Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт

а чому немає циркових номерів із смугастими папугами? Я подумав собі, що коли б пішов туди з Чистуном і показав, як він прилітає на свист, по команді скубе за вухо чи промовляє своє «дурний», то було б ой як цікаво. А коли б там пояснили мені, як навчити папугу інших трюків, ми з ним, мабуть, змогли б виступати в цирку. Хай навіть не в цирку, а де-небудь у піонерській кімнаті чи на батьківському вечорі. Подумав я, подумав і вирішив таки піти з Чистуном до цирку.

Наступного ж дня випала слушна нагода. Як на те, мами не було вдома, а то б вона не дозволила мені носитися з Чистуном по місту. В картонну коробку з-під взуття я насипав трохи корму, посадив туди Чистуна, замотав коробку рушником і пішов до цирку. Але цирк був на замку. Я оббіг навколо нього. Десь усередині лунали голоси. Тоді я просто переліз через паркан і пішов поміж фургонами до великого намету. Але не встиг я зробити й кількох кроків, як раптом хтось схопив мене за комір.

— Пустіть! — крикнув я і озирнувся. Але що це? Позаду стояв слон! Він простяг свого довгого хобота і став дмухати на мене та обмацувати моє обличчя'.

— Рятуйте! — заволав я, з переляку впустив коробку з Чистуном і ну тікати. Я кидався з одного закутка в інший, аж поки наштовхнувся на товстого чоловіка з чорною бородою. Згодом я довідався, що то був сам директор.

— Стій! — гукнув він. — Куди так поспішаєш?

— Я… слон… схопив хоботом… — заїкаючись, пробелькотів я.

Директор усміхнувся і запитав:

— Це Емір так тебе налякав? Емір хороший. То він просив у тебе ласощів.

Мені знову стало страшно.

А що, коли слон прийме коробку з Чистуном за ласощі і з'їсть?

— Але я… Чистуна… з'їсть…

Директор знов усміхнувся, скубнув себе за бороду і сказав:

— Заспокойся. Добре, що ти прийшов. Зараз підемо на манеж і потренуємося.

Я знову злякався. Звідки цей чоловік знає про мій план? Раптом я згадав, як тут, у цирку, виступав чарівник. Може, то чарівник розгадав мої думки?

Директор погукав:

— Августе, йди-но сюди!

Із найближчого фургона виліз якийсь заклопотаний молодик і дружньо привітався зі мною.

— Це Август, клоун, — пояснив директор. Я впізнав його не відразу.

Августові ж директор сказав:

— А це наш новий співробітник.

Я промовчав і вирішив поки що взагалі нічого не казати. Хотілося побачити, що ж то буде далі. Признаюся, у цю мить я геть забув про Чистуна, такий був схвильований.

Ми вийшли на манеж. Тут було якось незатишно, пахло тваринами. Вправлялися кілька жонглерів. Директор звернувся до них:

— Товариші, дайте місце ось цьому хлопчині, подивимось, на що він здатний.

А потім до мене:

— Будеш так виступати чи одягнеш спортивний костюм?

На жаль, костюма у мене не було, і я відповів:

— З вашої згоди я виступлю так.

— Тільки не забрудни одягу, — застеріг мене клоун.

— Почали! — крикнув директор. — Давайте сюди поні!

Він був такий жвавий, не давав нікому й слова сказати. Все мало робитися швидко.

— Отже, — звернувся він до мене, — тобі ясно: ти виступаєш із клоуном. Поки що сиди у залі. Вийдеш на манеж, коли скінчить Август. Сядь отам ззаду.

Я послухався і сів на лавку. Ввели поні. Клоун Август спробував був на нього сісти. Він незграбно скочив коникові на спину і відразу ж сповз на землю з протилежного боку. Тоді він спробував сісти ззаду, але знову впав. Цього разу головою в пісок.

Ой же ж і реготав я! Тепер коник утікав, Август слідком за ним. Але сісти йому не пощастило. Він тільки міцно вхопився за хвіст і двічі підряд перекинувся в повітрі. Нарешті Август таки опинився на конику. Тільки лежав він якось кумедно, а коник дико мчав по манежу. Ось клоун зробив сальто, упав із коника і побіг з манежу.

— Браво! — вигукнув директор. — Чудово, Августе. А зараз черга нашого Бамбіно.

Мені кортіло швидше побачить, що ж то за звір вискочить тепер. Але жоден звір не вискочив на манеж. Директор гукнув мені:

— Тепер твоя черга!

Що? Я не Бамбіно і хотів тільки запитати, чи вийде який цирковий номер із Чистуном!

— Я ж… не можу… — почав я.

Та директор, певно, не почув мене. Він гукнув:

— Не можна гаяти часу, а то публіка занепокоїться. Негайно виходь на манеж. Стрибок — і на поні!

Що мені було робити? Я послухався. Коли коник пробігав повз мене, спробував скочити на нього. Міцно вхопився за гриву і ледве-ледве видряпався на нього.

— Добре, Бамбіно, — похвалив мене директор, — це так, ніби ти ще ніколи не сідав на коня. Глядачі сміються. А тепер вставай!

Що? Я занепокоївся. Яких зусиль коштує мені утриматися на спині, а тепер ще стати на ноги?

— Швидше, швидше, не гай часу! — підганяв директор.

Я спробував. Трохи випростався, відразу втратив рівновагу і впав у пісок.

— Може статися, — заспокоїв мене директор, — але швидше вставай. Темп! Темп!

Поні біг спокійно, і взагалі це була дуже сумирна тварина. Я знову розігнався, побіг і скочив на нього. Обережно став на коліна, звівся на ноги. Та ледве я став, як знову почав сповзати із коникової спини. У мене запаморочилась голова, і я зіскочив. Упав просто директорові в ноги і