Книга Джунглів - Редьярд Джозеф Кіплінг

– «Гей, Мауглі, чи тут безпечно?» – передражнив його хлопець. – У Меси одне на думці – чи тут безпечно! Окрім Мауглі, що носиться туди й сюди та стереже вас, ніхто ні про що не дбає!

– А чого він так кричить? – спитала буйволиця.

– Кричить, як усі, – глузливо мовив буйвіл, – хто зриває траву, не знаючи, як її з’їсти.

«Навіть за меншу образу, – подумав Мауглі, – ще о порі минулих дощів я б штрикнув Месу так, що він би вискочив з багнюки, і дав би йому добре пробігтися по болоті!»

Він простягнув руку, щоб вирвати гарну очеретину, але потім, зітхнувши, не став цього робити. Меса спокійно ремиґав далі, й очерет тріщав під вагою буйволиці.

– Ні, тут я вмирати не хочу, – гнівно мовив Мауглі. – Меса, що одної крові з шакалами та свинями, кепкує з мене! Краще піду отуди, за болото, і побачимо, що воно буде. Ніколи в мене не було такого весняного бігу – коли вкидає то в жар, то в холод. Ану вставай, Мауглі!

Та він не втримався від спокуси тихцем прослизнути до буйвола й легенько штрикнути його ножем. Велетенський буйвіл, весь у багнюці, вискочив із твані з шумом гарматного пострілу, а Мауглі аж сів від реготу.

– Тепер ти всім розкажеш, як голошкірий вовк із Сіонійської Зграї пас тебе, Месо! – крикнув він.

– Вовк? Ти? – пирхнув буйвіл, тупцяючись у багні. – Усі джунглі знають, що ти пас сільську худобу. Ти такий самий хлопець, як оті, що галасують на засіяному полі! Ти – вовк із джунглів? Хіба ж мисливець буде отак повзати, мов зміюка, і ганьбити мене перед моєю подругою заради дурного жарту, що годен шакала? От тільки ступни на тверду землю, я тобі, я… я… – Буйвіл ревів з піною на губах, бо в усіх джунглях немає звіра з більш запальною вдачею.

Мауглі так само спокійно дивився, як лютує буйвіл. Коли можна вже було щось розчути крізь шум бризок, що летіли на всі боки, він спитав:

– Що то за людська зграя живе біля болота, Месо? Я цих місць не знаю.

– Іди на північ! – люто заревів буйвіл, бо Мауглі все-таки штрикнув його досить боляче. – Так бешкетують підпаски! Ти ще розкажи про це в селищі біля болота!

– Людська зграя не любить слухати про джунглі, а як на мене, дрібна подряпина на твоїй шкурі – чи й не лихо! А я все ж піду подивлюся на це село. Авжеж, піду! Заспокойся! Не щоночі Хазяїн Джунглів приходить тебе пасти.

Мауглі перескочив на тряську місцину на краю болота, добре знаючи, що буйвіл не кинеться туди за ним, і побіг далі, сміючись з його люті.

– Та ні, я ще маю сили. Мабуть, це така отрута, що не доходить до самих кісток… Ота зірка наче сидить на самій землі, – мовив він і придивився, склавши руки перед очима. – Клянуся буйволом, що мене викупив, це Червона Квітка, та сама Червона Квітка, біля якої я грівся ще до того, як потрапив до Сіонійської Зграї! Ну що ж, тепер я все побачив, і пора мені завершити біг.

Болото переходило в широку рівнину, де блимав вогник. Мауглі вже давно не переймався людськими справами, та цієї ночі сяйво Червоної Квітки вабило його, мов нова здобич.

– Ану подивимось, – сказав він сам до себе, – чи дуже змінилася людська зграя.

І забувши про те, що він не у себе в джунглях, де може робити, що заманеться, Мауглі сміливо пішов росяними луками, аж поки не дійшов до хатини, де палав вогонь. Кілька собак загавкали на нього – тут починалося селище.

– Хо! – сказав Мауглі, безшумно сівши, і у відповідь глухо загарчав по-вовчому, що одразу вгамувало псів. – Хай буде, що буде, Мауглі, та яке тобі діло до людського лігва?

Він торкнувся пальцем губів, згадавши камінь, що розбив їх багато років тому, коли людська зграя гнала його геть.

Двері хатини відчинилися, і на порозі стала жінка, що стривожено вглядалася в темряву Заплакала дитина, і жінка, озирнувшись, мовила:

– Спи! Це шакал розбудив собак. Он уже світає.

Мауглі затремтів, наче в лихоманці. Він добре пам’ятав цей голос, та щоб знати напевно, стиха озвався – і дивно, що людська мова в одну мить повернулася до нього:

– Мессуа! О, Мессуа!

– Хто мене кличе? – спитала жінка, і голос у неї затремтів.

– Хіба ти забула? – сказав Мауглі; горло у нього стислося, коли він вимовив ці слова.

– Невже це ти? Скажи, як я тебе називала? Озвись! – Вона причинила двері й завмерла, схопившись рукою за серце.

– Натху! О, Натху! – відповів Мауглі, бо, як ви пам’ятаєте, так звала його Мессуа, коли він уперше приблукав до людської зграї.

– О, сину мій! – покликала вона.