Вогонь і крига - Ерін Хантер
— Здоров! — нявкнув він.
Минуло вже більш ніж дві повні, звідколи Вогнесерд востаннє бачив цього невеличкого брунатного вояка, який бився з ним пліч-о-пліч на кам’яній приступці. Уперше за цілу вічність він пригадав смерть Білокігтя і відчув уже знайоме лоскотання жаху, уявивши, як вояк Річкового Клану щезає в бистрині.
— А де Сіросмуг? — запитав Одновус. — Із ним усе гаразд?
Судячи із хвилювання в очах Вітряного вояка, він також думав про загибель Білокігтя.
— Усе нормально, — відповів Вогнесерд. — Він онде, з іншими.
Тут Вогнесерд згадав про королеву Вітряного Клану, якій він допомагав нести кошеня.
— А як Ранньоквітка?
— Радіє дому, — відповів Одновус. — Її кошеня швидко підростає.
Вогнесерд радісно замуркотів.
— Клан узагалі в порядку, — додав Одновус. У його очах зблиснула щира втіха. — Як же чудово знову з’їсти кролика. Сподіваюся, мені більше ніколи не доведеться скуштувати щура!
Вогнесерд відчув новий запах у нічному повітрі. Наближався Річковий Клан. Згодом долинув також запах Тіньового Клану. Рудий вояк оглянув схили. Очевидно, Річкові коти підходили зі свого боку. На протилежному схилі Вогнесерд уже міг розрізнити Тіньових котів, їхні шубки тьмяно поблискували в місячному світлі. Струнка постать Ночезора бовваніла на чолі гурту.
— Нарешті, — прогарчав Одновус. Він також їх помітив. — Надто холодно сьогодні, щоб просто тут стовбичити.
Вогнесерд байдуже кивнув. Він озирав юрбу Річкових котів, які виходили на галявину, шукаючи в ній Срібнострумку. Світло-сіра киця зупинилася біля підніжжя схилу і рушила вслід за батьком, який обмінювався вітаннями мало не з кожним вояком інших Кланів.
Вогнесерд нервово виглядав у галасливому котячому натовпі Сіросмуга. Чи наважиться він заговорити зі Срібнострумкою? Сірий вояк наразі стояв до неї спиною — розмовляв із Вітряним котом.
Вогнесерд так пильно дивився на Сіросмуга, що й не помітив, як наблизився Мертвоніг.
— Добривечір, Вогнесерде, — нявкнув воєвода Вітряного Клану. — Як ти?
Вогнесерд повернувся.
— Привіт. Гарно, дякую.
Мертвоніг кивнув і побрів геть.
Одновус приязно штурхнув Вогнесерда.
— Ти особливий!
Вогнесерд ледь усміхнувся від гордощів.
Із Великого Каменя залунав клич Синьозірки. Вогнесерд озирнувся і здивовано глянув на скелю. Зазвичай провідники не розпочинали Зборище так рано. Кривозір із Ночезором уже стояли один біля одного на верхівці скелі. Синьозірка чекала поруч із Високозорим, поки всі коти зберуться внизу.
Вогнесерд із Одновусом приєдналися до решти котів і вмостилися під каменем. Вогнесерд вичікувально поглянув угору, сподіваючись, що Синьозірка привітає Високозорого і Вітряний Клан із поверненням, але провідниця явно не була налаштована на товариські слова.
— Річковий Клан полював на Сонячних Скелях, — люто розпочала вона. — Наші патрулі не раз знаходили там запахи ваших вояків, Кривозоре. Сонячні Скелі належать Громовому Клану!
Кривозір преспокійно глянув їй у вічі.
— Чи ти забула, як нещодавно одного з наших вояків убили, коли він захищав угіддя від Громового Клану?
— У вас не було потреби захищати свої угіддя, — відповіла Синьозірка. — Мої вояки там не полювали. Вони поверталися додому після того, як знайшли Вітряний Клан. То була виправа, на яку ми всі погодилися! Згідно з вояцьким кодексом, на них не можна було нападати.
— Ти заговорила про вояцький кодекс? — кинув Кривозір. — Як щодо Громового вояка, який звідтоді постійно нишпорить на наших землях?
Синьозірку цей випад захопив зненацька.
— Вояк? — повторила вона. — Ви його бачили?
— Ні, — сказав Кривозір. — Але ми знаходимо його запах так часто, що нам уже недовго чекати.
Вогнесерд насторожено глянув на Сіросмуга. Він єдиний знав, до того ж занадто добре, якого вояка помітили на землях Кривозора. Чи впізнає хтось із Річкового Клану його запах сьогодні?
Сіросмуг сидів каменем, не зводячи очей із чотирьох провідників.
Тоді над юрбою пролунало глибоке гарчання Тигрокігтя:
— Цієї повні ми знаходили не тільки запахи Річкового, але й Тіньового Клану. Не просто одного вояка, а цілого патруля, завжди ті самі коти.
Очі Тіньового провідника обурено спалахнули.
— Тіньового Клану на ваших землях не було. Очевидно, ваші вояки не розрізняють запахи за межами власного Клану. Ви знайшли запахи котів-волоцюг. Із наших угідь вони також крали здобич!
Тигрокіготь недовірливо пирхнув, і Ночезір уважно глянув на нього.
— Ти ставиш під сумнів слово Тіньового Клану, Тигрокігтю?
Уперше за весь час заговорив Високозорий, непевно помахуючи хвостом.
— Мої вояки також знайшли дивні запахи на землях нашого Клану. Здається, вони належать Тіньовому Клану.
— Я знав! — гаркнув Тигрокіготь. — Річковий і Тіньовий Клани об’єдналися проти нас!
— Нас? Чому це раптом масі — кинув Кривозір. — Здається, тут саме ви з Вітряним Кланом вступили в союз! Це тому ви так хотіли їх повернути? Щоб разом із ними захопити решту лісу?
Високозорий наїжачився.
— Це не тому ми повернулися! Ми не потикалися за межі власних угідь останні дві повні.
— Тоді чому ми знаходимо чужі запахи на наших землях? — прогарчав Кривозір.
— Вони не з Вітряного Клану! — прошипів Високозорий. — Певно, це волоцюги, як і каже Ночезір.
— А ще волоцюги — добре прикриття для вторгнення на наші землі, правда ж? — пробурмотіла Синьозірка і з погрозою глянула на Річкового і Тіньового провідників.
Кривозір наїжачив карк, а Ночезір вигнув спину. Насторожившись, Вогнесерд побачив, як Тигрокіготь підвівся і рушив до Великого Каменя, напруживши кожен м’яз. Чи справді провідники битимуться на Зборищі?
У цю саму мить непроглядна темрява затопила видолинок. Коти, поринувши в неї, враз затихли. Вогнесерд, тремтячи, підвів голову. Хмара повила місяць, геть закривши його світло.
— Зоряний Клан послав нам темряву!
Вогнесерд упізнав голос Куцохвоста.
Медикіт Тіньового Клану згідливо крикнув:
— Зоряний Клан злиться. Ці зустрічі повинні бути мирними.
— Носошморг має рацію! — то вже озвалася Жовтоікла. — Нам не слід битися одне з одним.
Останні її слова відлунили у переляканій тиші:
— Нам слід прислухатися до Зоряного Клану!
Розділ 24
Слово взяв Високозорий, його обрис тьмяно вимальовувався на верхівці Великого Каменя.
— Волею Зоряного Клану Зборище закінчене.
Юрба згідливо замурмотіла. Повітря просякло смородом страху і ворожості.
— Громовий Клан, ходімо!
Вогнесерд заледве бачив Синьозірку, яка зістрибнула з каменя і рушила до краю галявини.
Він проштовхався крізь юрбу інших котів і поквапився за нею. Попереду виднівся масивний обрис Тигрокігтя, який ішов слід у слід за провідницею, і блідо-сірі силуети інших котів Громового Клану, що рухалися позаду двох великих вояків. Ніхто не промовив ані слова, коли вони видиралися вгору схилом додому. Вогнесерд озирнувся через плече. Інші Клани також ішли геть. Поки Громовий Клан дістався верхівки, біля Чотиридерева було вже порожнісінько.
Клан мовчки біг лісом, рухаючись знайомим ланцюжком запахів. Вогнесерд помітив спину Сіросмуга і трохи збавив темп. Можливо, зараз, коли цілком очевидно, яка напруга між Кланами,