Ви — подих душі моєї. Ви — володар вірного Перча». Вщаслививши себе в такий недосконалий спосіб, він обережно причиняв за собою двері і, відходячи навшпиньках, залишав свого володаря в кабінеті, де ним крізь видовжене півкругле зверху вікно у свинцевій рамі милувалися незугарні димарі та задні стіни будинків, а надто нахабне вікно перукарні на другому поверсі, де, повернувшись до нього потилицею, стояло воскове погруддя, зранку лисе, немов мусульманин, а після одинадцятої — прикрашене розкішним волоссям та бакенбардами за останньою християнською модою.

Між містером Домбі і зовнішнім світом завдяки приймальні (де присутність містера Домбі в його кабінеті відчувалася як повів вогкого або холодного повітря) існував двоступеневий зв’язок. Першим ступенем був містер Турбот у своєму відділі. Містер Морфін у своєму був другим. Кожен з цих двох джентльменів займав окрему кімнатку, не більшу від ванної, а виходили вони в той самий коридор, що й кабінет містера Домбі. Містер Турбот, як великий візир, сидів у кімнаті, ближчій до султана. Містер Морфін, як нижчий за рангом, посідав кімнату, ближчу до клерків.

Останній з двох згаданих джентльменів був веселий підстаркуватий парубок з карими очима. Верхня його половина була статечно убрана в чорний колір, а нижня — у колір перцю з сіллю. Його чорне волосся подекуди мінилося сивими пасмами, ніби час мимохідь захлюпав його сивизною, а баки були зовсім білі. Він ставився до містера Домбі з величезною повагою і віддавав йому належну шану. Бувши, проте, веселої вдачі, він ніколи не почував себе вільно в його присутності і тому анітрохи не заздрив численним нарадам, які так тішили містера Турбота, і навіть радів, що його посада рідко сподоблює його такої честі. Він — на свій кшталт — був великим аматором музики і плекав батьківську любов до своєї віолончелі, яку раз на тиждень привозилося з Іслінгтона (там жив містер Морфін) до одного клубу біля самого банку, де по середах гурток аматорів виконував квартети катівсько-вбивчого характеру.

Містер Турбот був джентльмен років тридцяти восьми чи сорока, з рожевою шкірою й двома чіткими низками блискучих зубів, що їхня білизна та правильність форми вганяли вас у розпач. Не помітити їх було неможливо, бо, розмовляючи, він завжди показував, що вони в нього є, і так широко розтягав рота в усмішці (усмішка, однак, дуже рідко сягала далі його рота), що починав нагадувати вищиреного кота. Наслідуючи свого патрона, він носив на шиї білу, цупко накрохмалену хустку, а його обтислий фрак завжди був застібнутий на всі гудзики. Ставлення його до містера Домбі було глибоко обдумане й надзвичайно промовисте. Він був фамільярний з патроном рівно стільки, наскільки дозволяла дистанція між ними. «Містере Домбі, між людиною у вашому становищі і людиною у моєму немає такого вияву службової підпорядкованості, що його я вважав би за відповідний. Одверто скажу вам, сер, — я його і шукати не буду. Я почуваю, що все одно не зміг би знайти щось підходяще для мене, а богові відомо, містере Домбі, що ви прекрасно можете обійтися і без цього». Якби містер Турбот дав надрукувати ці слова на афіші й завжди носив її, — містерові Домбі напоказ, — пришпилену до свого фрака, то й тоді він не висловився б виразніше.

Такий-от був Турбот-управитель. Турбот-молодший, приятель Уолтерів, доводився йому братом і був на два чи три роки старший, але значно більше різнився від нього становищем. Місце молодшого брата було на верхніх щаблях службової драбини; старшого — на нижніх. Старший брат не підвищився ні на один щабель і ніколи й ноги не здіймав для цього. Інші молоді люди випереджали його й бралися все вище та вище, а

Відгуки про книгу Домбі і син - Чарльз Діккенс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: