Ірка Хортиця — надніпрянська відьма - Ілона Волинська

— На гойдалки, гайда з нами на гойдалки, відьмочко! — і задріботіла попереду Ірки.

Її постать тремтіла, мерехтіла й раз по раз змінювалася: дівчатко, струнка дівчина, пучок водоростей, потім знову дівчатко, в’юнка видра з виблискуючим атласним хутром…

Чимдуж припустивши, Ірка наздогнала дівча й крикнула на бігу:

— А я гадала, що русалки мають риб’ячий хвіст!

Маленька русалочка голосно захихотіла, стрибнула, злітаючи над розведеним біля води багаттям, і миттю опинилась на двох зчеплених, немов гойдалка, гілках. Потім вона шпарко розгойдалась і пірнула у воду, увійшовши в неї легко й тихо, без жодного сплеску. Лише в повітрі промайнули дві стрункі ніжки. Русалочка майже відразу випірнула, вигнулась, і роздвоєний, вкритий темно-зеленою лускою хвіст хльоснув по воді. І ось вона вже знову вибігає на берег, легко перебираючи ніжками й не озираючись. А за нею…

Ірка завмерла. Пригинаючись так, що руки майже торкалися землі, і вилискуючи зовсім голою, лисою головою, за русалкою мчала якась істота.

«Горлум, ну справжній тобі Горлум!» — злякано подумала Ірка. Істота стрибнула до багаття… Ірка застережливо скрикнула. Усі русалки миттю озирнулись…

— Безіменна, безіменна! Хапай її! — репетувала маленька русалочка, і її голосочок зробився різким, немов у чайки, що вгледіла здобич.

Русалки дружно підскочили до дивної голомозої істоти. Може, їй і пощастило б утекти, якби вона миттю стрибнула у воду. Але істота на якусь хвильку забарилася. Вона випростала свої худі руки й раптом, ляснувши долонями, піймала іскру, що здійнялася над багаттям. І притулила цю палахкотливу іскорку до своєї лисої голови. Тієї миті на неї гуртом налетіли русалки.

Крихітний кулачок маленької русалочки щосили садонув істоту по губах. І ті враз луснули, немов перестиглі вишні.

Бризнула кров. Голомозе створіння впало й щезло під тілами русалок, котрі репетували, хвицали його ногами й гамселили кулаками.

— Агов, що ви робите?! — закричала Ірка й поквапилася на допомогу Тетянці, яка вже схопила одну з русалок за мокрі коси, намагаючись відтягти її від жертви.

У кращих традиціях шкільних бійок, частуючи всіх стусанами й зуботичинами, Ірка з Тетянкою розкидали оскаженілих русалок у різні боки. Згорнувшись калачиком й уткнувшись лицем у коліна, істота лежала на траві. Ірка присіла поруч, мимохідь відштовхнувши чиюсь ногу, що саме збиралась відважити істоті чергового штурхана. Обережно перевернула безпомічне тіло й здригнулась від подиву. Перед нею було дівча, звичайнісіньке дівча, дуже навіть симпатичне, лише голомозе.

— Дівчата, ви що, подуріли? За що ви її лупцюєте?

— Безіменна, вона ж безіменна! — дружно загукали русалки, про всяк випадок тримаючись від Ірки з Тетянкою на безпечній відстані. — У неї мати проклята, батько проклятий, вони її породили, а імені не дали, так без імені й утопили.

— А самі ви звідки взялися? — обурилась Тетянка. — Можна подумати, що вас не втопили!

— Та нас же з ім’ям, — схоже, маленька русалочка образилась на Тетянку, що та не розуміла таких простих речей. — Ми гарні, з волоссям, а вона страшна, лиса. Віддай нам її, відьмочко!

— Ану геть звідси, шовіністки підводні! — люто гаркнула Ірка, обдарувавши русалок скаженим поглядом.

На її превеликий подив, русалки злякано заверещали й миттю дали драла. А їхнє мокре волосся парувало, немовби по ньому пройшлися гарячою праскою.

Підтримуючи бідолаху за плечі, Ірка допомогла лисій дівчині підвестися. Дівча тихо стогнало.

— Сюди, ведіть її сюди, — тихенько покликав хтось від ріки.

Ірка озирнулась і побачила ще одне лисе дівча, що наполовину висунулось із води. Дівча заклично помахало їм руками.

— Спасибі вам, відьмочки, спасибі й ще раз спасибі, — запричитало дівча, приймаючи від Ірки з Тетянкою свою побиту подругу. — Казала я їй, не лізь до костра, не хапай іскру, всьо одно волосся не виросте, а вона… Ну ніколи не слушається й ось має тепер — відлупцювали!

— Ви гадаєте, що від іскри виросте волосся? — здивувалась Тетянка.

— Та ж сьогодні костьор купальський, русалковий, — вибачливим тоном сказало друге лисе дівча. — Говорять, що може вирости. Тільки найменні русалки до костра не пускають, іскри не дають, а відразу б’ють.

— А чого ви піддаєтесь? — роздратовано запитала Ірка. — Просто як зараза якась! — вона глянула на Тетянку, але та відвела очі. — Коли на вас нахабно наїжджають, треба здачі давати.

— Якої здачі, не можна здачі, — забелькотіла безіменна русалка, а її побита подружка, яка саме прийшла до тями, енергійно закивала й хриплуватим голосом пояснила:

— Це вони можуть нас лупцювати, а ми їх не можемо. Бо вони з ім’ям, а ми його не маємо, вони такі красуні, з волоссям, — її очі зробились замріяними. — А ми дуже страшні, — і вона зніяковіло погладила себе по лисій голові.

— Та це ж забобони! — миттю обурилась Ірка. — Між іншим, голений череп — це навіть стильно!

— Стильно? — лисі русалки перезирнулись.

— Ну так, стильно й модно, — впевнено кивнула Ірка. — Може, ви так панкуєте. Ще б татуюваннячко якесь круте забабахати — взагалі відпад буде. Ваші подружки з волоссям від заздрощів узагалі вдавляться!

— Вони не можуть вдавитися, бо вони вже втопились, — розгублено пробелькотіла побита русалка й нерішуче поцікавилась: — А те татуюваннячко, де його роблять?

— Спеціальні салони є, — авторитетно пояснила Тетянка. — За довідником можна знайти…

— Ти що, збожеволіла, звідки в них у річці довідник? — знизала плечима Ірка.

— А вода в тих салонах є? — жадібно спитали лисі русалки.

— Атож, — кивнула Ірка. — У кранах. Ну ще… в крайньому випадку, в унітазах.

Русалки знову перезирнулись:

— Спасибі, пошукаємо, — хором сказали вони.

Поверхня води захвилювалась, над рікою зблиснули два хвости й безіменні русалки зникли.

— Узагалі-то, голений череп із татуюванням уже років десять як із моди вийшов, — гмукнула Тетянка.

— Це на суходолі, а під водою буде останній писк моди. Ось побачиш, навіть ті, що з волоссям, голитися почнуть.

— А з волоссями русалкам краще, — зітхнула Тетянка.

— Ага, і Віка — красуха, і Алка теж — не потвора, а звичайнісінька погань. Така ж сама, як і ці русалки, — Ірка в розпачі покрутила головою. — Це ж треба, скрізь одне й те саме! А як би було класно…

— Додому? — нерішуче запропонувала Тетянка.

— Мабуть. Тут ми, здається, вже все побачили, до того ж настрій зіпсувався, — Ірка на мить пожвавилась. — Але давай спочатку ось до того будиночка зазирнемо. Ми там іще не були.

— А може, не треба? — зніяковіло сказала Тетянка.

— Та цікаво все-таки. Адже не відомо, коли ми ще на шабаш виберемось, — Ірка поспішила туди, де серед дерев темнів дах будиночка.

Розділ 4

Ось тут усе й трапилось

Будиночок був навіть не будиночком, а скоріш сарайчиком, до