Українські народні казки - Тарас Капущак (упоряд.)
А волик каже:
— Заглянь мені у праве вухо, вийми хусточку та й махай наперед мене. Він витяг хусточку, махнув і поперед його стало море. А на тому морі золотий міст. От збігли вони на міст і перебралися на ту сторону. Махнув назад хусточкою хлопець і не стало моста. Змій добіг до моря та й став, нема йому по чому бігти.
От волик і каже:
— Повезу я вас до хатки, і тут у цій хатці будете ви жить недалеко від моря, а мене візьміть та заріжте.
Плачуть брат з сестрою:
— Як же ми тебе будемо різати, коли ти нас од смерті врятував?
— Нічого, — каже. — Заріжте і возьміть одно плечко повісьте на печі, друге на полу в кутку, третє на покуті, а четверте — коло порога, на всіх чотирьох кутках.
Зарізали вони того волика, взяли і повішали плічка, як їм сказано, по всіх чотирьох кутках, а самі полягали спати. Пробудився брат уночі, дивиться, а коло порога сто їть кінь у такім славнім уборі, що тільки сісти та їхати. Глянув на покуття, а там у кутку меч-самосіч, а на полу в кутку собака Протиус, а на печі собака Недвига. Будить брат сестру, а сам сідає на того коня, опоясується мечем та з тими собаками і їде на полювання. Що вловить, то тим і живляться.
Ну, живуть вони над морем, а сестра ходить туди ложечки та одежину мити. Змій і говорить до неї:
— Як то ви перебралися? А вона й розказує:
— Єсть у мого брата така хусточка, що як нею махнуть, то зробиться міст.
А він каже:
— Знаєш що: попроси ти в нього ту хусточку начебто прати, та возьми махни нею, то я до тебе переправлюсь і буду з тобою жити, а брата твого отруїмо.
От вона прийшла додому і просить брата:
— Дай, братику, мені ту хусточку. Вона брудна, я піду та виперу тобі.
Він повірив їй та й дав. Сестра взяла, прийшла до моря, махнула — став міст. Змій і переправився на цей бік. От радяться вони, як би згубити брата з світу. А змій і каже:
— Ти візьми занедужай та й скажи: снилось мені, братику, і виділось, що якби ти поїхав на полювання та дістав мені вовчого молока, то я б і видужала. От він як поїде, а вовки й розірвуть його собак. Тоді ми і його візьмем, бо в собаках уся сила.
От приїжджає брат з полювання додому, змій сховався, а вона йому й каже:
— Снилось мені, братику, що якби ти поїхав та дістав мені вовчого молока, то я б напилася та й, може б, одужала, бо я така слаба, така слаба!
— То й дістану, — каже брат. Сів на свого коня і поїхав. Приїжджає у чагарець, аж тут вовчиця схопилась. Протиус догнав, Недвига придержав. Брат здоїв молока і пустив її. Вовчиця оглянулась і каже:
— Спасибі тобі, хлопче-молодче, що ти мене пускаєш. Я думала, що ти мене з світу згубиш. Дарую тобі за це вовченя.
І наказує тому вовчаті:
— Служи ти цьому чоловікові так, як батькові.
От він і йде. То було в нього двоє собак, а тепер і третє вовченя біжить за ним.
Вгледіла сестра з змієм, що за братом біжить троє собак, а змій і каже:
— Ото лихо, ще й третього сторожа собі добув. Візьми ж ти ще гірше занедужай і попроси молока медвежого, то там його розірвуть непремінно.
От змій перекинувся голкою, вона взяла застромила її в стіну. Зліз брат з коня, а собаки та вовк до хати та так пнуться на стіну до тієї голки. А сестра й каже:
— Навіщо ти тих собак держиш, вони мені спокою не дають!
Він крикнув — собаки й посідали. А сестра каже:
— Снилось мені, братику, що коли б ти дістав мені ще ведмежого молока, то я б напилась та й одужала.
— То й дістану, — каже він. Переночував, сів на коня та й поіхав. Приїжджає знов в чагарець: тут зараз і схопилась медведиця. Протиус догнав, Недвига придержав. Здоїв її брат та й пускає. Медведиця й каже:
— Спасибі тобі, хлопче-молодче, за те, що ти пустив мене. Дарую тобі медведча. — А до медведчати каже:
— Слухай його, як свого батька.
Їде брат додому, і вгледіли сестра з змієм, що вже четверо за ним. Змій і каже:
— Попроси в нього лисичого молока, то він як по їде, то звірі його й з’ їдять.
А сам перекинувся голкою, вона й застромила в стіну ще вище, щоб собаки не дістали. Брат зліз з коня, собаки знов кинулись до хати та так і пнуться на стіну. Сестра розплакалась:
— Нащо ти так багато собак держиш!
Брат крикнув, вони посідали. А сестра знов своє:
— Снилось мені, братику, що якби ти дістав мені ще лисичого молока, то я б одужала.
— То й дістану, — каже брат.
От лягає він спати. Недвига примостився в його головах, Протиус у ногах, а Вовчок і Медведик по боках. Переночував брат, вранці сів на коня, забрав своїх звірів і поїхав. Приїжджає до чагарця: вибіга лисиця. Протиус догнав. Недвига придержав. Брат видо їв ї ї і пускає. А лисиця й каже:
— Спасибі тобі, хлопче-молодче, що ти мене пускаєш. Я думала, що ти мене розірвеш своїми собаками. За те дарую тобі лисиченя. — А лисиченяті каже:
— Слухай його, як рідного батька,
Їде брат додому. Углядів змій, що він добув собі ще п’ятого сторожа, а сам і не пропав, та аж зубами скрегоче.
— Візьми, — каже він, — занедужай ще гірше і скажи і снилось мені, братику, що десь в іншому царстві є такий кабан, що носом оре, вухами сіє, а хвостом волочить. І є там такий млин на дванадцять каменів, що само й мелеться, само й насипається, само одгортається, само і в мішки набивається. То якби ти дістав з-під тих дванадцяти каменів борошна, то я б спекла собі коржа з того борошна і одужала б.
Брат розсердився і каже:
— Не сестра ти мені, а ворог! А вона:
— Чи ж можу я тобі бути ворогом, коли нас тільки двоє на чужині?
Повірив брат, знову сів на коня, забрав свою сторожу і поїхав. Приїжджає туди, до кабана і до того млина, що казала. Прив’язав коня і йде в млин. А там дванадцять каменів і дванадцять дверей. І такі ті