Мауглі - Редьярд Джозеф Кіплінг

— Але для чого люди пробивають слонам голови?

— Вони так навчають слонів Людському Закону. Оскільки люди не мають ні іклів, ні кігтів, то роблять речі, схожі на ці, та й багато інших, ще гірших.

— Що ближче я знайомлюся з тим, що відбувається в Людській Зграї, то більше крові зустрічаю! — похмуро мовив Мауглі. Він відчув, що вага анкуса втомлює його. — Якби я знав це все, то не взяв би із собою цю річ. Там на мотузках була кров Мессуа, а тепер тут кров Гаті. Ні, я не хочу більше носити із собою цю прокляту палицю. Дивися, Багіро!

Анкус майнув у повітрі й зарився вістрям у землю кроків за п’ятдесят від них між дерев.

— Тепер мої руки будуть чистими від смерті, — мовив Мауглі, витираючи руки об вологу землю. — Біла кобра сказала, що смерть почне переслідувати мене. Цього не буде. Вона просто стара, посивіла й дурна кобра.

— Я не хочу й говорити про неї, стару, посивілу і яку ще там? Піду спати, а ти як хочеш, Маленький Брате. Я не маю сил після нічного полювання ще й вити увесь день, як це роблять інші.

І Багіра, залишивши Мауглі, пішла до свого лігва за кілька миль звідти. Хлопець скоро зробив, як і Багіра, влаштувавши собі ложе на дереві. Для цього він зв’язав разом кілька ліан на висоті п’ятдесяти футів над землею, які утворили щось схоже на гамак. Хоча Мауглі не поділяв неприхильності більшості своїх друзів до денного світла, однак, за їхнім звичаєм, намагався вдень рухатися менше. Коли він прокинувся від строкатого гомону, який здійняв народ, що живе на деревах, уже сутеніло. Першою думкою Мауглі після сну був спогад про красиві камінчики, які він викинув вранці.

— Піду ще хоч раз погляну на них, — сказав він собі й спустився на землю.

Багіра вже чекала його неподалік, і Мауглі міг чути в пітьмі її фиркання.

— А де ж ця гостра штука? — крикнув Мауглі, не знайшовши її на тому місці, куди кинув.

— Якась людина знайшла і взяла її. Ось її слід.

— Ну, тепер ми побачимо, чи правду говорила Біла Відлога. Якщо справді ця гостра річ сіє смерть, то людина, яка забрала її, повинна вмерти. Ходімо по цьому сліду.

— Передусім треба вполювати щось, — сказала Багіра. — На пустий шлунок і око погано бачить. Люди ходять повільно, а зараз досить волого, і слід добре збережеться.

Вони, не поспішаючи, поїли й напилися. Десь за три години вони пішли по сліду. Народ Джунглів знає, що немає нічого такого важливого, що може змусити поспішати з їжею.

— Як ти думаєш, Багіро, — запитав Мауглі, — ця гостра штука може повернутися сама в руках людини і завдати їй смертельного удару? Біла кобра сказала, що в ній смерть.

— Ми побачимо це, коли знайдемо ту людину, — відповіла Багіра. Вона йшла по людському сліду, опустивши голову до землі. — Ми бачимо слід лише однієї пари ніг; помітно, що під вагою цієї речі п’ятки людини глибше втискаються в землю, — говорила пантера.

— Еге, тут так добре видно, що краще й не треба! — крикнув Мауглі, рухаючись за Багірою своєю бадьорою риссю по відбитках двох босих ніг, добре помітних при місячному світлі. — Тут він почав бігти швидше, — сказав Мауглі. — Його пальці стирчать в різні боки. Місце тут вологе. Але чому він раптом повернув?

— Зачекай! — крикнула Багіра і стрибнула далеко вперед. — Коли слід стає плутаним, перше, що треба зробити, це проскочити далі, щоб не заплутати відбитки ще більше своїми власними слідами.

Багіра стрибнула, зупинилася і крикнула Мауглі:

— Тут інший слід, який іде першому назустріч. У цього нога менша, а пальці наче вивернуті.

Мауглі одразу підбіг до Багіри й почав розглядати новий слід.

— Це відбитки ніг мисливця з племені Гондів, — сказав він. — Ось чому перший слід так різко повернув убік! Велика Нога намагається заховатися від Маленької Ноги.

— Це так, — сказала Багіра. — Тепер підемо окремо по кожному сліду, щоб не сплутати їх між собою. Я іду за Великою Ногою, Маленький Брате, а ти — за Маленькою Ногою, іди по сліду Гонда.

Багіра стрибнула на колишнє місце, до першого сліду, а Мауглі залишився біля дивного відбитка з вивернутими назовні пальцями, який належав низькій дикій людині, що проводить життя у лісі.

— Тут, — почала Багіра, рухаючись крок за кроком уздовж знайомих відбитків, — тут Велика Нога повертає. Ось тут ховається за скелю і стоїть непорушно. А що говорить твій слід, Маленький Брате?

— Маленька Нога наближається до скелі, — кричав Мауглі, швидко просуваючись по своєму сліду. — Ось тут він зупиняється й сідає біля скелі, спираючись на праву руку. Тримає свій лук напоготові й добре затискає між пальцями ноги. Він довго чекає; це видно з того, що сліди ніг відбилися глибоко в землі.

— І в мене теж, — відповідала Багіра, — постійно ховається за скелею. Чекає, поклавши свою гостру річ на камінь. Ось тут вона упала з каменя, залишивши на ньому подряпину. Ну а твій слід, Маленький Брате, що він говорить?

— Ось тут зламані… одна, друга товсті гілки, — не дуже голосно мовив Мауглі. — А це що таке? Як пояснити це? А, знову все цілком зрозуміло! Маленька Нога виходить, намагаючись здійняти багато шуму, щоб Велика Нога його почув.

Мауглі визирнув зі своєї схованки за скелею і пішов крок за кроком між дерев, підвищуючи голос. Він наближався до невеликого водоспаду.

— Вона підходить до того місця, де шум води перекриває шум його рухів. Тут він знову зупиняється і чекає. Що говорить