Король Матіуш Перший - Януш Корчак
Чотири вечори поспіль проговорили вони з журналістом. І Матіуш немов прозрів. Як же йому самому не прийшло це в голову? 1 ось на найближчій державній раді Матіуш узяв слово.
— Панове міністри! — Матіуш за прикладом канцлера випив води на знак того, що має намір виголосити довгу промову. — Віднині країною правитиме народ — це справа вирішена. Але ви, панове, забули, що народ — це не лише дорослі, а й діти. У нас у країні кілька мільйонів дітей, отже, вони теж повинні брати участь в управлінні державою. Тому пропоную створити два парламенти: для дорослих і для дітей. Я король дорослих і дітей. Але якщо дорослі вважають, що я для них надто молодий, хай виберуть іншого короля, а я буду королем дітей.
Матіуш чотири рази відпивав воду зі склянки — так довго він говорив. І міністри зметикували: справа серйозна! Шоколадом, ковзанами та каруселями від нього не відбудешся, йому тепер справжні реформи подавай!
— Це, звичайно, нелегко, — продовжував Матіуш. — Будь-яка реформа вимагає жертв і зусиль. Але пора починати. Якщо мого життя не вистачить, щоб довести цю справу до кінця, її завершать мої діти та онуки.
Міністри похилили голови, боячись, як би король не здогадався, про що вони думають. А вони думали про те, які безглузді діти. Але вголос цього не скажеш, коли сам король — хлопчисько.
«Хочеш не хочеш, а на поступки піти доведеться. Наприклад, газета. Можна видавати дитячу газету, адже гроші тепер є».
— А хто писатиме статті в дитячу газету? — Міністри сподівалися поховати цю ідею.
— У мене є на прикметі один журналіст, а міністром я призначу Фелека.
Останнім часом Фелек часто злився й відкрито висловлював невдоволення, і Матіуш хотів довести, що, як і колись, вважає його своїм другом.
— Ех, знаємо ми ціну королівської милості! На війні під кулями і Фелек хороший. А як по балах і театрах роз’їжджати та мушлі на морському березі збирати — тут Фелека геть, тут ці паїньки, Стасик та Оленка, більше личать. А до людожерів їхати — знову про Фелека пригадав. Ще б пак, справа небезпечна. Стасика й Оленочку мамуся не пускає! Воно і зрозуміло, мій батько — простий солдат, а не пан капітан. Ну нічого, може, знову для якоїсь ризикованої справи знадоблюся.
Дуже неприємно, коли тебе вважають гордовитим і на додачу ще й невдячним.
Хай Фелек переконається, що він потрібний Матіушу не лише в біді. Фелек — найвідповідальніший міністр для дітей. Вічно він носиться з оравою хлопчиськ вулицями, і ніхто краще від нього не знає хлопців.
XXVII
ідний Матіуш! Він і не підозрював, як важко бути справедливим королем. Скільки праці, клопотів і розчарувань чекає на нього попереду!У країні справи йшли добре. У лісах повним ходом будували літні будинки для дітей. У каменярів, теслярів, пічників, покрівельників, склярів і слюсарів була робота, а значить, і гроші. Цегельні і скляні заводи, лісопилки працювали на повну потужність. Побудували спеціальний завод, де виготовляли ковзани, і чотири кондитерські фабрики. Споруджували клітки й вагони для перевезення диких звірів. Великої праці й витрат потребував вагон для слонів і верблюдів. А з довгошиєю жирафою справа була ще складніша. За містом розбивали зоологічний сад. А в місті будували дві великі будівлі — парламент для дорослих і парламент для дітей. У дітей усе було, як у дорослих. Лише дверні ручки прибили нижче, щоб маленькі депутати самі могли відчиняти двері, стільці нижчі, щоб ноги діставали до підлоги, та вікна нижчі, щоб дивитися на вулицю під час нудних засідань.
Країна благоденствувала. У ремісників і майстрів була робота, фабриканти отримували великі прибутки, діти раділи, що король піклується про них. Вони читали свою газету, і кожен писав статті про що хотів. А хто не вмів читати й писати, той терміново вчився. Стаття в газеті — це неабияка справа! Батьки і вчителі теж були задоволені: діти стали вчитися старанніше. І бійок менше: усім відомо, забіяк у депутати не вибирають. Для цього треба заслужити загальну любов і пошану.
Матіуша любили тепер не лише солдати. Ним захоплювалися всі. Ще б пак! Маленький, а який мудрий!
Але ніхто не знав, скільки в нього неприємностей, і все через заздрощі іноземних королів.
— І чого цей Матіуш кирпу гне? — бурчали вони. — Хоче довести, що він кращий за нас, старих королів? Подумаєш, велика заслуга бути добродійником за чужий рахунок! На його місці кожен дурень зумів би провести реформи. Он скільки золота відвалив йому Бум-Друм! Та це ще питання, чи пристало білому королеві приятелювати з чорномазим людожером!
Про ці розмови Матіушу доповіли його шпигуни. А міністр закордонних справ попередив, що може початися війна. Ой, як же не до часу зараз війна! Вона розіб’є всі плани. Робітники вдягнуть солдатські шинелі, підуть на фронт, і будинки залишаться недобудованими.
А Матіуш мріяв, щоб діти ще цього літа виїхали за місто, а восени зібралися обидва парламенти — дорослий і дитячий.
— Як уникнути війни? — думав Матіуш, у роздумах ходячи кабінетом.
— Пересварити королів між собою й укласти союз з найсильнішим.
— От здорово! Сумний король неодмінно буде за нас. Він ще тоді казав мені, що не хотів воювати з нами. До того ж, ми з його армією не билися: вона була в резерві. Та він же сам мені радив зайнятися реформами для дітей.
— Це дуже важливо. Ну, припустімо, він буде за нас, але ті двоє — наші злісні вороги.
— Чому? — запитав Матіуш.
— Один злий на нас через парламент.
— А йому яке діло?
— Як це яке діло? Його народ дізнається про реформи й теж захоче сам управляти своєю країною. Станеться революція — і йому кінець!
— Ну, а другий?
— З цим, мабуть, можна домовитися. Він невдоволений тим, що африканські вожді присилають тепер дарунки не йому, а нам. Треба поділитися з ним, і він заспокоїться.
— Зараз усі засоби добрі, аби не було війни! — рішуче
