Українська література » Дитячі книги » Пригоди журавлика - Всеволод Зіновійович Нестайко

Пригоди журавлика - Всеволод Зіновійович Нестайко

Читаємо онлайн Пригоди журавлика - Всеволод Зіновійович Нестайко
бувай! — і журавлик, щоб його не бачили, сховався за ліфт.

— Спасибі тобі, журавлику, — тільки встиг вимовити їжачок, як двері квартири розчинилися і з'явилася молода гарна чорнява жінка, Галоччина мама.

— Хто тут? — здивувалася. — Нема нікого… Ой! А це Що? — побачила на підлозі Колька Колючку. — Ой! Їжачок! Галочко! Галочко!.. — загукала радісно. — До тебе гість прийшов!.. Зараз побачиш!

Що далі вигукувала вона, журавлик не чув, бо двері захлопнулися.

— Ну, порядок! Тепер Колько Колючка не пропаде, — задоволено мовив журавлик і подибуляв сходами вниз. Біля п'ятої квартири спинився.

«Ану глянемо лишень, що це за тип той Алик!»

Журавлик подзвонив і сховався за виступом стіни.

За дверима почулися кроки і хлоп'ячий голос, який весело наспівував:

Я з рогатки — Аллє — гоп! — Поціляю Киці в лоб!

«О! Це якраз він! — задоволено подумав журавлик. — Ну стривай же!»

Двері розчинилися, і вистромилася лаповуха скуйовджена голова Алика Бараболі.

— Це тобі за Колька! — журавлик підстрибнув, розмахнувся і дзьобнув Алика прямо в ніс.

— Ввай! — скрикнув Алик і не встиг отямитися, як журавлик боляче ущипнув його за вухо:

— За Колька Колючку!

— Ввай-ввай! — знову скрикнув Алик, відсахнувся і захлопнув двері. І вже за дверима одчайдушно заверещав-зарепетував:

— Рятуйте! Міліція! Убивають! Банда розбійників напала! Рятуйте!

«Ото щоб знав, як ставитися до живої природи!» — і журавлик побіг сходами вниз.


РОЗДІЛ VII Знову пошуки. Щиглик Пілі-Піть. Операція «Звільнення». Сон. Горобенція. Знову Мордан. «Ви ще у мене в ногах наваляєтесь!»

Дощ минув. Коли журавлик злетів на дах, Чик Чирикчинський вже був там.

Непомітно надійшов вечір, у вікнах спалахнули вогні, внизу на вулицях засвітилися ліхтарі.

— Ну, полетіли, — сказав Чик Чирикчинський. — Почнемо з верхніх поверхів, щоб не привертати увагу перехожих.

— Давай, — погодився журавлик.

І вони полетіли.

— Отут, — сказав Чик Чирикчинський, сідаючи на бильце балкона дев'ятого поверху якогось будинку. Журавлик опустився поряд. Посеред балкона на табуреті стояла клітка, накрита чорною шматиною. Балконні двері були відчинені. Було видно, що у кімнаті за столом сидять і п'ють чай чоловік і жінка, обоє дебелі, з товстими шиями, мокрими від поту.

Скачучи по бильцю балкона, Чик Чирикчинський наблизився до клітки і тихенько спитав:

— Гей, хто там у клітці, озовися!

— Я, — почулося з-за чорної шматини.

— Ціві-Тівік? — з надією спитав журавлик. — Чижик? Ні. Щиглик я. Пілі-Піть.

Голос у щиглика був жалібний, сумний. І хоч журавлик розчарувався, що це не Ціві-Тівік, йому стало жаль щиглика.

— Знаєш, давай випустимо його на волю, — шепнув журавлик Чику Чирикчинському. — Щось мені його хазяї не подобаються.

— Давай! — підхопив горобець.

— Слухай, Пілі-Піть, ти на волю хочеш? — тихо спитав журавлик.

— Що?! На волю? Авжеж! Хочу! Ще й як хочу! Ночей не сплю, рідний ліс перед очима стоїть, — мало не заплакав щиглик.

— Тоді ми тебе випустимо, — сказав журавлик, знайшов під чорною шматиною дверцята, одімкнув їх своїм міцним дзьобом. Пілі-Піть вилетів з клітки. І одразу радісно заспівав:

Пілі-піть! Пілі-піть! Отепер Можна жить! І співать І літать Куди хочеш! Урра!..

Чоловік і жінка почули пісню і повернули голови до балкона.

— Ану піди глянь, що там таке? — басом сказала жінка.

Чоловік підвівся і посунув на балкон. Пілі-Піть, Чик Чирикчинський і журавлик не стали чекати, знялися й полетіли.

— Ой! Щиглик з клітки вилетів! Ой, лишенько! Три карбованці моїх полетіло! Ох! Ох! Ой-ойо-йой! — розпачливо гукав їм навздогін товстий чоловік.

— Спасибі вам, друзі! — подякував Пілі-Піть. — Ніколи вам цього не забуду.

— Гляди ж, більше у пастку не потрапляй, — порадив йому Чик Чирикчинський.

— Та вже ж дивитимусь, — сказав на прощання Пілі-Піть і подався у рідний ліс.

А Чик Чирикчинський і журавлик полетіли далі шукати чижика. У наступній клітці на п'ятому поверсі старого будинку з великими, наче вітрини, вікнами, теж Ціві-Тівіка не було. Там був снігур Ф'ю-Ф'ю. Снігура вони теж випустили, бо і той страждав від неволі.

До глибокої ночі літали Чик Чирикчинський і журавлик по місту, але Ціві-Тівіка так і не знайшли.

Сімнадцять пташок випустили вони на волю. А могли випустити й більше. Але вони визволяли тільки тих, хто хотів, хто скаржився па неволю і тужив за свободою. А траплялися такі, що й не тужили. Наприклад, кенар Канарейченко категорично відмовився звільнятися. Він жив у хазяїна два роки, дуже його любив, хазяїн вчив його нових пісень, добре доглядав, і кенар Канарейченко був абсолютно задоволений своїм життям.

Будинки давно вже поринули в темряву. Тільки де-не-де світилися ще поодинокі віконечка: там студент готувався до завтрашнього іспиту, там хтось когось чекав, десь засиділися веселі гості…

Вулиці спорожніли.

Ліхтарі погасли.

— Досить, мабуть, на сьогодні,— сказав нарешті журавлик. — Натомилися. І так спасибі тобі, стільки облітали. Ти вже ледве крильцями тріпочеш.

— То нічого, — бадьорився Чик Чирикчинський. — Жаль тільки, що знайти не можемо. Важко без адреси. Київ великий. Два мільйони жителів. Ну, завтра щось придумаємо. Полетіли спати. Я думаю, тобі краще на тому балконі, що хазяї на курорті, переночувати. Безпечніше. Щоб злодюга Мордан не заскочив зненацька. А вранці на даху побачимося.

Відгуки про книгу Пригоди журавлика - Всеволод Зіновійович Нестайко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: