Гаррі Поттер і фiлософський камiнь - Джоан Роулінг

Гаррі, завтра дзеркало перенесуть до іншого будинку, і я прошу тебе не шукати більше його. Якщо ти колись натрапиш на нього знову, ти будеш уже готовий до цього. Не варто поринати у мрії, забуваючи про життя, пам'ятай про це. Ну, а тепер, чому б тобі знову не вбратися в цей чудовий плащ і не вернутися до спальні?

Гаррі підвівся.

- Пане... професоре Дамблдоре! Чи міг би я щось запитати?

- Звісно, бо ти вже запитав мене, - усміхнувся Дамблдор. - Але можеш поставити ще одне запитання.

- А що бачите в цьому дзеркалі ви?

- Я? Я бачу себе з парою товстих вовняних шкарпеток у руці.

Гаррі здивовано глянув на нього.

- Мені ніколи не вистачає шкарпеток, - пояснив Дамблдор. - Ось іще одне Різдво минає, а я не отримав жодної пари. Люди чомусь думають, що мені треба дарувати самі книжки.

Лише опинившись у ліжку, Гаррі збагнув, що Дамблдор, мабуть, був не зовсім щирим. Але ж, подумав він, скидаючи Скеберса з подушки, то було цілком особисте запитання.

- РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ -

Ніколас Фламель

Дамблдор переконав Гаррі не шукати більше дзеркала Яцрес, і решту різдвяних канікул плащ-невидимка пролежав на дні валізи. Гаррі волів би з такою самою легкістю забути все побачене в дзеркалі, але не міг. Його стали мучити жахливі сни. Знову й знову йому снилося, як його батьки щезають після спалаху зеленого сяйва, а чийсь пронизливий голос заходиться реготом.

- Бачиш, Дамблдор казав правду, те дзеркало могло довести тебе до божевілля, - зауважив Рон, коли Гаррі переповів йому ці сни.

Герміона, повернувшись до школи за день до початку навчання, мала іншу думку. Вона жахалася, уявляючи, як Гаррі, замість спати, три ночі підряд блукав по школі («А якби Філч тебе піймав!»), і водночас була розчарована, що він так нічого й не довідався про Ніколаса Фламеля.

Вони вже майже втратили надію знайти згадку про Фламеля в котрійсь із бібліотечних книжок, хоча Гаррі й далі був певен, що вже десь бачив це ім'я. Коли почалося навчання, вони знову на кожній десятихвилинній перерві бігли переглядати книжки. Гаррі мав ще менше часу, бо відновилися тренування з квідичу.

Вуд працював з командою завзятіше, ніж будь-коли. Навіть безперервний дощ, який прийшов замість снігопадів, не міг охолодити його завзяття. Брати Візлі нарікали, що Вуд стає фанатиком, але Гаррі підтримував його. Якщо в наступному матчі вони переможуть Гафелпаф, то вперше за сім років випередять Слизерин у змаганні за кубок гуртожитків. До того ж, Гаррі виявив, що йому значно менше дошкуляють сни, коли він повертається з тренувань добряче втомленим.

Під час одного з таких тренувань, коли всі були напрочуд мокрі й брудні, Вуд повідомив команді погану новину. Його якраз дуже роздратували брати Візлі, які стрімко атакували один одного, а тоді вдавали, ніби падають зі своїх мітел.

- Ану не дурійте! - крикнув він. - Саме отак ми й програємо матч! Судити цього разу буде Снейп, а він скористається кожною нагодою, щоб зняти очки з Ґрифіндору!

Зачувши це, Джордж Візлі й справді упав з мітли.

- Буде судити Снейп? - не вірив він, випльовуючи з рота грязюку. - Коли це йому довіряли судити матч із квідичу? Він ніколи не судитиме чесно, якщо тільки в нас з'явиться нагода випередити Слизерин.

Решта гравців приземлилися біля Джорджа і також почали нарікати.

- А що я можу зробити? - сказав Вуд. - Залишається одне: треба зіграти так, щоб Снейп не мав до чого причепитися.

Воно, може, й так, думав Гаррі, але в нього була зовсім інша причина, чому він не хотів опинитися поруч із Снейпом під час гри у квідич...

Уся команда, як звичайно, ще залишилася трохи потеревенити, а Гаррі відразу попрямував до ґрифіндорської вітальні, де грали в шахи Рон і Герміона. Шахи були єдиною річчю, де Герміона завжди програвала, і це, як вважали Гаррі з Роном, було для неї великою користю.

- Поки що не говори до мене, - попередив Рон, коли Гаррі присів біля нього. - Я мушу зосеред... — і тут він помітив, що Гаррі мов не свій: - Що сталося? На тебе страшно глянути!

Тихенько, щоб більше ніхто не чув, Гаррі розповів їм про несподівано-жахливе бажання Снейпа стати суддею з квідичу.

- Не грай! - відразу сказала Герміона.

- Скажи, що захворів, - запропонував Рон.

- Вдавай, ніби зламав собі ногу, - порадила Герміона.

- Справді зламай собі ногу! - додав Рон.

- Я мушу там бути, - заперечив Гаррі. - Немає запасного ловця. Якщо я не з'явлюся, Ґрифіндор узагалі не зможе грати.

Тієї миті до вітальні увалився Невіл. Як йому вдалося пролізти крізь отвір у портреті, стало загадкою для всіх, бо його ноги були стулені докупи закляттям, яке діти відразу розпізнали: «ноги під замком». Невіл мусив прострибати, мов зайчик, аж до ґрифіндорської вежі.

Усі готові були розсміятися, усі, крім Герміони, що скочила на ноги й наслала контрзакляття. Невілові ноги розвелися, і він, тремтячи, ступив крок.

- Що сталося? - запитала Герміона, підводячи його до Гаррі й Рона.

- Мелфой! - розгублено вимовив Невіл. - Я зустрів його коло бібліотеки. Він сказав, що шукає когось, на кому це можна випробувати.

- Піди до професорки Макґонеґел! - порадила йому Герміона. - Розкажи їй усе!

Невіл похитав головою.

- Я не хочу мати ще більше клопоту, - пробурмотів він.

- Невіле, йому треба дати відсіч! - вигукнув Рон. - Він звик по всіх топтатися, але це не причина, щоб схилятися перед ним!

- Не треба мені нагадувати, що я не досить сміливий для Ґрифіндору. Мелфой уже зробив це, - зітхнув Невіл, який, здавалося, от-от заплаче.

Гаррі понишпорив у кишені і витяг звідти шоколадну жабку, останню з коробки, яку на Різдво прислала йому Герміона.

- На, візьми, - лагідно промовив Гаррі, - і знай, що ти кращий за десятьох Мелфоїв. - Сортувальний Капелюх призначив тебе до Ґрифіндору, правда? А де Мелфой? У смердючому Слизерині.

Невіл невпевнено усміхнувся й розгорнув жабку.

- Дякую, Гаррі! Я піду, мабуть, спати. Хочеш картку, ти ж їх збираєш, так?

Невіл пішов, а Гаррі глянув на картку «славетних чарівників».