Джеймс і гігантський персик - Роальд Даль

— Стули пельку, хамло! — гарикнула тітка Шпичка, випадково його почувши. — Це не твоя справа!

— Свята правда! — погодилася тітка Шкварка. — Тебе це аж ніяк не обходить! Не пхай свого носа до чужого проса!

— Дивися! — заволала тітка Шпичка. — Почав рости ще швидше! Він набирає швидкість!

— Я бачу, Шпичечко! Бачу! Ба-бачу!

А персик ставав дедалі більший, більший, більший і ще більший.

І ось, коли він уже виріс такий заввишки, як дерево, та що там дерево — заввишки й завширшки як будинок, він легенько торкнувся землі і став як укопаний.

— Він тепер не впаде! — зарепетувала тітка Шкварка.

— Він перестав рости! — крикнула тітка Шпичка.

— Не перестав!

— Перестав!

— Він росте, Шпичко, тільки повільніше! Але ще росте! Придивися!

Запала тиша.

— Уже не росте!

— Твоя правда, вже не росте.

— Гадаєш, його можна торкатися?

— Не знаю. Хіба що обережненько.

Тітка Шкварка і тітка Шпичка почали поволі кружляти довкола персика, пильно розглядаючи його з усіх боків. Вони нагадували двох мисливців, які щойно вбили слона, але ще не були певні, мертвий він чи живий. А величезний круглий плід був такий височенний, що поряд з ним вони скидалися на двох причмелених карлиць з якогось іншого світу.

Персик мав дуже гарну шкірку — глибокого маслянисто-жовтого кольору з яскраво-рожевими й червоними відтінками. Тітка Шкварка обережно підступила до нього й торкнулася його кінчиком пальця. — Він уже стиглий! — вигукнула вона. — Це те, що треба! Послухай, Шпичечко. Давай візьмемо лопату, відчикрижимо собі добрячий шмат персика і з’їмо.

— Ні, — заперечила тітка Шпичка. — Не зараз.

— А чому це ні?

— Бо я так сказала.

— Але я вже не можу більше чекати! — крикнула тітка Шкварка, з рота якої текла слина, скрапуючи цівочками на підборіддя.

— Люба моя Шкварочко, — поволі вимовила тітка Шпичка, підморгуючи сестрі і шкірячи тонкі вуста у хитрій посмішці. — Ми можемо заробити на цьому купу грошей, якщо все добре провернемо. Чекай, не квапся.

8

Новина про персик завбільшки з будинок, що несподівано з’явився в чиємусь саду, блискавкою розлетілася навкруги, і на другий день море людей дряпалося вгору стрімким пагорбом, щоб подивитися на цю дивовижу.

Тітка Шкварка і тітка Шпичка швидко викликали теслярів, щоб ті збудували довкола персика міцний паркан, захищаючи його від натовпу. А ще ці дві хитромудрі жінки стали перед ворітьми з пачками квитків, беручи за вхід гроші.

— Заходьте! Заходьте! — припрошувала тітка Шпичка. — Тільки один шилінг, щоб побачити гігантського персика!

— Діти до шести років проходять за півціни! — вигукувала тітка Шкварка.

— Ставайте в чергу! Не штовхайтеся! Спокійно! Усі встигнете!

— Гей, там! Ану назад! Ти не заплатив! Пополудні там усе аж кишіло від натовпу чоловіків, жінок і дітей, які штовхалися й напирали, щоб побачити бодай краєчком ока дивовижний плід. Над пагорбом кружляли, наче оси, вертольоти, заходячи на посадку й викидаючи з себе цілі рої журналістів, фотографів і телеоператорів.

— За фотокамеру треба платити подвійну ціну! — попереджала їх тітка Шпичка.

— Та добре! Добре! — погоджувалися ті. — Нас це не обходить! — А кишені зажерливих тіток уже аж роздувалися від грошей.

Уся ця метушня відбувалася надворі, а бідолаха Джеймс був змушений сидіти під замком у своїй спальні і лише визирав на юрбу крізь ґрати на вікні.

— Малий плюгавець тільки плутатиметься в усіх під ногами, якщо ми його випустимо, — сказала ще зранку тітка Шпичка.

— Ой, ну, прошу вас! — почав благати Джеймс. — Я вже роками не бачив інших дітей, а їх тут буде так багато, і я міг би з ними гратися. А ще я міг би допомогти вам продавати квиточки.

— Навіть не здумай! — гаркнула тітка Шкварка. — Ми з тіткою Шпичкою скоро станемо мільйонерками, і нам тільки й бракує, щоб ти все зіпсував, плутаючись під ногами.

Пізніше, уже аж під вечір того першого дня, коли всі люди розійшлися, тітки відімкнули Джеймсові двері й наказали йому позбирати на подвір’ї розкидане там сміття — шкірки від бананів і помаранчів, а також клапті паперу, порозкидувані юрбою.

— Чи не міг би я спочатку щось перекусити? — попросив він. — Я цілий день не мав і крихти в роті.

— Ні! — гаркнули вони, виштовхуючи його за двері. — Нам нема часу готувати тобі їжу! Ми рахуємо гроші!

— Але ж уже темно! — простогнав Джеймс.

— Забирайся геть! — заверещали вони. — І не повертайся, доки все там не почистиш! — Двері з грюкотом зачинилися, і було чути, як повернувся ключ.

9

Голодний і холодний Джеймс стояв самотньо на подвір’ї і не знав, що й робити. Надворі вже зовсім стемніло, а високо в небі котився божевільний білий місяць. Не чутно було ані звуку, і все навкруги завмерло.

Багатьом людям — а надто малим дітям — стає страшно, коли вони опиняються на самоті під місячним сяйвом. Довкола западає моторошна тиша, тіні стають довжелезні й чорні і набирають химерних обрисів, які мовби починають рухатися, коли на них подивишся, а кожнісінький легенький тріск якоїсь гілочки змушує вас підстрибнути на місці.

Отак воно було і з Джеймсом. Затамувавши подих, він дивився просто перед собою виряченими від жаху очима. Бачив, як неподалік, посеред саду, височіє гігантський персик. Уночі він здавався ще більшим, ніж удень! І що то за нечуване видовище! Місячне світло сяяло й відблискувало від його заокруглених форм, надаючи їм срібно-кришталевого відтінку. Персик здавався величезним сріблястим м’ячем, що мовчки, загадково й розкішно лежав собі на траві.

Аж раптом Джеймс відчув, як від хвилювання по його спині забігали мурашки.

Щось станеться, подумав він, зараз щось станеться зі мною ще дивніше, ніж досі. Він був у цьому впевнений. Відчував, як це щось наближалося.

Він роззирнувся, гадаючи, що б то могло бути. У садочку було тихо й сріблясто від місячного сяйва. Волога від роси трава іскрилася й мерехтіла довкола його ніг мільйонами росинок-діамантиків. Аж раптом усе навкруги, увесь сад ніби ожив від чарів.

Майже не тямлячи, що він робить, мовби його притягав якийсь потужний магніт, Джеймс Генрі Троттер поволі рушив до гігантського персика. Він переліз через паркан і зупинився перед ним, дивлячись на його велетенські опуклі форми. Простяг руку і легенько торкнувся до нього кінчиком пальця. Персик був м’який, теплий і ледь волохатий, мов кошеня. Джеймс підступив ще ближче й потерся щокою об його м’якесеньку шкірку. І тут він зненацька помітив трохи збоку і трохи знизу, біля самісінької землі, отвір у