Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг

— Це правда? — Ґонт погрозливо підійшов на один-два кроки до смертельно переляканої дівчини. — Моя дочка… чистокровний нащадок Салазара Слизерина… запрагнула мерзенного, брудножильного маґла?

Меропа несамовито закрутила головою, втискаючись у стіну. Видно було, що слова застрягли їй у горлі.

— Але я йому, батьку, показав! — хихикнув Морфін. — Я йому таке втнув, коли він проїжджав! Він уже не був такий гарний, коли його всього обсипало кропивницею, правда, Меропо?

— Ти, мала паскудна сквибко, брудна зраднице роду! — заревів Ґонт, втрачаючи контроль над собою, і його пальці зімкнулися на доччиному горлі. Гаррі й Оґден одночасно закричали:

— Ні!

Оґден підняв чарівну паличку й крикнув:

— Релашіо!

Ґонта відкинуло від дочки: він зачепився за стілець і гепнувся спиною об підлогу. Морфін люто заревів, вистрибнув зі свого крісла й кинувся на Оґдена, розмахуючи закривавленим ножем і безладно вистрілюючи з чарівної палички різними закляттями.

Оґден, рятуючись, кинувся тікати. Дамблдор показав, що треба бігти за ним, і Гаррі негайно його послухався. Від Меропиного вереску аж у вухах позакладало.

Оґден помчав доріжкою вгору, вискочив, затуляючи голову руками, на головну вулицю і зіштовхнувся з лискучим гнідим конем, на якому сидів напрочуд вродливий чорнявий юнак. Юнак і гарненька дівчина, що їхала поруч на сірому коні, вибухнули реготом, побачивши, як Оґден відлетів, неначе м’яч, від кінського боку й, петляючи, побіг по дорозі, з голови до п’ят у пилюці, а його сюртук розвівався в нього спиною.

— Думаю, Гаррі, цього вистачить, — Дамблдор узяв Гаррі за лікоть і потяг. Наступної миті вони вже, невагомі, линули крізь темряву, аж доки приземлилися в Дамблдоровому, уже оповитому сутінками, кабінеті.

— Що було далі з тією дівчиною в хатині? — відразу запитав Гаррі, коли Дамблдор засвітив помахом чарівної палички додаткові лампи. — Меропою, чи як там її звати?

— Вона залишилася жива, — відповів Дамблдор, умощуючись за столом і показуючи Гаррі, щоб теж сідав. — Оґден явився в міністерство й за чверть години повернувся з підмогою. Морфін з батьком спробували чинити опір, але їх приборкали, забрали з хатини, а згодом Чарверсуд визнав їх винними. Морфіна, на совісті якого вже були й інші напади на маґлів, засудили до трьох років ув’язнення в Азкабані. Ярволод, який поранив, окрім Оґдена, ще кількох міністерських працівників, отримав півроку.

— Ярволод? — здивовано перепитав Гаррі.

— Саме так, — схвально посміхнувся Дамблдор. — Я радий, що ти все пам’ятаєш.

— Той старий був?…

— Волдемортів дід, — підтвердив здогад Дамблдор. — Ярволод, його син Морфін і дочка Меропа були останні з стародавнього чаклунського роду Ґонтів, відомого своєю неврівноваженістю та схильністю до насильства, що передавалися з покоління в покоління через їхній звичай одружуватися на двоюрідних братах і сестрах. Нерозважливість у поєднанні з великою любов’ю до надмірності призвела до того, що родинне багатство було розтринькане за декілька поколінь до народження Ярволода. Йому, як ти бачив, довелося жити вбого й злиденно, наодинці зі своїм надзвичайно паскудним характером, необмеженою зарозумілістю та пихою, а також з деякими успадкованими родинними реліквіями, що їх він цінував не менше, ніж рідного сина і значно більше, ніж дочку.

— То Меропа, — Гаррі нахилився до Дамблдора, — то Меропа… пане директоре, це означає, що вона… Волдемортова мати?

— Саме так, — підтвердив Дамблдор. — І ще так сталося, що ми мигцем побачили Волдемортового батька. Цікаво, чи ти його помітив?

— Той маґл, на якого нападав Морфін? Юнак на коні?

— Дуже-дуже добре, — засяяв Дамблдор. — Так, то був Том Редл-старший, вродливий маґл, який частенько проїжджав повз Ґонтову хатину, і в якого потай і пристрасно була закохана Меропа Ґонт.

— І вони врешті-решт одружилися? — недовірливо перепитав Гаррі, якому важко було уявити кохання між такими абсолютно різними людьми.

— Мені здається, ти забуваєш, — вів далі Дамблдор, — що Меропа була відьмою. Не думаю, що вона могла гідно виявляти свій магічний хист, коли її тероризував рідний батько. Але коли Ярволод і Морфін опинилися в Азкабані, коли вона залишилася одна і вперше в житті відчула себе вільною, саме тоді, я впевнений, вона й змогла нарешті дати волю своїм прихованим здібностям і вирішила покінчити з тим жалюгідним існуванням, яке вела аж вісімнадцять років. Як ти гадаєш, до чого могла вдатися Меропа, щоб примусити Тома Редла забути про свою подругу-маґелку й натомість покохати її саму?

— До закляття "Імперіус"? — припустив Гаррі. — Чи до любовного зілля?

— Дуже добре. Особисто я схиляюся до думки, що вона скористалася любовним зіллям. Я впевнений, що це їй здалося романтичнішим засобом, і, гадаю, що не так і важко було якогось спекотного дня, коли Редл їхав верхи сам, дати йому напитися. Так чи так, а за кілька місяців після тієї сцени, свідками якої ми щойно були, в селі Малий Геґлтон вибухнув страшенний скандал. Можеш собі уявити, скільки пліток породила втеча панського сина з дочкою місцевого волоцюги Меропою.

Однак те, як були вражені селяни — ніщо проти потрясіння, якого зазнав Ярволод. Він повернувся з Азкабану, сподіваючись, що дочка покірно його чекає з розігрітим обідом на столі. Та замість цього він побачив шар пилу на палець завтовшки та її прощальну записку з поясненнями, що вона вчинила.

Як мені вдалося розкопати, відтоді він ані разу не називав її імені і навіть не згадував про її існування. Потрясіння, завдане її втечею, призвело, мабуть, до його наглої смерті… хоч, може, він так і не навчився здобувати собі харчі. Азкабан надзвичайно виснажив Ярволода. і він не дожив до повернення Морфіна.

— А Меропа? Вона… вона ж померла, так? Бо Волдеморт ріс у сиротинці.

— Справді, — визнав Дамблдор. — Тут доведеться вдаватися до певних припущень, хоч я й не думаю, що так важко вгадати, що сталося. Бачиш, через кілька місяців після укладеного крадькома шлюбу Том Редл знову з’явився в панському будинку Малого Генґелтона, але без дружини. В околицях ходили чутки, ніби він жалівся, що його «обкрутили» й «обвели круг пальця». Він мав на увазі, на мою думку, що перебував тоді під дією чарів, які нарешті втратили свою силу, але, гадаю, не насмілювався вживати саме ці слова, щоб його не сприйняли за божевільного. Проте коли селяни довідалися, про що він говорить, то припустили, що Меропа збрехала Томові Редлу, сказала, що має народити від нього дитину, і що саме тому