Володар жахів. Характерницька сила - Ніна Ягоджинська

Усього в полоні у Володаря й Баштового перебували не мало, не багато — п’ятдесят вісім осіб. Переважно це були підлітки або молоді чоловіки з характерницьким Даром. Іван Сірко вже консультувався з головним цілителем, чи під силу їм буде після такого потрясіння навчатися в магічній школі, чи краще їм назавжди забути про свій Дар і не перевтомлюватися? Головний цілитель, невисокий повненький чоловік з невичерпною енергією, подумавши, відповів, що зараз про це ще зарано говорити, і заклопотано кудись побіг у своїх лікарських справах.

Світланка так само непорушно лежала біля Кристала Відокремлення. Ніхто не ризикував її зрушити з місця й кудись перенести, тільки підстелили під спину кілька свитин. Ярослав сів біля Світланки й узявся за голову.

Телепорти діяли до цього часу. Новітня технологія з легкістю пройшла випробування в бойових умовах. Усіх постраждалих по черзі розпочали переправляти на Іктур. Більшість характерників уже покінчили з терміновими справами й зібралися біля зловісного кристала.

— Ми знайшли! — до центральної зали підземелля забіг літній бібліотекар. — Тут детально розписано все, що необхідно зробити для укріплення Кристала Відокремлення.

— Ану, ану, — зацікавились характерники. Іван Сірко взяв простягнутий аркуш паперу.

— Ми, звісно, переписали на звичайний папір, — знітився бібліотекар. — Не нести ж сюди старовинний пергамент…

— Нічого-нічого, усе гаразд, — заспокоїли дідуся характерники, — нам взагалі байдуже, на чому воно написано.

Усі з’юрмились навколо Івана Сірка, намагаючись прочитати про таємничий ритуал.

— Ага, то тут нічого складного! — Директор магічної школи навіть папірцем помахав, для переконливості. — Тільки треба багато характерників.

— Скільки?

— Сорок. Обов’язково всіх наявних профілів: цілителі, бойові, артефактори, ілюзіоністи, ментальні.

— Так ми вже є тут! Нас тут навіть більше, ніж необхідно.

— Ну, от і чудово. Зараз підготуємося й сьогодні ж проведемо ритуал укріплення.

— А що думаєте, можна замінити цілителя, наприклад, ілюзіоністом, який уміє лікувати?

— Ну, ти сказав! Усі вміють лікувати, так як і всі вміють ілюзії створювати. Тут мова йде про основний профіль, розумієш?

— Ні, ну, а от якби не знайшлося жодного, наприклад, артефактора, то що? Ну, от якщо уявити, що нема нікого, то тоді як?

— Як, як… Ну, за це вже нехай наші розумні праправнуки думають.

— Ага, через наступну тисячу років!

Наступного дня Ярослав сидів біля ліжка непритомної Світланки у місцевій лікарні на Іктурі. Учора, після того, як провели ритуал укріплення Кристала, цілителі ризикнули й усе-таки перевезли дівчинку до лікарні. Ніби все нормально, усі радіють, але ж Баштовий утік, Світланка он ніяк не приходить до тями… Ніяк не виникало в Ярослава відчуття перемоги.

— Світланко, давай прокидайся, не лякай мене. Скільки можна спати?

Ярик устав, пройшовся по палаті, виглянув у вікно й повернувся назад до Кнопки.

— Ну, що ж з тобою могло трапитись? Може, ти просто сильно злякалася?

Такого Світланка вже не могла витерпіти і, хоч не могла рухатись, стукнула Ярика по носі своїми золотавими іскорками.

— Пчхи! — Ярослав потер носа рукою, — І що це було?

«Та що ж ти дивишся на мене як звичайно! Подивись нарешті так, як нас учили!» — Ярослав мало не впав, коли почув у себе в голові Світланчин голос.

— Кнопко! Ти отямилась?! Чекай! Я зараз!

Хлопець сів на стілець коло ліжка й заплющив очі. «Ну, і де той клятий мій особливий зір, коли він потрібен? Давай, медитуйся! О, що ж так довго! От, зараза! Ні, треба заспокоїтись… Так, я спокійний, я спокійний, я дуже спокійний. Ну? Коли вже? О! Нарешті! Так… І що у нас тут?» Скупчення вогників, які мали б означати Світланчину сутність, були якось химерно розпорошені, деінде виднілися переплетені, як лозинки, відростки. «Хм… І що б це таке було?»

«Це я тримала Володаря Жахів у клітці».

«Це ти із себе клітку робила?» — жахнувся Ярослав.

«Ну… так вийшло. А тепер я не можу назад позбиратися, сил не вистачає. Знаєш, який він сильний був? А як він злився, поки ви його полонених виводили! Він же з вами міг що завгодно зробити на території підземелля, там він сильний був. Так і тримала його, поки характерники щось не зробили. Тоді вже кристал став міцний-міцний. Я вже хотіла повертатися, та от… не змогла.»

«Так…» — Ярослав закружляв навколо Світланки. «Ага… А якщо розплести ці шматочки?»

«Я трохи розплела, більше не можу».

Ярослав рішуче підлетів до найближчої решітки й акуратно почав її розділяти на окремі волоконця.

«Ну як? Не боляче?»

«Ні, що ти. Я взагалі нічого не відчуваю. Ну, хіба, лоскотно трохи».

«Ага. Ну, якщо лоскотно, то це ще нічого. Ми колись із батьком на рибалку їздили, то у нас в багажнику вудки так заплелися — жах! І нічого страшного, розплутали. Так що досвід у мене є», — Ярослав продовжив робити свою справу.

Несподівано частинки, які Ярослав звільнив з переплетення, самі полетіли до основної хмаринки і влилися в неї.

«Ой, лоскотно!» — Світланка розсміялася