Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт

двері, дзвонити, але зрештою пішов геть. Я чув його лункі кроки на сходах. Якщо тепер газова контора не дасть нам газу, адже ми не заплатили їм, то хай Чистун начувається. Я взяв віника і добряче поганяв Чистуна. Шкода тільки, що зачепив велике фото — на ньому молоді мама й тато гуляють весілля. Те фото впало на підлогу й розбилось. А Чистун налетів на маленьку вазу з квітами, що стояла на буфеті, і розлив усю воду. Я скочив на диван, а Чистун перелетів на шафу.

Коли це чую, прийшла мама. Якщо вона зайде в коридор, а тоді в кімнату, Чистун вилетить надвір. Я підпер спиною двері. Мама заклацала клямкою.

— Облиш жарти, Альфі, — почувся з коридору її голос.

— Я не жартую, мамо. Будь ласка, не відчиняй! — попрохав я. Але мама не слухалася.

— Будь ласка, не відчиняй, а то Чистун вилетить! — закричав я. Мама перестала клацати клямкою.

— Чистун вилетить, коли ти відчиниш! — ще раз пояснив я.

Мама пішла на кухню.

Папуга сидів на карнизі для гардин.

— Досить вже! — люто крикнув я і поліз на шафу, тоді на грубку, скочив на диван, звідти на стіл, але Чистуна так і не впіймав. Я саме лежав на шафі і чхав — там стільки пилюки! — коли увійшла мама. На щастя. Чистун у той час сидів на грубці, недовірливо поглядаючи на мене, і не помітив одчинених дверей. Мама швидко причинила двері, але мене ніде не побачила.

— Я тут, нагорі, — тихенько обізвавсь я.

Мама побачила мене і сплеснула руками. А як її засмутили перекошені гардини, розбита фотографія, перекинута ваза — увесь той розгардіяш, який панував у кімнаті!

— Ніяк не впіймаю. Що робити?

Я замахав віником. Чистун облетів кімнату і знову сів на грубці. Вже й мама стала допомагати мені ловити папугу. Я заходив з одного боку, мама — з іншого. Ненароком вона скинула із столу чашку. Добре, що нашкодила мама. А якби це зробив я?

— Нізащо нам його не впіймати, — промовив я і мало не заплакав. Я вже уявляв собі, як Чистун вилітає надвір, як він чубиться з горобцями та дроздами.

Десь за годину прийшов тато. Він штовхнув двері, але цього разу їх підпирала мама.

— Паулю, будь ласка, не відчиняй! — благала вона. — Чистун вилетів.

— Будь ласка, зачекай, — обізвався і я.

Тато щось буркнув про свій голод і про те, що йому треба роздягтися.

— Зачини всі двері, — попрохала його мама в замкову щілину.

Тато зробив так, як казала мама. Тільки після цього міг він увійти. Тепер жахнувся тато. Він похитав головою і витер на обличчі у мами пил.

— Я думав, ви мені приготували щось особливе, — сказав він, — а ви просто перекинули квартиру догори дном.

— Тату, допоможи нам, — попрохав я.

— Тут нема нічого складного, — сказав він, узяв мисочку з кормом і показав її Чистунові. Той саме сидів на карнизі для гардин. Побачивши мисочку, папуга радісно застрибав по карнизові. Тоді тато поставив мисочку в клітку. Чистун облетів навколо клітки і обережно проліз у дверцята. Мить — і тато зачинив його.

— А тепер давайте прибирати, — переможно сказав він. Чистун жадібно клював свої зернятка, а ми до самого вечора наводили лад у квартирі.

Перед сном мама помітила, що гроші за газ лежать на кухонному столі.

— Хіба не приходив газівник? — запитала вона. Я саме читав дитячу газету і затулився нею.

— Не знаю, — пролепетав я. — Він мав прийти ще раз.

Через тиждень із газової контори надіслали нам листа. В ньому йшлося про те, що сім'я Ціттербаке не впустила газівника до помешкання і не заплатила за газ. Якщо в триденний строк ми не заплатимо, то газу не буде. Чи це не підло?

Мама взялася була допитувати мене, як це так сталося, що газівника не впустили до помешкання. Та в цю мить Чистун відчинив дверцята і випурхнув із клітки. Я кинувся його ловити. Тепер мама вже не могла розпитувати мене. Вона тільки злякано вигукувала:

— Обережно! Картина! Обережно! Ваза! Обережно! Чашка!

Завтра я напишу в газову контору листа і поясню, що у всьому винний Чистун. Отакий подаруночок, одержав я від тьоті Зігрід!

Я чув, що смугастих папуг можна навчити добре розмовляти. Мій Чистун теж повинен розмовляти. Мені б хотілося, щоб спочатку він опанував німецьку, а потім разом ми вивчали б російську. Мабуть, він міг би тоді питати мене окремі слова. Отже, до роботи! Я сів перед кліткою і почав:

— Любий Чистуне, будь уважний. Припини розваги. Будемо старанно вчитися. Ти хочеш?

Я уважно подивився на нього. Може, він щось скаже або зробить. Чистун здавався розумним і покірливим, але великої охоти до науки у нього не було. Він підскочив до мисочки і почав їсти.

— Спочатку попрацюй, а тоді їж, — зауважив я. Та Чистун наче нічого й не чув. Що ж, нашим учителям теж нелегко з нами! Я зачекав, поки він наївся, і почав знову:

— Кажи за мною: мене звати Чистун Ціттербаке. Папуга помахав крильцями і, мов спересердя, двічі хрипко каркнув. Для початку і це добре.

— Браво, — похвалив я. — Ану ще раз: мене звати…

В цей час до кімнати зайшла мама, і Чистун заверещав. Я попрохав маму не заважати — мені як треба працювати з Чистуном. Мама тільки здивовано подивилася на мене і вийшла. Після того, як я разів сто повторив «мене звати Чистун Ціттербаке», папуга зручно вмостився, сховав під крило голівку і заснув. Оце так відповів!

Наступного дня заняття