Збігло літо - Ніна Боден

Вже стемніло й почався дощ. Нагнувши голови, вони побігли по калюжах до стоянки машин.

— А вирізати апендицит — це однаково що вирізати гланди? — запитала Мері.

— Навіть легше. Горло потім не болить. Не хвилюйся, люба.

— Я не хвилююсь. По-моєму, Кришні пощастило. — Мері сподобалося в лікарні, коли їй виривали гланди, й вона додала, зітхнувши: — Тепер за ним доглядатимуть, як за малою дитиною.

Тітка Еліс схопила руку Мері й притисла до себе.

Мері пригорнулася до тітки. В цю мить їй було так приємно під холодним дощем.

— Що тепер буде, тітонько Еліс? — запитала вона.

— Ну, — непевно почала тітка Еліс, — мені здається, що з тобою захоче порозмовляти поліцейський. Просто поставить тобі кілька запитань. Але ти не бійся. З тобою буду я або дідусь.

— О, я не проти! Це буде надзвичайно цікаво, — сказала Мері, а сама подумала: «Просто дивно, чому дорослі вважають, що діти мають боятися таких речей?»

І додала: — Але я не про себе хотіла запитати. Що буде з Крішною?

— Це вирішить міністр внутрішніх справ, — сказав дідусь. — Взагалі дітям не дозволяють приїжджати до Англії і жити тут без батьків. Може, міністр зробить для Крішни виняток, хоча я в цьому сумніваюсь.

— Краще б він зробив, — сказала Мері. — Після всього, що ми зробили! Я не розумію, при чому тут його батьки? Адже він має тут дядька й може жити в нього, правда ж?

— Боюсь, що це не те, що батько чи мати.

— Дядьки й тітки іноді бувають кращі за батьків, — заперечила Мері.

Дідусь усміхнувся й запалив свою люльку.

— Я маю на увазі юридичний бік справи, — сказав він. — Існує закон. — Димок вився біля його дитячого обличчя, поки він розмірковував про утриманців, тобто про дітей і родичів, які самі не здатні заробити собі на хліб, про імміграційні закони та квоти. Хоча Мері вже почало хилити на сон після гарячої ванни й щедрої вечері, але вона удавала, що слухає, бо дідусь пояснював з таким задоволенням, з яким вона розповідала перед тим йому й тітці Еліс, як вона власноручно врятувала Крішну від двох чоловіків, що викрали його, як переховувала його, годувала…

— А я все думала, чого це запаси з нашої комори зникають швидше, ніж звичайно! — вигукнула тітка Еліс, але після цієї єдиної репліки обоє вони уважно слухали її, не перебиваючи й не нагадуючи, що час уже спати.

Розмовляти з ними було набагато приємніше, ніж з поліцейським, котрий прийшов до них, коли Мері саме вечеряла. Він був якийсь несерйозний. Ніби розважається, подумала Мері, коли поліцейський почав ставити їй запитання. Розпитував, коли Крішна прибув до Англії, де вони переховували його й навіщо, і всі відповіді записав у свій блокнот. Але, записуючи, не переставав усміхатися, весь час жартував, ніби вони грали в якусь веселу гру, а не займалися серйозною справою.

Згадавши про цю розмову, Мері розсердилася.

— А ми все-таки порушили закон, правда ж? — перебила вона дідусів монолог.

Дідусь стривожився.

— Бачиш, люба моя… — Він постукав люлькою, вибиваючи з неї попіл. — Я знаю, ти не зрозуміла, але якщо говорити відверто…

— Звісно, ви порушували закон, Мері, — сказала тітка Еліс. — І, як на мою думку, правильно робили.

— Еліс! — застережливо вигукнув дідусь.

— Деякі закони існують для того, щоб їх порушувати, — сказала тітка Еліс. — Будемо називати речі своїми іменами. Не треба удавати, нібито Саймон і Мері не знали, що вони роблять, нібито все це дитячі пустощі. Це… це образливо для них обох!

У виразі її обличчя, в тоні було стільки обурення, що Мері захотілося підбігти до неї та обняти її.

— Гаразд… — почав дідусь і всміхнувся. Потім відкашлявся. — А запропонувати, щоб вона йшла спати, це також образливо для неї, Еліс? Вже пізно, і, як мені здається, навіть запеклі злочинці втомлюються. А крім того, кілька наступних днів будуть, очевидно, для нас гарячими… — Він знову набив люльку й довго втрамбовував тютюн. Тоді подивився поверх полум’я сірника на тітку Еліс і запитав: — Ти вже їй сказала?

— Ходімо, люба. Дідусь має рацію. Пора люлі.

І хоча цей останній дурнуватий вислів завжди дратував Мері, тепер вона сприйняла його спокійно. Він видався їй дружнім, ніби хтось обняв її за плечі. Вона поцілувала дідуся й рушила нагору, позіхаючи й ледь волочачи ноги, а тітка Еліс ішла за нею, повторюючи: «А тепер в ліжечко…»

І вже в ліжку Мері запитала крізь дрімоту:

— Сказала мені про що? Про що ви мені не сказали?

Тітка Еліс стояла біля вікна. Вона розсунула фіранки і якусь хвилю вдивлялася в темряву.

Тоді підійшла до Мері, сіла на краєчку ліжка й задумливо сказала:

— Через кілька днів приїздить твоя мама.

Мері нічого не відповіла. Довкіл голови тітки Еліс був ореол світла від лампи, що стояла позаду неї. Мері примружилася, й від ореолу побігли гострі промінчики.

— Ти рада? — запитала тітка Еліс.

— Авжеж, — відповіла Мері тільки через те, що тітка, на її думку, чекала такої відповіді. Мері ще хотіла запитати, чи забере мама її додому, й сказати, що вона не хоче додому, але відчула, що цього не скаже. Тітка Еліс добра, в неї лагідна вдача, але в глибині душі вона навряд чи погодиться, щоб Мері залишилася в неї. Після того, що Мері наговорила про неї!

Мері зітхнула й запитала:

— Ви й справді розказували людям, що ви дочка герцога?

— Звичайно. В дитинстві я так любила вигадувати різні небилиці. Як і всі діти. І нерідко в них є причина…

Тітка Еліс усміхнулася. Обрамлена світлом, усміхнена, вона здавалася молодою і вродливою. Мері простягла руку, й тітка Еліс взяла її, задумливо повернула догори долонею, ніби збиралася ворожити.

— А чому ти сказала Саймону, що я була медсестрою? — запитала вона так несподівано, що Мері відповіла одразу:

— Щоб він вас привів. Тобто я хотіла, щоб ви прийшли.

Тітка Еліс задумалася. Відтак сказала з веселими нотками в голосі:

— Отже, я правильно зробила? Бідний хлопчина!

— Я не тільки це мала на увазі. Я хотіла, щоб ви прийшли по мене.

— О, Мері! — тільки й сказала тітка Еліс.

Голос її прозвучав якось дивно, і Мері, злякавшись, що тітка Еліс ось-ось заплаче, потягла її за руку до себе. А коли тітка нагнулась, щоб поцілувати племінницю, та обома руками обхопила її й міцно притиснулася до неї.

13. Останній утікач на острові

Коли в парадні двері подзвонили, Мері мерщій вибігла через чорний хід надвір, перетнула лужок і