Українські народні казки - Тарас Капущак (упоряд.)
У царя була велика гостина: їли, пили, гуляли, співали, веселилися. Цар радів, що буде мати доброго заступника, на котрого передасть державу, за котрого віддасть свою доньку, — витязя сильного, гордого, прекрасного. Але, коли прочитав листа песиголовця, нараз його лишила радість і веселість. Підпер голову й журився. Зажурилася й цариця, плаче за Іванком, як за рідним сином.
Айбо найбільше жаль розриває серце доньки. Вона аж умліває.
Засмутилися всі люди. Що тепер буде? Лютий ворог нападе і знищить країну.
Лиш Іванко один не зажурений — їсть, п’є й веселиться, ніби ніщо не сталося.
А другого дня відповів песиголовцеві: через тиждень чекай такого й такого легіня.
Передав вісникові листа, а сам пустився межи військо підбирати точно таких хлопців, як і сам. Вибрав одинадцять вояків таких, як близнята: всі схожі на нього.
Всіх одягли в однаковий одяг. Іванко взяв таке ж саме плаття і замішався межи хлопців. Сам цар не міг впізнати його серед інших витязів!
Іванко навчив своїх побратимів, що мають робити і що говорити, коли будуть у песиголовця.
Посідали хлопці на коней і — гайда!
Їхали три дні, а на четвертий здалека побачили палац.
Песиголовець на чолі цілої залізної дивізії вийшов сперед них і дуже здивувався, що з’явився не лиш один витязь, котрого він чекав, а дванадцять — і всі як близнята!
Нараз дав команду, аби його дивізія обступила хлопців, а сам з помічниками пару кроків зробив уперед і гукнув прибулим:
— Котрий з вас мудрий витязь?
— Я! — відповіли всі дванадцятеро разом.
Здивувався цар песиголовців і знову крикнув:
— Котрий мудрий витязь? Най виступить наперед, подам йому руку!
А хлопці всі ступили наперед.
Дикун не знає, що чинити, як упізнати витязя. Каже:
— Запрошую всіх вас до свого палацу. Там переночуєте. А рано продовжимо нашу бесіду.
Дав команду військові, щоб марширувало назад у казарми, а сам з нашими хлопцями вернувся в палац.
Там виділив для них окрему кімнату. Сюди принесли їсти. А по вечері їм приготували парадні постелі, щоб почували себе, як удома.
Хлопці їли, пили і добре загуляли.
Коли веселилися, песиголовець радився зі своєю матір’ю-відьмою. Все розповів їй і просить поради. Вона відповіла:
— Не бійся, сину, діло впорядкую. Вранці будеш знати, котрий з них мудрий витязь.
І коли наші хлопці перед спанням купалися, вона шмигнула в їх кімнату й сховалася під постіль.
Помилися хлопці і, сміючись, жартуючи, роздягаються та лягають спати. Говорять межи собою:
— Браття, паскудний сей песиголовець, але почастував нас непогано! Калачі в нього предобрі!
— Чому би були не предобрі, якщо вони замішані на материнськім молоці.
Відьма собі позначила, хто ці слова сказав.
— Браття, я ще не пив такого доброго вина!
— Де би не добре, коли в ньому людська кров замішана!
— Чудуюся, — говорить і третій, — що народ тут терпить такого ска-рідного царя. Не знайшлося би у них ліпшої людини?!
— Не чудуйся, сей песиголовець з чортового покоління, тому так безжалісно він мучить людей.
Так собі говорячи, витязі заснули. А відьма, котра все запам’ятала, вилізла з-під постелі, тихенько підійшла до сплячого Івана й ножичками прорізала йому волосся навхрест. Так його позначила й тихенько, крадучись, вийшла із кімнати.
Все, що чула, розповіла синові.
Рано встають хлопці, миються, причісуються… Й Іванко помітив, що у нього волосся пострижене. Зразу здогадався, що це якась хитрість. Узяв ножички і вирізав такий самий хрест на голові всім товаришам.
Одяглися хлопці, взяли шаблі і вийшли надвір. А там уже чекав їх песиголовець з військом.
Поставали в ряд. А дикун знову звідає:
— Котрий з вас мудрий витязь?
— Я! — відповідають усі разом.
Тоді песиголовець сказав, щоб зняли шапки.
Хлопці познімали свої шоломи. Дивиться песиголовець — у кожного вистрижений хрест.
Страшенно розгнівався і закричав:
— Я виджу, що той із вас, котрий себе вважає наймудрішим, ховається за других, не сміє показатися мені на очі. Боягуз!
Іванко далі вже не міг мовчати. Виступив і сказав:
— Сам ти боягуз! Я — той, котрого ти шукаєш! Чого хочеш від мене?
— Як смієш казати, що я з чортового покоління?
— Про се твоя мати розповість тобі.
Прикликали матір, і вона розказала все песиголовцеві:
— Ти вже народився паскудний і злий. Надокучив мені був, і якось я сказала: «Хоч би чорт прийшов, то віддала б тебе йому». І чорт справді з’явився, але не взяв тебе, лиш нагородив чортівською ласкою. Від того часу на всіх твоїх справах видко чортів знак, і ти сам став чортом.
Песиголовець мало не задушив матір. Обернувся до Іванка й крикнув:
— Я не потерплю, аби хтось на світі мудріший був од мене! Зараз тебе вб’ю! — І вихопив шаблю.
Айбо й Іванко не дрімав. Витяг свою шаблю, і почали битися, аж земля тремтіла.
Шаблі поламалися. Почали боротися. Та ні один, ні другий не могли перемогти.
Але таки дикун наладився, закрутив Іванком і вдарив ним так, що до колін застряг хлопець у землю. Розсердився Іванко, вискочив із землі, вхопив песиголовця і вдарив ним так сильно, що увігнав у землю до пояса. А тоді — хап за голову! — і відкрутив її, як курчаті.
Іванко підняв голову песиголовця й кинув межи військо.
А солдати підняли шаблі й дружно закричали:
— Ура-а!
І тут же на місці вони оголосили, що признають своїм царем Іванка.
Витязь красно подякував, прийняв царську корону і каже:
— Відтепер оцей народ не буде вести війни з сусіднім народом. Складемо вічний мир!
Другого дня молодий цар проголосив: хто хоче йти в сусідню державу на свято миру, за того всі видатки заплатить казна.
Гей, і зібралося понад мільйон людей і рушили в путь.
Іванко на чолі війська з десяти дивізій також рушив у свою країну.
Дійшли до кордону і отаборилися, зробили гостину.
Коли старого царя сповістили, що на кордоні чуже військо, котре не можна й полічити, він дуже злякався. Думав, що песиголовець убив Іванка і напав на його державу.
Скликав раду, взяв дружину, доньку і з хлібом-сіллю пішов на кордон, щоб перепросити лютого напасника і піддатися його волі. «Не варто— гадає,— проливати кров…»
Іванко, одягнений у залізну збрую, сидів на коні сперед свого війська й чекав старого царя. А той з
