Українські народні казки - Тарас Капущак (упоряд.)
Він приходить у хату, коли це йому кажуть:
— Чи по волі, чи по неволі? А він їм каже:
— Добрий козак усе по волі ходить. Вони його питаються:
— Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже третє літо, як пішов на війну, — та ні чутки, ні звістки.
А він їм каже:
— Як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу. Вони йому кажуть:
— Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.
Тоді він виходить із хати та й каже орлові:
— Казали так: лучче нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.
Орел йому каже:
— Летімо далі!
Летять та й летять, та й прилітають до орлова брата, та й тут чоловік те саме говорив, що в його дядька, — таки й тут не получив яйце-райце. Прилітають до його батька, а орел йому каже:
— Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив й на вічі приведу.
Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть:
— Чи по волі, чи по неволі? Він їм:
— Добрий козак усе по волі ходить. Вони його стали питатися:
— Чи не бачив нашого сина? Бо вже як немає — четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там.
А він їм каже:
— Я бачив, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.
Батько орлів каже йому:
— Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей. Він каже:
— Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!
— Піди ж приводь, зараз тобі дамо!
Він уводить орла в хату. Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце і сказали:
— Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то пого-роди загороди великі, а тоді його і розіб’єш.
Він іде та йде, та так схотілось пити йому… Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться… Кричить бідолаха — нічого сам не зробить! Коли це іде до нього змія й каже йому:
— Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те яйце?
А він їй каже:
— А що тобі дати? Вона йому каже:
— Даси те, що без тебе стало дома? А він каже:
— Дам!
Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:
— Це ж я тебе, сину, віддав змії'!
Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
— Нема що робити, журбою не поможеш! Якось треба жити.
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів.
Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже.
— Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде! От він зараз і пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому каже:
— Зроби мені троє діл та й підеш собі додому, а як не зробиш, то я тебе з’їм!
А коло її хати був великий луг — скільки оком зглянути! Так вона йому каже:
— Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, і щоб там ізорав, і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче. А дочка його питається:
— Чого ти плачеш? А він каже:
— Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.
Вона його питалась:
— А що ж там?
Він їй і розказав. Вона йому каже:
— Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.
Він каже:
— Добре!
Вона йому каже:
— Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю.
От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить
— на тім місці ореться, пшениця сіється… — до світу спекла паляницю, дала йому. Він приніс до змії в хату і поклав на столі.
Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг, тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже:
— Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і вдруге діло зробив! Та зараз йому й загадала:
— Щоб ти оту гору розкопав, і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається:
— Чого ти плачеш?
Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:
— Лягай спати, я це все пороблю.
А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються… Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змія встає та й дивиться, що все так ізроблено, як вона йому загадала.
Тоді загадує йому втретє:
— Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату.
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питається його:
— Що вона загадала? Він каже:
— Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити.
Вона каже йому:
— Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою, ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори — бери його: то золотий заєць!
Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:
— А що, нічого не вилазило? А він каже:
— Ба, ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив.
А вона йому каже:
— А щоб