Іван Сірко, славетний кошовий - Марія Морозенко
— Але ж я люблю свою обраницю! — в Сіркових грудях зайнявся палючий вогонь.
— Любов — почуття гаряче, — холодно застеріг Вітрогон. — У полум’ї пристрасті важко бути розсудливим.
— Характерникам негоже піддаватися почуттям, — додав Пугач. Змірявши пильним поглядом свого вихованця, суворо запитав: — Чи зможеш ти, палаючи любов’ю до жінки, не спопеліти від свого кохання, а вберегти іскристий запал серця задля великої справи?
— Зможу, — відповів Сірко, не роздумуючи. — Як зумів усе інше.
— Так, — погодився Пугач. — Ти зумів багато. Але попереду на тебе чекає ще більше, ніж досі, адже далі маєш перевірити набуті знання. Ти розумієш?!
— Я хочу це пройти.
Старі характерники перезирнулися між собою, і, немов на потіху, почали промовляти щось цілком незбагненне:
— Там, де два дуби склалися в хрестовиння віри…
— І де клекоче срібний вогонь надії…
— А опівнічний птах вістує скору зустріч любові…
— Час зустрітися з минулим…
— Щоб увійти у ворота майбутнього…
— І на це в тебе є лишень три ночі…
— І ти властен зробити неможливе, щоби той, хто пішов від тебе, зумів повернутися в мить великої втрати…
— На місці правічного кола зустрічі…
— Де зціленням явиш свої потаємні знання та велику силу…
— А інакше ти не зможеш іти далі…
— Про що і про кого йдеться? — спантеличився Сірко.
— Побачиш сам… — промовили характерники та, обернувшись до багаття, піднесли долоні до вогню.
Збентежений розмовою, Сірко вже хотів було йти у свій курінь, знаючи напевне, що нічого більше не почує від своїх хитромудрих учителів. Та навздогін йому було кинуто коротке:
— А Гострозора направ завтра у курінь пластунів.
— То вам уже й про хлопця відомо! Як… — хутко озирнувся, але миттю знайшов відповідь, пригадавши зустріч зі старцями неподалік від січового майдану. А нагадавши собі двох подорожніх у козацькому храмі, характерник Сірко пересвідчився: весь день невідступно слідували за ним його наставники, спостерігаючи за всіма його вчинками, прислухаючись до кожного слова. — Чи неминуче хлопець має пройти пластунський вишкіл? — поспіхом запитав, уже стоячи на порозі.
— У кожного своя дорога, і в Гострозора теж, — з усміхом, відтіненим притлумленим глузуванням, промовив Пугач.
— Але на своєму шляху хлопцю не обійтись без нашої науки, — ще більше заплутав думки свого вихованця характерник Вітрогон.
ВЕЛИКА НАУКА
Після семилітньої розлуки два дні на Січі промайнули Сіркові, як одна коротка мить. За цей час він не знав ані краплі спочинку. Хвиля бурхливого січового побиту підхопила його і накрила з головою. Вже першої ночі розпочався для нього цілком новий життєвий відлік. Покинувши наставників, Сірко кілька годин блукав на самоті, обдумуючи почуте. Що глибше занурювався в потаємний зміст їхніх слів, то більше губивсь у здогадах. Два дні намагався розв’язати чудернацький вузол, зав’язаний для нього старими характерниками. Дві ночі поспіль мордував себе безсонням, нишком пробираючись за січові ворота. Блукав на відлюдді аж до світання, стискаючи кулаки від безпорадності. Нічого й нікого не було поряд, і тільки вітер обдував його зусібіч, та ще срібна пелена зірок миготіла вгорі, вистеляючи перед ним білий, як молоко, Чумацький Шлях, що, здавалося, не має ні початку, ні кінця. Такими самими безкінечними видавалося Сіркові його щонічні блукання…
Повертаючись уже на сході сонця, він безсило падав з ніг. Аби перебороти бажання заснути, занурювався у студену воду, а потім, наче звір, що натрапив на нову місцину для лігва, пильно придивлявся до січового життя, вловлюючи найдрібніші зміни, що стались тут за час його відсутності. Бачив, що з тих, кого знав раніше, мало хто й залишився серед живих. Козацький вік недовгий… Але Січ не знелюдніла. На місце загиблих прийшли молоді вояки — хоробрі, дужі, та все ж не такі, якими були їхні попередники. Не раз бідкалися старі козаки: «І що ж це, і як це?! На зміну славним козацьким керманичам приходять „одноденки“, геть здрібнілі, не козацького чину хлопці. Їх тягнуть до землі їхні ниці бажання, вони розшарпують козацьке військо, позбавляють його надії на нове відродження. Замість слави тепер неслава, замість високих поривів — низькі потреби».
Зіркий погляд Сірка спостеріг, що Січ направду була вже не та. Найбільше впадало у вічі те, що нові козацькі керманичі не здатні були спрямувати велику, бурхливу, але тепер ось приспану силу, до звитяжних перемог. Тому-то велика Січ спершу здавалась якоюсь дрімливою. Втім, це було оманливе враження. З глибини її єства, з правдивого козацького обурення — адже шляхта після укладеного з Трясилом перемир’я вже заповзялась упорядковувати січовий устрій на свій лад, передусім наклавши заборону на морські походи, — от-от мали постати нові битви. Все живе тут, здавалося, дихало цим передчуттям. Характерник Іван Сірко теж був напоготові.
* * *
Пополудні третього дня, переповненого радісними та журливими почуттями і дрібними клопотами, Сірко, як і в перші два дні, закликав Гострозора на вишкіл. Дав малому обіцянку — мусив її виконувати. Дарма, що той навчався в курені пластунів, — характерник ділився з ним іншою наукою.
— То чого тебе навчили, Тарасе, за цей час? — запитав з усміхом, задоволений новим виглядом хлопця, зодягненого в ошатне козацьке вбрання та добротні чоботи.
— Е, багато чого! — з гордістю відповів малий.
— А ну ж бо, покажи, на що ти здатний!
Хлопець притьмом дістав з-за пояса пістоля і, прицілившись, вистрелив у мішень. Крутнувшись на місці, вистрілив не цілячись, і знову влучив.
— Ну, що скажете на це? — спитав задерикувато.
— Тільки й усього? Тю! А я думав, ти й справді вже чогось навчився, — насмішкувато та водночас поблажливо остудив Сірко запал малого.
— Не тільки цього я навчився! — ображено запевнив Гострозор. — Ми ще вивчали бойовий Спас! — гордовито додав. — І вчилися верхи на неосідланому коні скакати через перепони. А сьогодні я ще й переплив Дніпро проти течії! Один серед усіх новачків упорався! — похвалився хлопець.
— Ну що ж, сам напросився, — з хитрим усміхом відгукнувся Сірко на вихваляння малого. — Зараз перевіримо, чого ти досягнув за короткий час, а там побачимо, як навчати тебе далі.
На ці слова Гострозор принишк. Напрошуючись у козацьку науку, він не думав, що вона даватиметься йому так важко. Раніше хлопцеві здавалося, що життя добре його намуштрувало, тож, маючи за плечима такий досвід, він готовий до будь-якого січового вишколу. Тарас уставав разом з іншими до схід сонця і, скупавшись у студеній воді, охоче снідав соломахою, присмаченою пахучою олією, потім відбував ранкову службу в церкві, а далі аж до полудня, за приписом козацьких наставників осягав військову науку та
